Священик не повинен підміняти собою Христа. Інтерв’ю з митрополитом Вінницьким і Могилів-Подільським Симеоном щодо розколу, який вчинив на парафії с. Рахни-Лісові протоієрей Станіслав Береза.

Священик не повинен підміняти собою Христа.

Інтерв’ю з митрополитом Вінницьким і Могилів-Подільським Симеоном щодо роз-колу, який вчинив на парафії с. Рахни-Лісові протоієрей Станіслав Береза.

Також читайте: Коментар прес-служби Вінницької єпархії УПЦ на «Інтерв’ю зі священиком,який перейшов до Київського Патріархату з Московського», опубліковане на офіційному сайті Вінницької єпархії УПЦ КП 23 листопада 2011 року.

та БОГОРОДИЦЯ САМА ПРИЇХАЛА ДО СВОЇХ ДІТЕЙ

picture24 вересня 2011 року колишній священик Вінницької, а пізніше Тульчинської єпархії Станіслав Береза пішов у розкол. З ним пішла частина його пастви. У зв’язку із цим протоієрей Станіслав дав розгорнуте інтерв’ю, яке сьогодні розміщено на сайтах Київського патріархату. Ми звернулися до митрополита Вінницького і Могилів-Подільського Симеона, щоби він, як колишній безпосередній керівник протоієрея Станіслава Берези, розповів правду відносно тих подій, які відбувалися протягом останніх кількох років у житті та парафії с. Рахни-Лісові Шаргородського району Вінницької єпархії.

Те, що відбулося 24 вересня, стало логічним підсумком діяльності колишнього священика нашої Церкви Станіслава Берези. Його історія відома мені за документами з його особової справи, які з’явилися у ній ще у 2003 році. З того часу єпархіальна рада неодноразово, тоді ще за митрополита Макарія, а згодом, вже при мені, розглядала особисте життя протоієрея Станіслава Берези і порушення ним законів християнської моралі. Протоієрей Станіслав Береза неодноразово викликався до єпархіального управління, де мав бесіду і з секретарями єпархії, з духівниками, і, безпосередньо, з керуючими єпархією. І, звичайно, те, що сьогодні написано у його інтерв’ю, зовсім не відповідає дійсності і відверто суперечить тому, що відбувалося насправді.

- Протоієрей Станіслав заявляє, що думки про Київський патріархат з’явилися у нього ще у 1992 році, і що наміри перейти у розкол є у багатьох інших парафій Вінницької єпархії. Як Ви це прокоментуєте?

По-перше, нам не варто вживати такий термін, як «перехід до Київського патріархату». Перехід можливий з однієї єпархії до іншої або з однієї канонічної Церкви до іншої. В кожному разі такий перехід обумовлений вагомими причинами і погоджений між ієрархами Церков. У випадку з Київським патріархатом, який не є канонічною частиною Вселенської Православної Церкви, говорити про перехід недоречно. Священик Станіслав Береза, пішовши у розкол, залишив спасительну огорожу Церкви Христової, вийшов із неї і опинився поза Церквою. А ми знаємо такий вираз: «кому Церква не Мати, тому й Бог не Отець».

- Якими, як Ви вважаєте, були справжні причини розриву з Церквою протоієрея Станіслава Берези?

З боку протоієрея Станіслава Берези ми сьогодні чуємо багато виправдань: мовляв, його мучили, не розуміли, духовно «бичували», а йому не залишалося нічого іншого, як піти у Київський патріархат. Але справжні причини - це, насамперед, аморальна поведінка і гріховне життя. Якраз вони й призвели до того, що сталося. Простіше кажучи, протоієрей Станіслав Береза злякався, що доведеться відповідати за свої вчинки, згідно канонів, тому й залишив Церкву. А про свої «подвиги» у інтерв’ю він, звичайно, не розповідає.

- Про які аморальні вчинки йде мова?

В першу чергу, протоієрей Станіслав Береза не розповідає про те, що він залишив свою сім’ю, покинув дружину та подав у РАЦС заяву про розірвання їхнього шлюбу. Натомість, і тоді, і сьогодні, він розповідав людям, який він добрий батько і люблячий дідусь. Але колишня дружина протоієрея Станіслава, його донька і зять, залишили у нас в єпархії зовсім іншу інформацію, яка була у особовій справі священика. Виявляється, він часто залишав свою родину, знущався з неї, погрожував дружині і дочці. А для своєї маленької хворої онуки Анастасії, якої сьогодні вже немає, нехай Господь упокоїть її душу, «люблячий дідусь» не давав грошей на лікування. Це сьогодні протоієрей Станіслав розповідає, як він любив свою покійну онуку, а тоді його родина просила для неї грошей в добрих людей, в т.ч. через газети.

- Чому протоієрей Станіслав так ставився до своєї сім’ї і чому покинув свою дружину. Адже для того, щоб священик розлучився, потрібні вагомі причини. Звичною фразою: «Не зійшлися характерами» тут не обійдешся?

Протоієрей Станіслав Береза покинув свою дружину і пішов жити до іншої жінки. Про цю жінку і про те, що о. Станіслав привселюдно називає її своєю «матушкою», приводить її в такому статусі до храму, нам писали раніше. Але священик запевняв: «я живу у цієї жінки на квартирі і доглядаю за нею, тому що вона є інвалідом. А сам я хворий і немічний». Отець Станіслав вмовляв і свою дочку свідчити про те, що він не має з тією жінкою ніяких стосунків, а є її звичайним квартирантом. Однак до цього він неодноразово признавався дочці, що любить ту жінку. А дочка, дружина та інші люди, які бачили це беззаконня, розповіли про це єпархіальному керівництву. Про що тут можна більше говорити? Звичайно, це І є первопричиною, через яку протоієрей Станіслав Береза пішов у розкол.

- Чому ж люди так гаряче захищали свого священика, якщо він жив так не по-християнські?

Я бачу тут дві основних причини. Перша полягає в тому, що більшість людей не були достатньо інформовані. Адже, як і в Рахнах-Лісових, так і на багатьох інших парафіях, священик не живе безпосередньо у селі. А якщо священик не живе на парафії, а приїздить тільки у неділю на богослужіння, то люди бачать свого пастиря лише раз на тиждень. Вони просто не знають, чим живе і чим займається їхній священик. Друга причина полягає у тому, що іноді батюшка, замість того, щоб вести свою паству до Господа, веде її до себе. Він підміняє собою Бога, а паства довірливо виконує все, що він наказує. Характерний приклад. На зборах у Рахнах, коли люди за наказом свого колишнього священика закрили храм, секретар єпархії у розмові згадав ім’я Господа Ісуса Христа. У відповідь почулися вигуки: “Знову він про Христа. Про батюшку давай!». На жаль, коли священик закриває Бога своєю власною персоною, відбуваються такі прикрі речі, свідками яких ми були у Рахнах-Лісових.

- Отже, причиною того, що протоієрей Станіслав Береза пішов у розкол була не ідеологія, а людський гріх?

Звичайно. Я ніколи не повірю, що роздуми про розкол з’явилися у протоієрея Станіслава Берези, як він стверджує, ще у 1992 році. Як свідчать парафіяни, священик заговорив про Київський патріархат якраз тоді, коли єпархіальна рада йому вказувала на його аморальне життя, на його недостойну поведінку, як священика і як християнина. Ось тоді і пішла мова про вихід із лона Православної Церкви і «перехід» до Київського патріархату. Побоюючись, як я вже говорив, церковної влади і покарання за свої вчинки, він лише тоді вирішив втекти у розкол. Неодноразово під час наших особистих розмов у єпархії, коли ми його викликали, протоієрей Станіслав Береза запевняв, що жодної думки не має про вихід з канонічної Церкви: «такого не може бути, це ж розкольники, владико, та ви що… я не можу. Якби я мав такі наміри, я би вже давно пішов». Протоієрей Станіслав ставав на коліна, клявся, давав обіцянки, а у своєму нещодавньому інтерв’ю він говорить вже зовсім інші слова. Він закликає, щоб люди йшли до істини… Про яку правду і істину може сьогодні говорити протоієрей Станіслав Береза, коли він нам говорив одне, клявся і божився, а сьогодні говорить зовсім інше?

- Але ж деякі люди і раніше вірили, і тепер продовжують вірити о. Станіславу?

Протоієрей Станіслав Береза має чудові акторські здібності. З такими здібностями він би непогано би грав у кіно чи у театрі. Окрім того, він є непоганим психологом. Він так гарно може зіграти на людських почуттях, що ти дійсно починаєш йому вірити. Під час зустрічей в єпархіальному управлінні чи на парафіях, протоієрей Станіслав завжди грав певну роль. Коли йому було потрібно, він міг вдавати з себе надзвичайно хвору людину, іноді виглядав дуже скривдженим, часто грав роль люблячого дідуся і батька. В разі потреби протоієрей Станіслав міг і просльозитися, і побожитися. Благочинного він звинувачував у тому, що той несправедливо ставився до нього. Всі інших священиків за те, що вони через заздрощі його осуджують і не розуміють, адже він служить на багатій парафії. Парафіяни його неправильно розуміють. Одним словом, весь світ неправий, а він один правий. І всюди, і завжди о. Станіслава Березу супроводжували лукавство і брехня, якими він наповнював своє життя.

- У своєму інтерв’ю протоієрей Станіслав Береза стверджує, що на його колишній парафії немає розділення і міжконфесійних конфліктів, що його громада у пов
ному складі пішла за ним до розкольників. Наскільки це відповідає дійсності?

Абсолютно не відповідає. Тому що якраз ті, хто колись юридично і фактично входив до релігійної громади Різдва Пресвятої Богородиці с. Рахни-Лісові Вінницької єпархії УПЦ, залишилися і в громаді, і в лоні канонічної Церкви. Нещодавно багато з них підтримували протоієрея Станіслава, навіть тоді, коли він втручався, вже не будучі настоятелем цієї парафії, у її внутрішні справи. Але вони підтримували свого пастиря, поки він їх не зрадив і не перейшов до іншої конфесії. А віруючі люди залишилися в Українській Православній Церкві. Більшість з тих людей, які пішли сьогодні за о. Станіславом Березою, підтримують його як людину, бо не знають до кінця його недостойних священика справ. А деякі просто люблять свій храм, тонкощами церковного життя, на жаль, не переймаються. Але й вони все більше розуміють, що ні батюшка, ні храм не замінять їм благодатної єдності з Христом, яку людина отримує лише в справжній Церкві, а не у розколі. Тому багато людей знову приєднуються до своєї колишньої громади, якою нині опікується протоієрей Сергій Смей.

- Чому колишня вірна паства сьогодні не підтримує протоієрея Станіслава Березу? Чи є ще причини, окрім тієї, що священик пішов у розкол?

З паствою у протоієрея Станіслава останнім часом складалися непрості стосунки. Коли батюшці було потрібно, щоб його захистили, взяли на поруки, листа написали, поїхали у Київ або у Вінницю, то люди були для нього «овечками». А коли вони нагадали йому, що норми моралі, які духовний наставник проповідує, є обов’язковими і для нього самого, вони одразу перетворилися на його ворогів. Тоді він почав проявляти своє не духовне свавілля. Одних з кліроса вигнав, на інших багаторічні єпитімії наклав. Когось обзивав, комусь погрожував. Це все відбувалося по відношенню до тих, хто вірою і правдою, протягом багатьох років служили йому, в усьому підтримуючи і покриваючи гріхи о. Станіслава. Але гріх не може бути прихований, «бо немає нічого захованого, що не відкриється, ні таємного, що не виявиться» (Лк 12:2). Тому, по слову Господньому,те що робив протоієрей Станіслав Береза, відкрилося. І відкрилося, в першу чергу, перед його парафіянами, перед тими, кого він називає «вірними овечками». І саме це, я повторюю, є першою причиною того, що налякавшись своїх же людей, які його викривали, і того, що він буде покараний за канонами Церкви, протоієрей Станіслав Береза вирішив піти у розкол.

- Чи правда, що багато священиків у Вашій єпархії сьогодні мають наміри піти у розкол, як стверджує це протоієрей Станіслав Береза? Чи є такі, хто пішов до Київського патріархату?

За час мого керування Вінницькою єпархією, а це вже п’ятий рік, о. Станіслав Береза - це другий, хто пішов у розкол. Першим був його друг по життю і товариш по розколу Олег Бабак - колишній настоятель Свято-Михайлівського храму с. Хоменки Шаргородського району. За те, що він пішов у розкол, він позбавлений священного сану рішенням Священного Синоду УПЦ. Як і протоієрей Станіслав Береза, Олег Бабак пішов у розкол не через ідейні переконання. Олег Бабак пішов через своє шарлатанське цілительство. Мені завжди було дивно і незрозуміло, як священик, котрий навіть добре служби не знає, лікує людей, а вони платять йому за це гроші. А в нього відповідь була така, що хто як може, так гроші заробляє, як вміє, так і «бізнесує». «Ось у мене такий «бізнес»: я відчитую, свого роду «лікую», за те гроші маю, а те, що я перейшов із Московського у Київський патріархат, то яка різниця? Поміняв одну контору на іншу» - говорив він своїм парафіянам та священикам. Не думаю, що в Олега Бабака змінилося відношення до служби Божої і до «пастирських» обов’язків тепер, коли він перебуває у Київському патріархаті, де займає посаду благочинного Шаргородського району. Отже, і Олег Бабак, і о. Станіслав Береза пішли до Київського патріархату не через те, що вони вірять, що Київський патріархат - національна церква, церква українського народу, а через те, що і один, і другий мали бути покарані церковною владою за свої темні справи.

- А чи є зворотній процес? Чи повертаються у лоно Церкви священики і миряни з Київського патріархату?

Хотілося би навести таку статистику: за час мого перебування на Волині, у Володимир-Волинській єпархії, сім священиків перейшли із розколу у канонічну Церкву. За майже п’ятирічний період мого перебування вже тут, на Вінниччині, також сім священників Київського патріархату перейшли в лоно нашої канонічної Православної Церкви. І до цього ще кілька священиків повернулися з розколу. Сьогодні всі ці священики достойно несуть пастирський послух. Серед духовенства Київського патріархату є багато таких, які би хотіли повернутися у лоно Церкви. Як нам розповідають, їх лякають, що вони залишаться без парафії, що для покаяння потрібно буде пройти ледь не через тортури і приниження, буквально кажуть, що потрібно буде проповзти на колінах через весь храм до амвону. Простим людям філаретівці також продовжують розповідати казки про те, що їхні гроші нібито забиратиме Москва. Але ті, хто не повірив цій пропаганді, сьогодні мають єднання, в першу чергу Євхаристичне єднання, з усім Православним світом. А це єднання є, насправді, єдиним критерієм істинності Церкви. Київський патріархат не має такого Євхаристичного єднання з жодною Помісною Православною Церквою. Тобто так звані «священики» Київського патріархату не мають права звершувати богослужіння і причащатися в жодному православному храму у світі, поки не покаються і з’єднаються з Церквою. Ті ж священики, котрі повернулися сьогодні в лоно Православної Церкви, рукопокладені і продовжують сьогодні своє пастирське служіння і радіють разом зі своєю паствою.

- Ще одне питання, яке піднімається у інтерв’ю протоієрея Станіслава Берези, - це питання української богослужбової мови. Як Ви прокоментуєте ситуацію з мовою в УПЦ?

Мовне питання на сьогоднішній день не є проблемою в УПЦ, а тим більше причиною, щоб піти у Київський патріархат. Навіть сам протоієрей Станіслав Береза свідчить, що він попросив у мене благословення та отримав його. Ми знаємо, що Синод нашої Церкви благословив, щоби там, де є бажання всіх парафіян, правилося українською мовою. Це не є перешкодою для нашого молитовного та Євхаристичного спілкування з іншими парафіями, де служать церковно-слов’янською. Але коли є розділення на парафії, тобто одні бажають, а інші не бажають змінити богослужбову мову, потрібно почекати, поки буде одностайність. В такому випадку слід залишити все, як було. На парафії в селі Рахни-Лісові вийшло так, що вчителі та невелика кількість людей хотіли, щоб правилося українською мовою, натомість ті люди, які постійно бува-ють у храмі, які співають і читають на кліросі, несуть інші храмові послухи, вони не побажали переходити на українську мову. Отець Станіслав, на жаль, не врахував їхньої думки і цим, думаю, він образив тих, хто був не «захожанами», а справжніми прихожанами храму с. Рахни.

- Нещодавно Ви відвідали с. Рахни-Лісові. Разом з його мешканцям ви зустрічали Почаївську ікону Пресвятої Богородиці? Які Ваші враження від візиту і як Ви прокоментуєте слова о. Станіслава Берези про те, що нібито Почаївська ікона була використана у вузько конфесійних цілях УПЦ?

Скажу по правді, мені не дуже хотілося їхати у село, де мене свого часу зустріли не дуже гарно. Мова йде, звичайно не про людські амбіції, а про те, що люди не розуміли, хто такий архієрей у Церкві. Тоді вони ставали на коліна перед своїм ідолом «батюшкою Станіславом», який тепер зрадив їх. Сьогодні ці люди, звичайно, помінялися. Вони зрозуміли, що священик їх використав, для того, щоб прикритися від справедливого покарання за свої, скажу прямо, непастирські і нехристиянські вчинки і «залишитися на плаву, а не за бортом», як о. Станіслав любить говорити. Мешканці Рахнів запросили мене у село, але головним фактором був, звичайно приїзд у село визначної святині усього православного світу – Почаївської ікони Пресвятої Богородиці. Як я міг не поїхати і не зустріти Царицю Небесну і Матір Господа нашого Іісуса Христа? Я поїхав, і разом з духовенством, мешканцями Рахнів-Лісових та паломниками з інших сіл і міст ми пройшли хресною ходою селом до приміщення, де сьогодні розміщується тимчасовий храм і де сьогодні змушена молитися канонічна громада села Рахни Лісові. У своїй проповіді я сказав, що сьогодні Божа Мати прийшла до нас, щоб усіх об’єднати, врозумити, наставити і виправити. І разом з тим, Богородиця прийшла подивитися, як ми живемо, що ми робимо, кому ми служимо - чи людині, чи Її Сину. І ось, відносно цієї знаменної події, не лише для Рахнів-Лісових, а й для усієї нашої єпархії, протоієрей Станіслав Береза каже, що ми принесли ікону лише для того, щоб показати, що Київський патріархат не веде до спасіння, а значить переслідували, як він стверджує, свої «вузькоконфесійні цілі». Немає жодного бажання коментувати цей відверто «недалекий» і цинічний вислів. Скажу лише, що духовна сліпота страшніша за сліпоту тілесну, духовно сліпа людина, навіть тоді, коли вона побачить Бога, не може упізнати Його і не відчуває дію Його Промислу. Духовно сліпа людина не може помічати добро, а бачить в усьому лише темноту зла, якою наповнена сама. У с. Рахни-Лісові прийшла Божа Мати. Такий був промисел Божий і Її воля. Скільки людей у різних містах і селах чекають своєї черги, щоб прийняти у своїй місцевості Божу Матір і отримати Її Материнське благословення! А що робить священик Станіслав Береза? Як мені розповідали місцеві люди, перед тим, як Почаївську ікону Божої Матері мали привезти у село, протоієрей Станіслав Береза ходив по базару і по селу, і казав, щоб його люди не йшли до святині. Я сподіваюся, що в цій інформації якась помилка, адже, якщо це правда, то після цього навіть язик не повертається назвати Станіслава Березу священиком.

- Після цього залишається лише пожаліти о. Станіслава Березу, адже захопившись війною з церковною владою, він став воювати з Церквою і не помітив, як розпочав ворогувати з Самим Богом і  Його Матір’ю…

Як людину, мені, звичайно шкода о. Станіслава, але ще більше мені шкода тих, хто продовжує довіряти йому свої серця і душі. Коли я був у Рахнах на зустрічі ікони, деякі люди мене запитували, чи можливо, щоб о. Станіслав повернувся? Ви знаєте, якщо кажуть, що людині щось неможливо, то Богу все можливо. Скільки разів ми його жаліли і робили поблажки, могли б і знов повторити. Але не від нас це залежить, а тільки від протоієрея Станіслава Берези, від його бажання виправити своє життя і покаятися. у тому, про що вже було мною сказано і про що добре знають мешканці села. Запитали мене, чи може Станіслав Береза бути священиком. Поки що він залишається священиком, тільки перебуває в забороні, згідно Указу від архієпископа Тульчинського і Брацлавського Іонафана. Це означає, що за канонами Церкви, протоієрей Станіслав Береза не має права звершувати жодної служби, хрестити, вінчати, звершувати погребіння. Якщо він порушує цю заборону, то робить ще більший гріх і чинить беззаконня, адже я вже нагадував відомий вираз про послух Церкві: «Кому Церква не мати, тому й Бог не Отець». Звертаючись до православних мешканців с. Рахни-Лісові, я хочу сказати, що священик повинен являти собою образ Христа «словами, вчинками, вченням» (1 Тим. 4, 12), але не повинен підміняти собою Христа. На жаль, це відбулося у Рахнах-Лісових, де тепер, через свого колишнього пастиря страждає паства. Але ми сподіваємось на те, що Господь почує молитви Своїх вірних чад і поверне у с. Рахни-Лісові духовний мир і Свою благодать.

Спілкувався Дмитро Пилинь.

Переглядів 9939