Свято-Троїцький Браїлівський жіночий монастир

СВЯТО-ТРОІЦЬКИЙ БРАІЛІВСЬКИЙ ЖІНОЧИЙ МОНАСТИР

pictureАдреса: вул. Монастирська, 1, смт. Браілів, Жмеринський район Вінницької області. тел. +38(04332)33933, 33172

Розклад богослужінь:

у будні дні

6.00 - Полуношница.

7.00 - Акафіст Божій Матері Браілівській на розспів.

8.00 - Часи й Божественна Літургия.

16.00 - Початок Вечірнього богослужіння (у зимовий період).

17.00 - Початок Вечірнього богослужіння (у літній період).

у недільні й святкові дні

7.00 - Полуношница.

8.00 - Акафіст Божій Матері Браілівській на розспів.

9.00 - Часи і Божественна літургія.

Свята в монастирі:

19 березня - Святкування Браілово-Ченстоховській ікони Божої Матері.

7 квітня - Престольне свято правого бокового вівтаря Соборного храму на честь Благовіщення Б. М.

22 травня й 19 грудня - Престольне свято Свято-Миколаївського храму.

День Святої Трійці - Престольне свято головного Собору монастиря.

Третій день Святої Трійці (вівторок) - Святкування Перенесення ікони Б.М. Браілово-Ченстоховської, 1995 р.

15 вересня - Престольне свято нижнього храму преп. Антонія й Феодосія Києво-Печерських.

14 жовтня - Святкування ікони ікони Божої Матері Браілово-Почаївської.

17 грудня - Престольне свято лівого бокового вівтаря Соборного храму на честь св.вмч. Варвари.

ІСТОРІЯ БРАІЛІВСЬКОЇ ОБИТЕЛІ

Заснування монастиря у Вінниці.

1635 рік. Часи нелегкі, для Православ'я. У південно-західній Русі переможно поширювалася унія, уведена в 1596 році. Болем відгукнулися ці події в серці людини, глибоко відданої православ'ю. І ось королеві Владиславові VI подають прохання, у якому підсудок Брацлавський і королівський секретар, а згодом сенатор польський Михайло Сигизмундович Кропивницький клопочеться про створення в м. Вінниці дівочого монастиря. Найвищий дозвіл отриманий. Головним мотивом для влаштування монастиря було, як говориться в королівській грамоті: «старання про ввічнення й поширення слави Святої Величі Божої, оскільки всяка допомога, виходить, від Бога,Котрий є Верховним Розпорядником усього».

Бажання М.С. Кропивницького здійснилося. З метою підтримки православ'я в Брацлавщині благочестивим фундатором влаштовується у Вінниці Православний жіночий монастир. З радістю зустріли його появу навколишні жителі: сусідні хлібороби й Вінницькі міщани наділили обитель землею й різними угіддями. Забезпечений матеріально, монастир став міцніти й зростати. От уже його територію прикрашає дерев'яна трикупольная церква в ім'я Благовіщення Пресвятої Діви Марії; заведено в монастирі гуртожиток за статутом святого Василія Великого. Тепліють лампади перед святими образами, підносяться до Небес сердечні молитви.

Монастир під владою уніатів

Здавалося б, що все складається благополучно. Але ніколи не був простим і легким шлях, що веде слідом за Господом. Ще в дні свого земного життя Спаситель говорив про те, що всі, хто хоче за Ним іти, будуть гнані й гноблені. Те ж відбулося й з із Благовіщенською обителлю. Не міг ворог роду людського потерпіти світла благодаті Божої, яка засяяла у новому православному монастирі для порятунку людей. Під ударами унії й латинства впала молода незміцніла ще обитель. Невідомо в якому саме році відбулося захоплення Вінницького дівочого монастиря уніатами, але нову монастирську церкву освячував в 1723 році вже уніатський єпископ Афанасій Шептицький.

Але не судилося розвитися й зміцніти на цьому місці й уніатському монастирі. Свавілля й насильство, що панували в той час у Польщі, підірвали почуття всякої законності. Приватна власність, майно храмів і монастирів зробилися предметом насильницького захоплення любителів наживи. Землі й угіддя, колись даровані вінницькому православному дівочому монастирю, зазнали тієї ж долі. Тому став поступово занепадати й уніатський жіночий монастир. В 1780 році уніатські черниці покинули спустошений, колись квітучий монастир.

Цілих шість років перебував монастир у повнім запустінні. В 1786 році в ньому оселилися чотири монахини-базиліанки. Сумна картина повної розрухи й злиденності предстала перед їхніми очима.

Возз'єднання із Православ'ям

В 1793 році Подолія увійшла до складу держави Російської, а в 1795 році й Вінницький уніатський жіночий монастир був возз'єднаний із Православ'ям. Для Православ'я на Подолії полегшення наступило не одразу. За довгі роки в покатоличеному краї, де православ'я притіснялося, багато потрібно було потрудитися для відродження, зміцнення й процвітання правої віри наших предків.

pictureНайважча, але й найбільш почесна місія випала на долю архієпископа Іоаннікія ( Никифоровича-Полонського) - першого Подільського архіпастиря. Завдання не з легких: в ополяченому, покатоличеному краї воскресити Православ'я, у запущені, зруйновані храми вдихнути нове життя, виховати активних борців за прадідівську віру.

Чверть століття день у день ніс він людям слово Христове, овертаючив лоно Руської Церкви заблудші душі, стояв на стражі інтересів своєї багатостраждальної пастви. За роки служіння на Брацлавсько-Подільській кафедрі (1795 - 1819 р.) трудами Владики були відкриті Шаргородська, а потім Подільська духовні семінарії, два духовних училища. Архієпископ Іоаннікій вшановується, як перший просвітитель Подолії.

Відбулися зміни на краще й у Вінницькій обителі після повернення її в Православ'я.

Перші ігумені обителі

Першою ігуменею монастиря була призначена насельниця Чигиринської обителі Палладія. Вона керувала монастирем до 1798 року, а після попросилася на спочинок назад у Чигирин. Але Преосвященний Іоаннікій залишив її поки на місці, запропонувавши обрати собі в співробітниці по керуванню черницю Олену. У тім же 1798 році була призначена у вінницьку обитель нова ігуменя - Віра. Дворянка за походженням, вона була пострижена в рясофор в 1766 році в Київському Богословському монастирі архімандритом Тарасієм, а в 1768 році архімандритом Амфілохієм у мантію. З 1766 по 1790 р. несла кліросний послух у Богословському монастирі, потім митрополит Самуїл перевів її у Флоровський монастир. Тут м. Віра перебувала до 1798 року, поки не була призначена ігуменею у Вінницю.

Матеріальний стан Вінницької обителі тепер небагато покращився. Після надбавки, наданої імператором Павлом I , річний бюджет монастиря збільшився від 701 р. 80 коп. До 1200 р. Також матеріальною підтримкою для монастиря послужило приєднання до нього скасованого монастиря Рожецького.

Монастирське начиння трохи поповнилося Найвищим пожертвуванням в 1799 році. Але не залишали обитель і труднощі. Насельниці переживали велику бідність. По штату, наприклад, нічого не виділялося на загальну трапезу й черниці виділяли для цього зі свого крихітного утримання по 3 рублі в рік. Зрозуміло, на таку суму не можна було прокормитися, тому ігуменя Віра просила в 1800 році дозволу взяти на ці потреби грошей з інших монастирських сум.

І все-таки, незважаючи на труднощі, монастир не біднів на черниць.

Наприкінці XVIII ст. монастирський штат складався з ігумені, 15 штатних черниць, 3 заштатних і 5 послушниць. Насельниці були різних національностей: 12польської, 8 російської, 4 української. Багато хто з них були пострижені православними ієрархами ще під час унії (здебільшого в Молдавії).

Ігуменя Віра надзвичайно енергійн і діяльна, управляла монастирем до 1814 року. Потім до 1832 року монастир не мав ігумені й справами обителі керували скарбники: Серафима (1815 - 1821 р.), Антонія (1822 - 1825 р.), Досифея (1826 - 1827 р.), Поліксенія (1828 - 1832 р.).

Після правління монастирем скарбниками в 30-і роки знову начальствує у Вінницькій обителі дуже діяльна ігуменя Анфіса, покликана із Чигиринського монастиря єпископом Подольским Кирилом ( Богословським-Платоновим). Її трудами в обителі були споруджені будинок з ігуменськими келіями, корпус для сестер, а також задумана була побудова церкви. Особливо сприяла ігуменя Анфіса підняттю матеріального добробуту монастиря тим, що виграла процес у поміщика м. Вороновиці гр. Грохольского і стягнула з нтого 15 тис. рублів, що склали основний капітал монастиря.
Перехід монастиря з Вінниці в Браілів

Після ігумені Анфіси настоятельницею Вінницького монастиря стала ігуменя Таїсія. При ній і відбулося переміщення монастиря з Вінниці в Браілів. Відбулася ця подія на свято Покрова Пресвятої Богородиці 1 жовтня (14 н.ст.) 1845 року.

Правлячим архієреєм у той час був Архієпископ Арсеній, згодом митрополит Київський і Галицький. І думка про перенесення монастиря цілком належала йому. Преосвященний Арсеній був стійкої вдачі, непохитної волі, високої мудрості, міцно тримав кермо влади у своїх руках. Він був справжнім батьком, хоча й суворим, але гаряче люблячим свою церковну паству. Багато праць було покладено його преосвященством для огородження православного народу від сваволі католиків-поміщиків. При Преосвященному Арсенію покращився стан православного духовенства. Владика звернув свою увагу й на важке положення монастиря у Вінниці. Він запропонував ігумені монастиря м. Таїсії клопотатися перед Священним Синодом про переміщення монастиря з Вінниці в Браілівські монастирські будівлі, які залишалися порожніми після виселення звідси в 1832 році католицьких ченців-тринитаріїв.

Клопотання ігумені було задовільнено; і от 30 вересня (13 окт. н.ст.) 1845 року у Вінницькій монастирській церкві була відслужена востаннє Божественна літургія й напутній молебень, після якого сестри обителі із хресним ходом і зі своїми древньо-шанованими святинями вийшли з Вінниці в містечко Браілів.

Ранком 1 жовтня (14 жовтн. н.ст.) монастирський хресний хід прибув у Браілів. На заставі містечка його зустрічало околишнє духівництво й безліч народу із хрестами й хоругвами. Звідси всі разом пройшли до відведених для монастиря будівель. У воротах обителі зустрів майбутніх насельниць сам архієпископ Арсеній і після кадіння й архіпастирського благословіння відслужив урочистий молебень перед іконою Божої Матері. Потім хресний хід пройшов у більшу монастирську церкву, де була звершена Божественна літургія із подячним молебнем, і лише після цього сестри стали влаштовуватися на новому місці.

Із цього моменту починається нова сторінка життя Вінницько-Браілівського монастиря. Сестри обителі безперестану трудилися, благоустроюючи свій новий дім.

Благоустрій обителі

pictureМонастирські будівлі були величні й місткі, але багато потрібно було прикласти зусиль і праці, щоб привести їх у належний вигляд після тринадцятилітнього запустіння. Замість іконостасу, вівтар від середньої частини храму відокремлювала невелика кам'яна стіна; штукатурка обвалювалася; обвалювалися мальовничі зображення, які колись прикрашали храм; руйнувалися церковні стіни й зовні. Монастирські корпуси стояли по місцях без даху, вікон і дверей. Але черниці трудилися невпинно над відновленням і прикрасою монастирських будівель, надаючи своєї обителі благоліпного вигляду.

Минали дні, місяці, роки. Додаючи праці до праць, підносячи гарячі молитви, сестри відроджували свою обитель. У головному монастирському храмі відновлені вже всі три приділи: головний центральний - на честь Пресвятої Трійці; із правої сторони - на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці, а з лівої - на честь великомучениці Варвари. Тепер вівтар відокремлює не кам'яна стіна, а чудової роботи іконостас. Над царськими вратами центрального престолу поміщена ікона Божої Матері Ченстоховська, яку свого часу подарував для новоствореної Вінницької обителі М.С. Кропивницький, і яку сестри принесли з Вінниці в Браілів.

pictureОскільки розміри храму досить великі, то взимку в ньому бувало дуже холодно. Ігуменя Таїсія вирішила будувати теплу церкву під приміщеннями головного храму. І от уже в 1847 році закінчилося будівництво храму на честь прпп. Антонія й Феодосія Києво-Печерських. Темні фарби іконостасу, масивні стовпи, низькі склепіння й підмурок нагадує про життя й подвиги перших християн.

Після відкриття монастиря, через 13 років, у північній частині монастирського корпусу відкрила свої двері для віруючих ще одна тепла церква - на честь святителя Миколая. Невеликий за розмірами затишний храм був прикрашений простим дерев'яним, але досить витонченим позолоченим з різьбленням іконостасом.

pictureПід дахом Браілівської обителі знаходили притулок не тільки сестри, З 1864 року при монастирі існувала богадільня для старих жінок духовного звання, а у двох будинках в особливому дворі розташувалося училище для дівиць-сиріт, де дівчат навчали закону Божому, письму; географії, читанню, російської й церковно-слов'янської мови, арифметиці, історії й кресленню, а також рукоділлю й церковному співу.

Через якийсь час при монастирі була відкрита недільна школа для дорослих жінок. Заняття проходили по недільних і святкових днях у монастирській їдальні. У школі вчили, як правильно вимовляти молитви й пояснювали їхній зміст. Розповідали про походження церковних свят, християнську історію, навчали читанню.

Монастир під час Першої Світової війни

Мирні часи змінилися військовим лихоліттям. Але й тоді монастир не припиняв своєї добродійної діяльності. Під час Першої Світової війни 1914 року в Браілівській обителі був відкритий військовий лазарет на 50 ліжок. Турботу про поранених проявляв правлячий єпископ Митрофан, котрий особисто відвідував лазарет. А в травні наступного року імператор Микола II за допомогу фронту нагородив ігуменю Катерину золотим хрестом.

У січні 1915 року ігуменя Браілівського монастиря ігуменя Катерина звернулася до Земського управління із проханням відкрити притулок для дівчат-сиріт загиблих на фронтах воїнів. На Земському засіданні прохання було розглянуто, дозвіл отриманий, і, крім того, Земське управління зобов'язалося виплачувати на утримання притулку щомісяця 200 рублів. Так Браілівський жіночий монастир своєю добродійністю намагався допомагати не тільки воїнам, котрі поклали життя своє за віру й батьківщину на полях бою, але і їхнім дітям, які потребували допомоги.

Монастир після 1917 р.

Наступив рік, що кров'ю позначився на чорній сторінці історії нашої Батьківщини - рік 1917. Прийшов час випробувань. Настали дні, коли скорботами, утисками, гоніннями, погрозою позбавлення життя перевірялася твердість віри людей.

Один за другим приймаються антирелігійні закони: декрет «про відділення церкви від держави й школи від церкви», декрет «про землю», по якому у церков і монастирів відбиралися всі земельні наділи. заборонялося здійснення церковних таінств і обрядів, хрещення, поховання без попередньої реєстрації в РАЦСі.

У Браілівський жіночий монастир священиком переводиться протоієрей Іван Шипович. Відмінний педагог, людина великого розуму й глибокої віри. Він із червня 1893 року викладав Закон Божий у Вінницькому реальному училищі. Все своє життя вивчав історію краю, залишив багато публікацій з історії Поділля. Був нагороджений як церковними, так і світськими нагородами. У грудні 1932 року священика засудили по статті 54-10 (контрреволюційна пропаганда й агітація) і у віці 75 років заслали в Сибір. Після повернення із Сибіру він невдовзі помер.

У Браілові під духовним окормленням о. Іоанна перебувала 161 черниця. Тепер основний прибуток монастиря складався із заробітку самих насельниць. Сестрам доводилося найматися на поденну роботу до жителів Браілова й у радгосп. Крім цього вони самі шили ковдри, ткали килими, в'язали рукавички, виготовляли пряжу.

Закриття монастиря

Наприкінці 20-х на початку 30-х рр. повсюдно почалося закриття храмів, а потім стали закривати й монастирі. В 1929 р. був закритий Немирівський монастир. Заарештовували й засилали в табори священиків і архіпастирів. Незважаючи на те, що всі священики Браілівського монастиря були арештовані, обитель все-таки ще якийсь час проіснувала. Але привід для закриття монастиря знайшовся дуже скоро.

Під час колективізації й штучного голоду люди приходили тайкома в монастир, щоб сховати там частину врожаю. Після обшуку з монастиря був винесений весь захований урожай і в 1932 році в грудні постановою Вінницького обласного виконкому монастир у Браілові закрили. На десять років замовк дзвін монастирських дзвонів і перестала підноситися молитва в стінах обителі. І тільки під час німецької окупації в 1942 р. Свято-Троіцький жіночий монастир знову відкривається.

Перше відродження обителі

pictureЗнову відродилося життя в обителі. Загорілися лампади перед образами, замерехтіли вогники свіч і піднеслися до Небес із вуст насельниць молитовні прохання й поддяки. Знову зазвучали в стінах монастирських храмів звуки церковних піснеспівів.

Але незабаром, немов чорна хмара, насунулася на Церкву війна гонінь. Уже в 50-м році закрили Немирівський жіночий монастир, а монастирські приміщення були відібрані для розміщення в них дитячого будинку. Немирівських черниць перевели в Браілівську обитель.

Залишаючи монастир, черниці подарували дитячому будинку дві корови, пару коней і віз. При переїзді в кожної черниці на возі, крім небагатих пожитків, обов'язково була труна. Ніхто з них більше не повернувся в рідну обитель. На новому місці вигнані черниці знайшли притулок, розраду своєї журби й любов Браілівських сестер.

Життя тривало. І, не дивлячись на всі труднощі й перешкоди з боку влади, з 1953 по 1955 р. був проведений навіть капітальний ремонт монастиря, на який за цей час було витрачено майже 100 тис. руб. Частину грошей виділив Священний Синод Московського Патріархату. Повністю був відреставрований храм усередині й зовні. У церкві Святій Трійці постелили дерев'яну підлогу, якої до ремонту не було взагалі. Згодом була замінена кроквяна система й відремонтоване перекриття. Відновлено огорожу навколо монастиря й відремонтовані в'їзні ворота.

Всі ці нелегкі труди по благоустрою обителі проводила ігуменя Глафіра;, котра займала в той час пост ігумені монастиря. Після матінки Глафіри, яка за станом здоров'я більше не могла управляти монастирськими справами, із серпня 1957 року настоятельницею стає ігуменя Зоя. Їй довелося управляти обителлю в самий важкий період життя монастиря, але як працьовита бджола вона трудилася на благо рідної обителі.

Архієпископ Симон (Івановський) і о. Михаїл Іваськов

pictureАрхієпископ Симон (Івановський) любив приїжджати в Браілівський монастир. Він часто звершував тут богослужіння, на які стікалося безліч народу. Так на Великодню заутреню 1956 року, очолювану Владикою Симоном, зібралося біля двох тисяч чоловік.

1 червня 1956 року Владика Симон призначив на служіння в Браілівський монастир священика МихаЇла Іваськова. О. МихаЇла, твердого борця за Православ'я, владика знав ще з 1936 року, коли відвідав прихід на Волині, де отець був настоятелем. Тоді о. Михаїл справив на Владику незабутнє враження. «Відданий Святому Православ'ю, старанний і красномовний проповідник прекрасного характеру», - так Владика охарактеризував батюшку.

У той час на Волині почався процес українізації Церкви, лунали вимоги про створення «самостійної» церкви або переході в унію, щоб усіх підкорити папі Римському. У такій обстановці довелось жити й трудитися батюшці. Крім здійснення богослужінь і треб, він ішов до людей з місіонерською проповіддю. У Браілівському монастирі почався новий подвиг о. Михайла - щоденне служіння із сестрами обителі й численне виконання треб для парафіян. Владика Симон і о. Михайло разом пройшли багато чого й навчилися бачити духовне в суєті мирській. І бачили вони, що починається нова епоха гонінь і нове покоління повинне пройти через нові випробування.

В 1961 році Владика Симон відмовився підписати постанову, що передавала владу в приходах їхнім старостам, призначених місцевим виконкомом. «Я не можу підписати Православній Церкві смертний вирок» , - виголосив він. За ці слова Владику Симона відразу відправили на спочинок.

Тепер, здавалося все пішло під укіс. Без дозволу уповноважених по справах релігії священикам заборонялося звершувати треби «на людях», а тим більше нелегально. Почалися гоніння з боку влади й на о. Михаїла. Переживаючи, о. Михаїл усе більше втрачав здоров'я. Уже 15 листопада 1962 р., почуваючи слабість і нездужання він пише Владиці Іоасафу (Лелюхіну) про свій вихід на пенсію із проханням про призначення пенсії «...за 45 років мого священникового сану». Передбачаючи те, що нікому буде окормляти черниць у випадку гонінь, о. Михаїл переводиться на прихід Малих Хуторів міста Вінниці, а, одержавши довгоочікувану пенсію, знаходить будинок на Вінницьких Хуторах, викуповує його й відразу переробляє його на гуртожиток. Потім ще підшукує кілька будинків із цією же метою недалеко від Іоанно-Богословського храму на тих же Малих Хуторах міста Вінниці.

Друге закриття монастиря

picture13 жовтня 1962 року Браілівський монастир закрили, черниць розігнали, але вірних чад уже чекали «монастирі в миру». «Скити», як називав їх батюшка, умістили біля п'ятнадцяти черниць. Не до відпочинку на пенсії було о. Михаїлу: він продовжує духовно окормляти Браілівських сестер і залишається їхнім духівником до самої смерті. Відійшов до Господа батюшка 2 лютого 1967 року.

Після закриття Браілівської обителі монастирські будівлі стали занепадати. Уже в 1970 році залізне покриття монастиря було в жахливому стані, значна його частина була просто зірвана вітром. Усередині Свято-Троіцького храму всі настінні фрески поступово руйнувалися. Як завжди засобів на реставрацію пам'ятника архітектури XVIII ст. не знайшлося, і тому монастир поступово руйнувався.

У келіях монастиря був улаштований гуртожиток Браілівського профтехучилища, обладнані навчальні класи. В 1987 році рішенням виконкому обласної ради на території монастиря була розміщена туристична база, а в нижньому храмі прпп. Антонія й Феодосія Києво-Печерських, улаштували тир для стрільби. Але не судтлося туристичній базі довго тут перебувати.
Друге відродження обителі.

pictureЗавдяки численним проханням віруючих Браілова й Вінницької області та напрохання митрополита Вінницького й Брацлавського Агафангела й духовенства Вінницької єпархії, 4 вересня 1989 року монастир переданий Православній Церкві. І от наступив той великий радісний день, якого чекали, про який молилися тисячі віруючих сердець.

19 березня 1990 року митрополит Вінницький і Брацлавський Агафангел звершив освячення й першу Божественну літургію у Свято-Троіцькому Браілівському жіночому монастирі, у храмі прпп. Антонія й Феодосія Киево-Печерських у співслужінні єпархіального духовенства, при величезному скупченні народу.

З Пюхтицького монастиря на Вінничину була переведена черниця Неонілла (Ярешко). Возведена в сан ігумені, вона стала ігуменею Браілівськой обителі. На матінку чекала величезна робота по відбудові монастиря. Після закриття монастиря в приміщенні, де розташовувалася просфорня, тримали худобу. Від цього фундамент будівлі осів і просфорня майже зруйнувалася. Настінні фрески були знищені. На вході усередину монастирського корпуса прочан зустрічає ікона Божої Матері з предстоящими Антонієм і Феодосієм Печерськими - єдина фреска, яка збереглася з тих часів.

pictureПоступово в приміщеннях проводився ремонт, монастир обзаводився необхідним інвентарем і підсобним господарством. Митрополит Агафангел придбав для обителі вантажний автомобіль. А незабаром і Свято-Успенська Почаївська лавра подарувала монастирю ще одна вантажівку. Вінницький завод радіотехнічної апаратури спеціально виготовив два великих накупольных хрести. Керівництво об'єднання «Термінал» пожертвувало для реставраційних робіт 50 тис. руб. У Жмеринському відділенні Агропромбанку був відкритий рахунок, на який надходили кошти. Так зводився з руїн монастир, як говорять у народі, усім миром.

Ігуменя Антонія (Стеценко).

Матінка Неонілла (Ярешко) була натоятельницею до 1991 року. Якийсь час (з 1992 по 1994 року) сестрами керувала схимонахиня Георгія (Василець).

pictureУ кожному куточку обителі відчувається мир, благодать, любов. А все це тому, що монастирем з 1994 року керує матінка Антонія - мудра, з люблячим турботливим серцем. Знає вона просту істину: де Бог, там любов, а де любов, там і Бог. От і намагається вона зберегти у мирі й любові довірених їй Богом сестер обителі.

Матінка Антонія (Стеценко) у монастирі з перших днів його відкриття, і вже 15 років, як несе в монастирі найважчий послух - ігуменство. Нелегко дивитися за великим господарством, піклуватися про потреби обителі. А найважча й відповідальна справа -це вести до порятунку сестер, які заради цього й прийшли в монастир. І у виконанні цього найважчого послуху допомагає матінці сама Цариця Небесна.

Повернення в обитель Браілово-Ченстоховської ікони Пресвятої Богородиці

picture13 червня 1995 р. відбулася радісна подія. У стіни рідної обителі повернулася ікона Божої Матері Браілово-Ченстоховська. Ікона ця після закриття монастиря в 1962 р. безвісти зникла. І от уже більш ніж через три десятки років її знову зустрічали в монастирі. На третій день П'ятидесятниці, після звершення Божественної літургії й водосвятного молебню в Спасо-Преображенському кафедральному соборі м. Вінниці, у Браилов вийшов хресний хід на чолі з архієпископом Вінницьким і Могилевом-Подільським Макарієм з іконою Пресвятої Богородиці.

Нескінченний потік віруючих зі співом акафісту, складеного в 1931 р. ігуменею Софією (Рачинською), і молитов на честь чудотворної ікони Божої Матері, направився в Браілів. У десятій годині вечора хресний хід підійшов до Браілова. Ідуть люди, з вуст і самого серця ллється молитва, очі наповнені слізьми радості. Тепер уже нічого не страшно, коли Матр Божа знову зі своїм народом, коли знову Богородиця повноправною Господаркою входить у Свій будинок. І всю цю радість множить урочистий дзвін монастирських дзвонів.

З воріт обителі зі свічами в руках вийшли черниці зустрічати свою Заступницю й Покровительку. Під Її покровом колись сестри перейшли з Вінниці в Браілівський монастир. Під Її захистом довгі сторіччя черниці переносили всі тяготи й лиха. До Неї зверталися по допомогу й дякували за отриману милість не тільки насельниці обителі. Звідусіль стікався народ це святе місце, щоб поклонитися чудотворному образу.

Ікона Божої Матері Браілово-Ченстоховськая перебуває в монастирі віддавна. Цим образом благословив Вінницьку обитель її засновник Михайло Кропивницький. Схожа вона на Ченстоховську ікону й, здається, що це один з найдавніших її списків. В 1860 році на образ була покладена срібно-позолочена риза, а з боків були розташовані металеві привіски, що являли те окремі члени людського тіла, то всю людину: знак подяки тих, хто одержував від неї благодатне зцілення. Але всього цього не збереглося.

Браілово-Почаївська ікона Пресвятої Богородиці

pictureЗнаменна історія іншої шанованої в монастирі ікони Божої Матері - Браілово-Почаївської. В 1672 році при взятті Подолії, турки осаджують містечко Браілів. Халіл-паша, забираючи всі коштовності, розграбував і знищив православний храм. Із цього часу зникає особливо шанована в народі ікона Божої Матері. Але в 1887 році в Почаївській Лаврі професор Ніжинського історико-філологічного ліцею протоієрей А.Ф. Хойнацький виявив в одній з лаврських церков образ із написом: «Зображення чудотворної ікони Божої Матері Браілівської». Зацікавившись цією іконою, він дійшов висновку, що це копія чудотворної ікони, яка колись знаходилась у Браілрві. Тоді ж він повідомив це ігумені жіночої обителі. І з дозволу лаврського начальства передав образ у Браиловский жіночий монастир (1/14 червня 1888 року). В 1890 році на ікону була покладена срібно-позолочена риза, але в первісному вигляді ікона не збереглася.

Зібрано й записані багато випадків чудесних зцілень від ікон Божої Матері. Чудеса ці відбувалися в часи колишні, відбуваються вони й у цей час.

Живуть в обителі, творять молитву й трудяться 65 сестер, 4 священика, 2 диякони. Що привело їх у це святе місце? Любов до Бога й людей. Через любові до Бога вони залишили мир і рідних, прийшли сюди, щоб присвятити все своє життя Тому, Хто його подарував - своєму Творцеві.

А любов до людей спонукує їх молитися не тільки про своє спасіння і своїх близьких, але й про світ, що вони залишили. І ця молитва любові відбувається тут безперестану - і вдень і вночі.

Історія і чудеса від Браїлово-Ченстоховської ікони Пресвятої Богородиці

Історія і чудеса від Браїлово-Почаївської ікони Пресвятої Богородиці

Історія і чудеса від Браілівської ікони Пресвятої Богородиці «Троєручиця»

Акафіст перед Браілівською іконою Пресвятої  Богородиці

Переглядів 31423