4 серпня
2014 р.
НАШІ ПАРАФІЯНИ – СПРАВЖНІ ПАТРІОТИ УКРАЇНИ. Інтерв’ю з митрополитом Вінницьким і Барським Симеоном. +ВІДЕО

Владика, наша сьогоднішня з Вами розмова відбувається у той час, коли українські війська звільнили майже 75% відсотків території, яка контролювалася бойовиками на сході України. Однак на жаль так швидко війна не закінчується, як ми всі сподівалися на це, і знаємо про те, що Українська Православна Церква має достатньо прикладів підтримки вояків, які воюють на сході нашої країни, беруть участь у антитерористичній операції. Я сподіваюся, що протягом нашої розмови ми про це ще поговоримо, однак перше питання хотів би поставити таке: яке Ваше особисте ставлення до того, що сьогодні відбувається на Луганщині та Донеччині?

З самого початку збройного конфлікту я говорив, що у східних регіонах українці захищають цілісність нашої держави, непорушність її кордонів. Захищають від тих, хто приносить зло, руйнування і смерть.

Захищати свою Вітчизну – це священний обов’язок, як кожного громадянина, так і у першу чергу християнина, бо Господь наш Ісус Христос сказав, що найвищим проявом любові є – віддати душу свою за ближнього свого. І ось те, що сьогодні роблять наші воїни, якраз і є прикладом виконання цієї євангельської священної заповіді.

Власне, і у мирний час Українська Православна Церква долучалася до справ Збройних Сил України, співпрацювала і підтримувала моральний дух вояків. Зараз це вкрай необхідно учасникам антитерористичної операції. На чому сьогодні ґрунтується співпраця, як Церква долучається до підтримки морального стану людей, які захищають Україну на сході?

Як раніше, так і сьогодні, священики нашої єпархії, які відповідають за зв’язок між Церквою і армією, достойно виконують свій послух. Вони проводять зустрічі у військових частинах, проводять бесіди, благословляють, служать молебні, благословляють наших солдатів на їхні ратні подвиги і у тому числі у теперішній непростий час.

Раніше, зустрічаючись також із військовими – чи то в частинах, чи то у навчальних військових закладах, я проводив таку паралель між Церквою і армією, що Церква і армія подібні в певних моментах свого служіння. Адже ми так і говоримо: і в Церкві, і в армії ми служимо. В армії виконуються накази, а в Церкві вони називається не накази, а благословення і послух. В Церкві і в армії є ступені так званого кар’єрного росту: від послушника до архієрея у Церкві і від солдата до генерала у армії. Ми, звичайно, є воїнами: воїни земні і воїни духовні, церковні і ті, хто сьогодні захищає нашу Батьківщину. Армія і Церква єдині. Єдині у прагненні захистити нашу країну і наш народ, у чому і допомагає Церква нашій армії.

І власне щодо практичної конкретної допомоги воякам, які беруть участь у антитерористичній операції. Сьогодні що можна сказати? Яким саме чином УПЦ долучилася до цієї справи?

Вінницька єпархія на даний момент вже надала допомогу військовим підрозділам Вінниччини на суму 150 тисяч гривен. Ці кошти пішли на бронежилети, запчастини для техніки і, звичайно, на ліки для поранених. 

Ліки і продукти, які збирали наші парафіяни, безпосередньо у зону АТО відвозив наш священик. Цей священик сьогодні розділяє із нашими військовими усе те, що вони переживають там. Вони його чекають, вони хочуть почути від нього слово, вони звертаються до нього, як кажуть, з лагідністю і з неабиякою добротою, що не завжди ми можемо відчувати і бачити у наш мирний час тут, далеко від тих подій, які відбуваються на сході.

Хотів би сказати, що за липень на парафіях нашої єпархії було зібрано ще 50 тисяч гривень, які будуть перераховані на спеціальний рахунок і підуть на батальйони, які сформовані у Вінницькій області і сьогодні знаходяться на передовій у зоні АТО .

Ми знаємо про те, що різні верстви суспільства збирають матеріальну допомогу воякам української армії, яка воює на сході. Збирають на вулицях, збирають в установах, підприємствах, організаціях. Власне, знаємо про те, збирають й у церквах. Однак більшість парафіян – люди похилого віку. тому хотів би запитати, чи не нарікають вони на те, що і при доволі скромних статках їм доводиться ще й у храмі жертвувати на проведення антитерористичної операції?

Люди не лише не нарікають, а навіть що мене приємно вражає, жертвують на армію набагато більше, аніж на потреби храму. Наші парафіяни є справжніми патріотами України, які знають і бачать, що сьогодні наша Держава знаходиться у великій небезпеці. Вони вірять, що їхні молитви і посильна жертва допоможуть повернути мир і спокій у нашій Державі. Крім того вони знають, що кожна їхня копійка, яку вони сьогодні дають у храмі, не піде, як кажуть, «на вітер», а якраз піде туди, де вона потрібна: їхнім дітям, їхнім синам їхнім батькам і братам. Адже там на передовій сьогодні знаходяться і парафіяни наших храмів, і їхні земляки, які живуть у їхніх містах чи селах, і тому вони стараються якраз через ту жертву допомогти їм у тому, щоб швидше прийшов мир на нашу землю.

До речі про земляків. Днями ви озвучили ініціативу Вінницької єпархії УПЦ щодо того, аби взяти під опіку вояків, які відправляються з Поділля в зону АТО. В чому саме полягатиме така опіка Православної Церкви?

Опіка над солдатами буде, насамперед, молитовна. Священик має благословити того нашого воїна, який йде у армію, а тим паче у зону бойових дій, послужити молебень і постійно молитися під час кожного богослужіння у церкві і не тільки під час богослужіння, а й у своїй домашній молитві, і до цього спонукати усіх своїх парафіян.

Звичайно, це легше організувати у сільській місцевості, де усі один одного знають і будуть молитися за свого земляка. Але це можна запровадити й у місті, тому що тут ми можемо молитися за дітей чи родичів наших парафіян.

Окрім того, що стосується церковного життя, в першу чергу молитовної підтримки, звичайно, кожна парафія має взяти як ми говоримо, шефство над своїм воїном або декількома воїнами, які підуть з того чи іншого населеного пункту. Це і одяг, і взуття, і захист: бронежилет чи каска. Тоді спільно кожна парафія, усі миряни, будуть складатися (а не тільки родичі), для того, щоб придбати цьому воїну все те, що потрібно для його особистого захисту. В тому числі й продуктові посилки, які будуть передаватися безпосередньо туди, де перебуває їхній земляк.

Думаю, що кожному солдату буде приємно, що за нього переживають не лише родичі, а і його земляки. Що вони моляться за нього, щоб він прийшов із зони бойових дій з миром, - здоровим і неушкодженим.

Сьогодні у ЗМІ, а особливо у соціальних мережах, все частіше можна почути інформацію про те, що молодь ухиляється від того, аби взяти участь у мобілізації та захищати Україну на східних кордонах. Також часто ми бачимо, і це особливо приклади західної України, коли дружини і матері не відпускають своїх синів та чоловіків воювати. На Вашу думку, з чим це пов’язано і чи не говорить це про те, що рівень патріотизму з часом, з продовженням АТО, у людей зменшується?

Такі випадки, на превеликий жаль, є. Але вони не говорять про те, що українці не патріоти своєї землі. Просто наш народ за всю свою новітню історію ніколи не воював. Ми не брали в руки зброю на відміну від інших країн, які постійно перебувають у стані локальних воєн, в тому числі і Росії. Тому наші люди не хочуть проливати кров, але це не значить, що вони не хочуть захищати свою Батьківщину. Адже у нас є набагато більше прикладів. коли молоді люди, і не зовсім молоді, приходять і кажуть, що вони хочуть іти до армії - захищати свою Батьківщину. І це вони роблять за покликом серця.

Чомусь наші ЗМІ останнім часом більше уваги приділяють тим, хто відмовляється іти у армію, і тим самим грають на людських емоціях і сіють паніку серед людей. На мою думку, варто було б більше показувати тих героїв, які, терплячи скруту і голод, і холод, як ми кажемо, пройшовши горнило війни, залишаються справжніми патріотами, готовими до кінця, навіть ціною свого життя, захищати нашу Державу, захищати честь і гідність українців. Ось якраз таких фактів має бути більше у ЗМІ, бо вони будуть спонукати наших солдатів до героїзму, а значить – до перемоги.

Я хотів би наголосити, що наші воїни не прийшли на чужу землю, вони знаходяться на землі України і захищають свій народ. Вони воюють проти тих, хто прийшов га нашу землю, хто приніс з чужої землі зброю і гроші, через які на українській землі тепер ллється кров українців. Ці люди використовують всю міць пропагандистської машини, щоби примусити українців на сході повірити, що їхні брати і сестри на заході, в центрі, на півночі і півдні України являються їхніми злішими ворогами.

Ідеологічна зброя не менш страшна, аніж та, яку використовують на полі бою, адже після неї в душах і серцях людських залишаються рани, які будуть ще довго боліти і нагадувати про ці події. І звичайно, для того, щоби загоїти ці рани, треба буде ще довгий і довгий час доказувати тим людям інше. І сьогодні, звичайно, ми бачимо, що там, де вже відбулося визволення тих чи інших населених пунктів, в даному випадку Слов’янська, коли повернулося туди нормальне життя, коли прийшов мир і спокій і люди вилізли з підвалів і побачили, що українська армія – це не ворог, а якраз це їхня рятівниця від того зла і неправди, яка була там у той період, коли так звані сепаратисти робили їх «живим щитом» перед тією армією і зброєю, яка, на превеликий жаль, багато життів забрала із числа тих мирних жителів тих регіонів і тих населених пунктів, де сьогодні ведеться, як ми говоримо війна. Повномасштабна війна, хоча ми кажемо, що це є військові дії у зоні АТО. І тому, за словами нашого Президента, ще доведеться нам багато прикласти зусиль для того, щоб в розумі і серці людському все знову стало в нормі і всі зрозуміли, що Україна – єдина і що армія є її захисницею і рятівницею, як Держави і її цілісності, так і народу, який живе не лише у тих регіонах, які знаходяться далеко від сходу, а й безпосередньо в Донецькій та Луганській областях.

Ми чітко розуміємо, що навіть під час нашої з Вами розмови бойові дії на сході України тривають і сьогодні, як і вчора, і на жаль можна сказати, як і завтра, гинуть українські солдати. Владико, що Ви хотіли би сказати людям – чоловікам і не лише чоловікам, тим, які сьогодні воюють на сході України і захищають Українську Державу?

Я хотів би сьогодні нашим воїнам сказати, що вони виконують свій священний обов’язок, захищаючи нашу Україну та її народ, за що ми щиро їм дякуємо.

Я хотів би сказати, що Православна Церква буде всіляко сприяти і допомагати у виконанні цього священного обов’язку. В першу чергу - молитвою, духовною підтримкою, і, звичайно, тією матеріальною допомогою, яку сьогодні ми можемо надавати. Цю допомогу сьогодні надають їм наші парафіяни: їхні бабусі, матері, їхні родичі, батьки і брати, адже вони надіються, що вони, як захисники нашої Вітчизни і усіх нас, у скорому часі повернуться додому, повернуться з миром. Повернуться живі і здорові і продовжать те мирне життя, яке буде приносити розквіт для нашої країни, радість і задоволення для них і для усього нашого українського народу.

Спілкувався Олексій Литвінов