Недільні Апостольське та Євангельське читання з тлумаченням Неділі 29-ої після П'ятидесятниці

pictureВажко жити християнським життям без знання Святого Письма. Так само важко, як плисти морем без карти і компаса або будувати будинок, не маючи плану та креслень. Щодня на Божественній літургії Церква нагадує нам ті чи інші уривки з Євангелія та Апостольських послань, щоб ми задумалися про їхнє значення, порівняли своє життя з тим, чого хоче від нас Бог.

Найважливіші уривки – зачала – читаються по неділях. Пропонуємо вашій увазі російський та український переклад і тлумачення недільних читань. Підбірка підготовлена Товариством ім. М.Н. Скабалланович при СвятоТроїцькому Іонинському монастирі, м. Київ. Переклад українською зроблений місіонерським відділом Вінницької єпархії.

На нашому сайті інформація розміщується з благословення митрополита Вінницького і Барського Симеона, у рамках Року Святого Письма, яким у Вінницькій єпархії оголошений 2014 рік.

Послання до галатів Святого Апостола Павла, зачало 200, глава 1, вірші 11-19.

«Сповіщаю ж вам, браття, що Єванге-ліє, яке я благовіствував, не є люське;

бо я прийняв його і навчився не від людини, а через одкровення Іісуса Христа.

Ви чули про мій попередній спосіб життя в іудействі, що я жорстоко го-нив Церкву Божу та спустошував її,

І досягав успіхів в іудействі більше за багатьох ровесни-ків у моєму роду, будучи надмірним ревнителем бать-ківських моїх пере-дань.

Коли ж Бог, Котрий вибрав мене від утроби матері моєї і покликав благодаттю Своєю, благоволив

Відкрити в мені Сина Свого, щоб я благовіствував Йо-го язичникам, - я не став тоді ж радитися з плоттю і кров’ю,

І не пішов в Ієру-салим до тих, що стали Апостолами раніше за мене, а пішов о Аравії, і знову повернувся в Дамаск.

Потім, через три роки, пішовя до Іє-русалима побачити Петра і пробув у нього днів п’ятнадцять.

Іншого з Апосто-лів я не бачив ніко-го, крім Якова, бра-та Господнього.»

Павло, апостол язичників, сповістив людям Євангеліє. Цим твердженням починається сьогоднішнє читання з Послання до Галатів.

Слово «євангеліє» означає «блага, добра звістка». І час від часу народам Римської імперії влада сповіщала «добрі вісті». Наприклад, про яку-небудь чергову перемогу над варварськими племенами або про інші події, які мали викликати радісне захоплення у населення - скажімо, про день народження імператора. Як тут не радіти? !

Але в устах апостола Павла слово «Євангеліє» означає щось інше. Це Добра Звістка з великої літери, Звістка про спасіння, про перемогу над злом і смертю, над тими силами, які сильніше за всі переможні армії та імперії світу. І при цьому - о диво! - Новизна Євангелія полягала в тому, що спасіння прийшло до всіх людей без винятку, незалежно від їх походження та соціального стану, від їхньої статі, від їхніх колишніх гріхів, незалежно від їхніх зусиль.

Спасіння просто «прийшло», тобто було дано від Бога як незаслужений дар благодаті. - Ця звістка апостола була настільки незвичайною, настільки суперечила всім тисячолітнім переконанням, всьому «здоровому глузду» досвіду людського життя, що не могла не викликати підозри в божевіллі або обмані. Так і сталося: Євангеліє, проголошене апостолом Павлом було, як він пише в іншому своєму посланні, «для іудеїв спокуса, а для еллінів безумство» (1 Кор 1:23 ).

«Доб'ємося ми звільнення своєю власною рукою» - те чи інше розуміння цих слів відомої пісні супроводжувало всю релігійну практику людства, як язичників, так і іудеїв. Жертви, жертви, жертви... ось що повинна була приносити людина богам або Єдиному Богу, щоб домогтися прихильності «небес». Але щоб ось так, незаслужено, без ніяких жертв знайти спасіння - ця думка здавалася безумною людською вигадкою чи підступним способом залучити на свою сторону грішників, які не бажають нічим жертвувати, докладати зусиль, щоб заслужити спасіння. Навіщо залучити? Важко сказати. Ймовірно, заради якихось таємних корисливих міркувань.

І ось ми читаємо, що апостола Павла постійно переслідували закиди в тому, що він своїм вільним від Закону Мойсея Євангелієм бажає догодити людям і тим самим мати якусь вигоду. Апостол рішуче відкидає таку підозру: «Чи в людей я шукаю тепер благовоління, чи в Бога? чи людям я прагну догоджати? Якби я і нині догоджав людям, то не був би рабом Христовим» (Гал. 1:10). Ні, бажати сподобатися людям і сповіщати Євангеліє - речі несумісні. Неможливо одночасно піддакувати людям і бути служителем Христовим. Євангеліє – не слово лестощів, а Слово спасіння.

Чи є Євангеліє Христове людською вигадкою? - На це питання і відповідає Апостол Павло в сьогоднішньому уривку. І відповідає він однозначно: Ні. Ані він сам не придумав Євангеліє, ані навчився йому ні від якої людини. Та й як можна придумати таке, щоб не люди своїми жертвами і сліуванням запропонованим правилам заробляли собі спасіння, не люди приносили жертви Богові, але Бог приніс жертву людям заради їхнього спасіння?

Все перевертається, все стає нечуваним, новим, не сумісним зі старими релігійними уявленнями. Як казав Ісус Христос, «ніхто не прикладає до старої одежі латки з нової тканини. ... І не вливають вина молодого в старі міхи» (Мф. 9:16-17). Інакше все прорветься, все пропаде. І ось апостол урочисто заявляє про незалежність свого Євангелія від людей. Таке, яким він його сповістив, воно чуже для людських мірок, але є чимось абсолютно новим, що прориває людські масштаби.

Зрозуміло, зовнішні форми нової християнської віри Апостол Павло «прийняв» від своєї церкви, в Дамаску або Антіохії (1Кор. 15:3). Але сутність Євангелія як безумовної Вісті про спасіння йому ніхто з людей не повідомив. Вона відкрилася в ньому при зустрічі з Воскреслим Христом, явлення Якого осяяло Божественним світлом все його життя.

Істина про те, що його Євангеліє Божественне, для апостола Павла була настільки важлива, що він приділив цьому питанню великої уваги. Доводячи незалежність свого Євангелія і свого апостольства від людей, він нагадує галатам про відомі події минулого.

Адже всім відомо, що, будучи ревним іудеєм, Савл аж ніяк не був дружньо налаштованим до християнства. Навпаки, він ставився до Церкви зі смертельною ненавистю. І кінець Закону Мойсея був тоді для нього чимось неймовірним. Він палав ревнощами про батьківське передання. Переслідувач Церкви Савл була не лиходієм, який діє з низьких мотивів. Він по совісті боровся за дотримання Закону. Павло був фарисеєм, але не карикатурним євангельським, а таким, який всерйоз і безкомпромісно брав Закон і пишався тим, що належить до вибраного народу. «Обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїлевого, коліна Веніамінового, єврей з євреїв, за вченням фарисей, за ревністю - гонитель Церкви Божої, за правдою законною - непорочний» (Флп. 3:5-6).

Так було до тих пір, поки його не наздогнало світло тієї блискавки, яка все це спопелила. Він в одну мить радикально змінив своє ставлення до Церкви і до Закону. Змінив не тому, що він щось передумав, або хтось його переконав. З ним мало статися щось істотне, що зійснило такий переворот у його житті. Пізніше він зізнався: відтепер все, "що для мене було перевагою, те заради Христа я вважав за ніщо. ... Для Нього я від усього відмовився, і все вважаю за сміття, щоб придбати Христа, і знайтись в Нім не зі своєю праведністю, яка від Закону, але з тією, що через віру в Христа, ... щоб пізнати Його і силу воскресіння Його, і участь у стражданнях Його, уподібнюючись смерті Його, щоб досягти вос-кресіння мертвих» (Флп. 3:7-11).

Зустріч з Воскреслим Христом відкрила майбутньому апостолу Павлу спасительне значення Хресної смерті Ісуса Христа для всього світу і марність усіх людських справ Законного благочестя. Це було дійсно унікальне одкровення, і Павлу вже не потрібно було отримувати пораду або довідку ні від якої людини. Він міг навіть обійти увагою авторитет старших апостолів і пуститися в дорогу, не заходячи в Єрусалимську Церкву-мати. Не тільки звернення, але й подальший шлях апостола Павла протікав без людського впливу.

Лише три роки по тому в Єрусалимі відбувся контакт з Кіфою, тобто з Петром. Ми можемо відчути значення цієї зустрічі. Колишній гонитель зустрівся з учнем першої години. Обидва вони, - їх пізніше назвуть первоверховними апостолами, - бачили Воскреслого Господа. Один, Петро, першим; другий, Павло, останнім (1Кор. 15:5.8). Але вони ще не були знайомі один з одним. Тепер вони вперше побачили один одного.

Отже, Апостол Павло, як міг, наполягав на тому, що не з рук смертного він отримав Євангеліє, а від Бога; радився він не з людьми, а з Богом. І для нас в його зусиллях довести Божественне походження Євангелія - великий урок. Чи відчуваємо ми те, що відчував Апостол Павло? Чи осяває нас Євангеліє сліпучим світлом нового життя? Або сприймається як щось звичне і буденне, чого ми навчилися від нудних вчителів на нудних уроках Закону Божого? Нехай кожен з нас задасть собі це питання.

Архімандрит Іаннуарій (Івлієв)

Євангеліє від Матфея, 4 зачало, глава 2, вірші 13-23.

«Коли ж вони відійшли, - ось Ангел Гос-подній з’являється у сні Йосифу і говорить: встань, візьми Немов-ля і Матір Його та бі-жи в Єгипет, і будь там, доки не скажу то-бі, бо Ірод хоче шука-ти Немовля, щоб по-губити Його.

Він встав, взяв Не-мовля і Матір Його вночі і пошов в Єгипет*,

і там був до смерті Ірода, щоб збулося сказане Господом че-рез пророка, котрий говорить: з Єгипту по-кликав яЯ Сина Мого (Ос.11:1)

Тоді Ірод, побачив-ши себе осміяним во-лхвами, дуже розгні-вався, і послав повби-вати усіх немовлят у Віфлеємі і в усіх око-лицях його, ві двох років і менше, відпо-відно до часу, про який вивідав у волхвів.

Тоді збулося сказане через пророка Ієре-мію, котрий говорить: голос  в Рамі чути, плач і ридання та го-лосіння велике: Рахіль плаче за дітьми свої-ми і не хоче втіши-тись, бо їх нема**. (Ієр.31:15)

По смерті ж Ірода, ось Ангел Господній у сні з’являється Йоси-фові в Єгипті і гово-рить:

Встань, візьми Не-мовля і Матір Його і йди в землю Ізраілеву, бо вже померли ті, що шукали душу Немов-ляти.

Почувши ж, що Ар-хелай царствує в Іудеї замість Ірода, батька свого, побоявся йти туди, а, одержавши у сні одкровення, пішов у землю Галілейську

і, прийшовши, оселився в місті, яке зветься Назарет, щоб збулося сказане через пророків, що Він Назореєм наречеться ****.(Суд.13:5; Ис.11:1,2)»

Після того як волхви покинули Віфлеєм, Йосифу знову з'явився Ангел Гос-подній і відкрив, що цар Ірод віддав воїнам наказ знайти і вбити Ісуса. Посланник Божий повелів Йосифу: «Встань, візьми Немовля та Матір Його, і втікай до Єгипту» (Мф. 2:13) [1]. Не гаючись, Йосиф зібрав свій невеликий скарб і, посадивши Марію з Немовлям верхи на осла, тієї ж ночі пустився в довгий і нелегкий шлях [2] до меж Єгипту, де здавна знаходили прихисток гнані сини Ізраїлю [3].

Звичайно ж, за Божеством Своїм Спаситель не міг боятися ані воїнів Ірода, ані будь-якої іншої сили на світі. Однак, сприйнявши у Своєму втіленні людську природу з її слабкістю і неміччю, Він бажав приховати до пори Свою владу і силу від людських очей, не творячи явних чудес аж до початку Свого земного служіння - в день хрещення Іоанном Предтечею.

Являючи нам зразок смирення і самозречення, Господь незліченного небесного воїнства, Той, Хто створив небо і землю, рятується нині втечею від загрожуючої йому небезпеки, захищений від усіх небезпек довгого шляху лише обіймами Пресвятої Матері. Тим самим Господь показав, що став людиною воістину, а не по видимості тільки, як стверджували згодом деякі єресіархи.

З самого початку Свого земного життя Христос не тільки зазнавав голод, спрагу, холод та інші випробування, яким підвладна наша смертна плоть, але був переслідуваний і гнаний, щоб подати приклад Своїм майбутнім учням, навчаючи апостолів з радістю переносити всі негаразди, які очікують їх у цьому житті.

Місцем Свого вигнання Господь не випадково обрав Єгипет - символ страждання і гріха [4], країну фараона, котрий уособлював в старозавітній традиції бісівські сили, батьківщину всіляких забобонів і ідолослужіння. Так було виконано пророцтво, що свідчило: «Я ... з Єгипту покликав сина Мого» (Ос. 11: 1). Господь вказав нам, поки ще неявно, що Він прийшов у світ, щоб покласти край язичницькому ідолослужінню і привести всіх людей до пізнання істини.

Як свідчить легенда [5], на шляху Дитя Ісуса до Єгипту нерозумна тварь упізнавала в Ньому Того, Кого не змогли побачити засліплені страстями люди, і славила народженого в людській подобі Творця. Існує розповідь про те, що Святе Сімейство супроводжували по дорозі леви, які зробилися лагідними, як ягнята, гралися біля ніг Йосифа та Марії, як домашні тварини, на виконання пророцтва: «Вовк та вівця будуть пастися разом, і лев, як віл, буде їсти солому » (Іс. 65: 25).

Одного разу Богонемовля велів пальмі нахилитися до землі і принести Богородиці свої плоди. Коли ж за словом Ісуса дерево знову випрямилася, з-під його коренів забило джерело з чистою водою, даючи можливість подорожнім втамувати спрагу. Все творіння, яке оточувало Святе Сімейство, поверталося, таким чином, до первинного райського стану, являючи прообраз створення нової землі.

Прибувши в Гермопіль, в місце під назвою Сатіна, Ісус і його батьки підійшли до великого язичницького храму, де знаходилися 365 ідолів: по одному на кожен день року. Як тільки Пресвята Богородиця з Немовлям Христом на руках переступила поріг капища, присутність Того, Хто є шлях, істина і життя, повалило додолу всіх, бувших там кумирів і розтрощило їх, по слову пророка : «Ось, Господь на хмарі легкій, і гряде в Єгипет. І затремтять перед лицем Його ідоли єгипетські, і серце Єгипту розтане посеред нього» (Іс.19 : 1).

Пробувши якийсь час у Єгипті [6], Йосиф, сповіщений ангелом про смерть Ірода, отримав від нього повеління повернутися в землю Ізраїлеву (див. :Мф. 2: 19-20). Святе Сімейство обминуло Віфлеєм, що розташовувався занадто близько від Єрусалиму, де правив тепер Архелай, жорстокий і віроломний син Ірода. Йосип отримав у сні одкровення йти в Галілею. Там він оселився в невеликому містечку Назареті, «щоб збулося сказане пророками, що Він Назарянином буде названий» (Мф. 2: 23).

_______________________________________

[1] Цей епізод, який в Євангелії від Матвія йде відразу слідом за розповіддю про народження Христа і поклоніння волхвів, мав статися, щонайменше, на 40 днів пізніше, після принесення Немовля Іісуса в Єрусалимський Храм, про що оповідає св. ап. Лука (див.: Лк. 2: 22-38).

[2] Пам'ять втечі Пресвятої Богородиці в Єгипет міститься в візантійських синаксаріях. У Місяцеслові Руської Православної Церкви дана ця подія не включена.

[3] Див оповідання про патріарха Йосифа :Бут.37 і далі. Там же знайшов притулок Єровоам (див. : 3 Цар. 11:40). У той час в Єгипті проживало близько мільйона євреїв.

[4] Таке тлумачення ми зазвичай знаходимо у святих отців.

[5] Вона викладена в апокрифічному «Євангелії від Матвія».

[6] Перебування Святого сімейства в Єгипті тривало, за різними тлумаченнями, від неповних двох до п'яти років.

Закон Божий

Христос прийшов не для того , щоб в дитячому віці упасти під мечем Іродових вбивць. Як тільки Ірод став обдумувати способи позбутися від законного Царя Іудейського, Йосиф, по одкровенню Божому, йде з Немовлям і Матір'ю Його в Єгипет, в країну, непідвладну Іродові, де Святе Сімейство могло залишатися в повній безпеці.

Ангел говорить Йосифу уві сні: Встань, візьми Дитя та Матір Його, і вті-кай до Єгипту (Мф. 2:13 ).

«Йосиф, почувши це (каже Златоуст), не спокусився і не сказав: що це за дивина? Ти перше говорив, що Він спасе людей Своїх, а тепер Він навіть і Себе не врятує, і нам потрібно бігти і переселитися в іншу країну? Це суперечить тому, що було обіцяно. - Але він нічого такого не говорить, бо він був чоловік вірний: він не цікавиться навіть про час повернення». На поставлене так прямо питання - чому Христос Сам не врятував Себе від Іродових вбивць? - Златоуст відповідає: «Тому, що якби Господь з дитячого Свого віку почав творити чудеса, то Його не стали б визнавати Людиною» ( Бесіди на Євангеліє від Матвія).

Б. І. Гладков
Переглядів 3179