27 березня
2015 р.
За що заборонили священнослужителів з Ільківки?

За що заборонили священнослужителів з Ільківки?


14 березня 2015 року указами Високопреосвященнішого Симеона, митрополита Вінницького і Барського, шестеро кліриків Вінницької єпархії, колишніх священнослужителів храму святителя Миколая с. Ільківки Вінницького району на чолі з ігуменом Веніаміном (Малігловкою) були заборонені у служінні. Рішення Правлячого Архієрея викликало резонанс у церковному середовищі не лише на Вінниччині, а й за її межами. У звязку із цим виникла потреба пояснення причин, що спонукали до його прийняття. Також це необхідно для запобігання можливим спробам перекручування фактів та розповсюдження неправдивої інформації з боку заборонених священнослужителів з метою самовиправдання.

У зв’язку із цим прес-служба Вінницької єпархії, з благословення митрополита Симеона, надає інформаційну довідку про причини, що призвели до заборони у служінні ігумена Веніаміна (Малігловки), ієромонахів Варнави (Кучинського), Ісаака (Васильєва), Авраама (Ковалюка), ієродияконів Довмонта (Чорноморця) і Лазаря (Кубріцького). Дана інформація призначена для усіх зацікавлених осіб і насамперед для парафіян та паломників, котрі беруть участь і мають намір відвідати богослужіння, які можуть звершувати заборонені клірики, всупереч церковним канонам.

Про причини заборони у служінні колишніх кліриків храму святителя Миколая с. Ільківки Вінницького району
(інформаційна довідка)
 
 
До вересня 2014 року ігумен Веніамін (Малігловка), ієромонах Варнава (Кучинський), Ісаак (Васильєв), Авраам (Ковалюк), ієродиякон Довмонт (Чорноморець) і Лазарь (Кубріцький) служили на парафії святителя Миколая у с. Ільківці Вінницького району. Свою парафію вони іменували монастирем, хоча офіційного монастирського статусу чернеча громада Ільківки ніколи не мала. Номінально настоятелем рахувався ігумен Серафим (Крутяк). У той же час реальним керівником, «старцем» і абсолютним авторитетом в адміністративних питаннях та питаннях духовного життя для монахів і численних паломників, які відвідували Ільківку, був ігумен Веніамін (Малігловка).

Ігумен Веніамін, в миру Малігловка Віктор Іванович, прибув до Ільківки у 2002 році разом із ієромонахом Серафимом (Крутяком). До цього часу, починаючи з 1995 року, вони перебували на парафії с. Карпівки Могилів-Подільського району, звідки пішли через систематичні конфлікти з духовенством благочиння. У Ільківці навколо новоприбулих монахів незабаром почала створюватися чернеча громада. 

Ще під час перебування у Карпівці, у 1999 р. Веніамін (Малігловка), таємно від архієрея (у той час Вінницькою єпархією керував архієпископ Макарій (Свистун)) звершив чернечий постриг о. Серафима. В Ільківці практика таємних постригів у чернецтво набула масового характеру. Веніамін (Малігловка) постригав ченців, а згодом і черниць. Для останніх улаштували притулок у приміщенні колишнього дитячого садка. Все це робилося без відома і благословення Правлячого Архієрея. Відомо, що Веніамін (Малігловка) також постригав монахинь, які після постригу продовжували жити в миру, в одній квартирі зі своїми чоловіками і сім’ями. 

Вже у 2003 році до єпархіального управління почали надходити скарги на ільківських священиків, а особливо на Веніаміна (Малігловку). Скаржилися паломники, які стикалися в Ільківці з грубим порушенням церковних правил. Люди зокрема не розуміли, як миряни можуть приступати до Святого Причастя без підготовки: не постячись, не прочитавши необхідного молитовного правила, іноді навіть поснідавши перед поїздкою до Ільківки. Веніамін (Малігловка) виправдовував це тим, що люди тепер зайняті, і підготовкою для них слугує сама присутність на утрені, читанні акафісту і Літургії. Багатьох людей дивувала існуюча в ільківському храмі практика причастя мирян у вівтарі.

Багато з тих, хто побував у Ільківці, розповідали своїм парафіяльним священикам, що були шоковані змістом розлогих проповідей Веніаміна (Малігловки), в яких «старець» великої уваги приділяв плотським гріхам і часто аж занадто захоплювався їх детальним описом. Для юних і молодих людей, які були присутні на богослужіннях разом зі своїми батьками, такі проповіді могли стати приводом для спокуси. 

У Ільківці активно практикувалися «вичитки», на які до монахів і насамперед до Веніаміна (Малігловки) приїжджали багато людей не лише з України, а й з-за кордону. Як і постриги монахів, вичитки в Ільківці проводилися самочинно, без відома і благословення архієрея. Поширеною в ільківському храмі була й практика загальної сповіді одразу кількох людей, яких накривали довгою, у кілька метрів, єпитрахіллю. 

Подібні відмінності від звичайної парафіяльної практики, приваблювали до Ільківки сотні людей, охочих до нового і дивного. Дедалі сильніше серед парафіян і паломників поширювалися легенди про прозорливість монаха Веніаміна і його цілительські здібності.

Інформація про те, що Веніамін (Малігловка) у Ільківці служить акафісти та молебні і сповідає людей, була сприйнята у Вінницькому єпархіальному управлінні з подивом, оскільки за наявною інформацією монах Веніамін не мав священного сану. Для розгляду цієї справи єпархіальна рада під головуванням митрополита Макарія провела кілька засідань. Слід відзначити, що спочатку Веніамін (Малігловка) та його найближче оточення заперечували факти звершення ним богослужінь. «Старець» нарікав, що мовляв це інші священики заздрять йому і його громаді. Згодом, в ході роботи єпархіальної ради описані факти були доведені. Крім того розкрилися деталі з біографії Веніаміна (Малігловки), які він до цього часу старанно приховував.

Виявилося, що у 1982 р. під час свого перебування у Свято-Успенській Почаївській в Лаврі (в якості послушника? монаха?) Веніамін (Малігловка) був «рукопокладений» у сан диякона та священика «схимитрополитом» Геннадієм (Секачом) – засновником Серафимо-геннадіївської гілки «катакомбної» церкви, яка не мала молитовного єднання з Православною Церквою і, як розкольницька група, не мала законної ієрархії й таїнств. Той факт, що Веніамін (Малігловка) був «рукопокладений» самозванцем, який не мав архієрейського сану, самого монаха Веніаміна не засмучував, і він вважав себе повноправним священиком. 

У зв’язку із фактами, які були виявлені єпархіальною радою, митрополит Макарій був готовий відлучити від Причастя самозваного священика Веніаміна (Малігловку) та заборонити у служінні ігумена Серафима (Крутяка), котрий покривав свого наставника. Тоді в справу втрутилися високі покровителі ільківської братії з владних кабінетів, а також члени вінницьких злочинних угрупувань, які діяли далекими від християнської моралі методами. Достатньо сказати, що на адресу керівництва єпархії та сімей єпархіальних співробітників надходили серйозні погрози і залякування. Немає підстав вважати, що ільківська братія на чолі з Веніаміном (Малігловкою) не відала, що творять ті, у кого вони просили «натиснути» на єпархію.

Для зняття напруги і пошуку компромісу митрополит Макарій запропоновував Веніаміну (Малігловці) рукопокласти його у священний сан у канонічній Церкві, на що він зрештою погодився і після формального покаяння у квітні 2005 року був рукопокладений у сан диякона та священика.

На той момент здавалося, що «ільківський» конфлікт вичерпано і духовне життя у Миколаївській парафії надалі протікатиме у спокійному руслі дотримання церковних канонів та у послуху Правлячому Архієрею. Митрополит Макарій також рукопоклав кількох ільківських монахів у священний сан, щоби вони допомагали служити о. Венімаміну, котрий, будучи інвалідом, не міг повноцінно звершувати усіх уставних богослужінь.

Але, як виявилося згодом, сподівання єпархіального керівництва були марними. Відчувши себе переможцем, рукопокладений ієромонах Веніамін продовжив свою діяльність ще з більшою енергією. Він і надалі таємно від архієрея постригав монахів. «Вичитки» стали проводитися відкрито, на що о. Веніамін, користуючись неміччю митрополита Макарія, взяв у архіпастиря усне благословення. 

Про о. Веніаміна (Малігловку) поширювалися справжні легенди, у тому числі за допомогою ЗМІ. Наведемо деякі заголовки тогочасних статей про нього: «Ясновидець отець Веніамін приймає в санаторії» («Газета по-українські», травень 2007 р.), «Отець Веніамін бачить долю по фотографії» («Газета по-українські», липень 2007 р.), «Священик з Ільківки, що розганяє хмари та зцілює хворих» (газета «20 хвилин», січень 2008 року). Ільківський священик о. Веніамін став героєм телевізійних сюжетів, які демонструвалися в Україні та Росії. Листи на його імя з фотографіями бажаючих зцілитися приходили навіть з Сибіру та Забайкалля.

Людей, котрі бажали чуда та швидкого зцілення, не засмучували вислови ігумена Веніаміна, в яких він відверто пропагував народні марновірства. Наприклад: «Котів і собак кожному потрібно держати, тому що є поробки, – радить ігумен. – От хтось навів порчу. кіт – і беруть порчу на себе. Цітваринкипотімхворіють. Тежмаємо з ними проблеми – возимо їх у лікарню».

Нажаль, більшості з тих, хто приїздив до Ільківки, допомога священика була потрібна не для того, щоби прийти до Христа, а щоби вирішити свої суто земні питання: знайти щастя, вилікувати хворобу, знати «поробки», відвести «порчу» тощо. Послухавши о. Веніаміна можна зробити висновок, що принаймні деякі з цих проблем можна вирішити без допомоги Божої, достатньо мати у домі песика чи кота, які візьмуть усе на себе.

У 2006 році в Ільківці сталася надзвичайна подія – завалилася церква, яку о. Веніамін із братією почали будувати, не взявши, благословення в архієрея, як це було зазвичай, і навіть не порадившись зі спеціалістами. Коли серед ночі майже збудований храм упав, усе що змогли сказати журналістам о. Веніамін і його помічники: «Будували, як знали. Тепер зрозуміло, що не все робили правильно». Незважаючи на те, що сталося, будівництво продовжили, а згодом оформили вже збудований храм і братські корпуси у приватну власність на о. Веніаміна (щоправда пізніше він переоформив документи на іншого монаха).

Таким застав стан справ на парафії с. Ільківки митрополит Симеон, який у 2007 році, після смерті митрополита Макарія, був призначений на Вінницьку кафедру. Перше, на що звернув увагу новий архієрей, була відсутність духовної освіти в усіх священнослужителів ільківського храму. За наполяганням владики Симеона через деякий час вони вступили на заочне відділення до духовних навчальних закладів. Це принесло свої позитивні плоди: побачивши справжнє монастирське життя й отримавши богословські знання, деякі з братії вийшли з-під опіки ігумена Веніаміна і в даний час несуть пастирський послух в інших монастирях і єпархіях.

З приходом митрополита Симеона, після його особистих неодноразових бесід з братією, ситуація на парафії с. Ільківки зовні увійшла в нормальне русло. Зменшився ажіотаж навколо «вичиток», на проведення яких митрополит Симеон не надав свого благословення, перестали зявлятися статті у пресі про нові «чудотворіння» старця з Ільківки. З’явилася надія, що ситуація повністю нормалізується. Владика Симеон рукопоклав кількох кліриків для служіння у Ільківці. 

Час від часу в єпархію доходили скарги від духовенства та мирян, що стосувалися загальної сповіді й причастя всіх присутніх у храмі без обов’язкової підготовки, які й надалі практикувалися в Ільківці. По кожному випадку надходження скарг архієрей викликав настоятеля, а іноді усю братію Ільківської парафії і по-батьківські повчав їх дотримуватися правил та канонів Православної Церкви. Щоправда монахи, хоча й слухали владику, але не завжди виконували його настанови. Навіть ззовні вони все менше ставали схожими на монахів: коротко обстригли волосся і бороди, майже кожен з монахів мав власний автомобіль. Не навчені послуху та смиренню, вони почали конфліктувати між собою, а невдовзі про ці конфлікти довідалися парафіяни і керівництво єпархіального управління.

Останнє загострення ситуації в Ільківці відбулося наприкінці серпня – початку вересня 2014 року. Серед священнослужителів виникли внутрішні суперечки, в основному через порушення та нововведення у богослужбовій практиці, в результаті чого братія змусила свого колишнього настоятеля ігумена Серафима (Крутяка) залишити парафію. Разом із о. Серафимом Ільківку залишив ієродиякон Адріан (Селіцький). Згодом вони були призначені на парафіяльне служіння у м. Вінниці та Вінницькому районі. Настоятелем храму в с. Ільківці став ієромонах Варнава (Кучинський). На цій посаді він пробув недовго і після конфліктів з місцевими мешканцями, разом із іншими священнослужителями, виїхав з Ільківки, де залишився ієромонах Ной (Зікратий), який служить там до сьогоднішнього дня. Виїзд братії з парафії був повязаний з конфліктами навколо майна, частина якого, як було сказано вище, перебувала у приватній власності монахів. Для припинення суперечок та недопущення фізичного протистояння між священиками і місцевими парафіянами до Ільківки виїздила єпархіальна комісія у складі секретаря єпархіального управління протодиякона Владислава Демченка та благочинного Вінницького районного благочиння архімандрита Дорофея (Маркевича). 

Слід зазначити, що клірики ільківської парафії залишили її самовільно, без благословення Правлячого Архієрея. Не ставлячи до відома митрополита Симеона, вони оселилися у м. Вінниці, де ще раніше збудували дім для хворого ігумена Веніаміна. Передбачалося, що о. Веніамін проживатиме тут, поближче до лікарні, під час загострення своїх численних хвороб. Насправді, як виявилося пізніше, при будинку був влаштований храм, до якого перевезли частину богослужбового начиння з с. Ільківки. 

Ще не знаючи про ці обставини, митрополит Симеон викликав кліриків, котрі самовільно залишили свою парафію в Ільківці. За вчинене порушення церковної дисципліни архієрей не благословив їм самостійно звершувати богослужіння. До вирішення питання щодо призначення колишніх ільківських священиків на іншу парафію, владика благословив братії щотижня служити і причащатися у храмі с. Михайлівки Вінницького району, де настоятелем є благочинний архімандрит Дорофей (Маркевич).

Учергове не виконавши волю Правлячого Архієрея, представники колишньої ільківської братії жодного разу не побували на місці, призначеному для їх тимчасового служіння. Натомість вони встановили у влаштованому самочинно храмі вівтар із престолом й жертовником і без благословення Керуючого єпархією почали звершувати щоденні богослужіння. 

Богослужіння розпочиналися пізно ввечері й завершувалися вночі. Літургії служилися щоночі, навіть у Великій піст, коли за уставом їх дозволяється звершувати лише в середу, пятницю та в окремі святкові дні. На одне з таких богослужінь, яке відбувалося у четвер, 5 березня, прибула комісія у складі секретаря єпархіального управління протодиякона Владислава Демченко, благочинного Вінницького районного благочиння архімандрита Дорофея (Маркевича), голови Церковного суду Вінницької єпархії протоієрея Агафангела Давидовського, ключаря Спасо-Преобралженського кафедрального собору протоієрея Василія Рішка та співробітника єпархіального управління протодиякона Димитрія Пилиня. 

Прибувши до будинку колишньої ільківської братії, члени комісії виявили при ньому прибудований храм із вівтарем без іконостасу та жертовник, встановлений у центральній частині церкви. У той час, коли прибула комісія (приблизно 20:30), у храмі правилася Літургія Напередосвячених Дарів. При цьому комісія зафіксувала численні порушення уставу, у тому числі грубі, які вчиняли священнослужителі під час звершення Літургії. 

Зокрема ігумен Веніамін (Малігловка), котрий під час Літургії сидів у кріслі за криласом і не був одягнений у повні священицькі ризи, необхідні для звершення Літургії, брав безпосередню участь у богослужінні, читаючи вголос таємні священицькі молитви. Наприкінці Літургії парафіянам було оголошено, що причастя відбудеться після соборування і молебню. 

Також членів комісії вразив клірик єпархії ієродиякон Довмонт (Чорноморець), який мав на собі єпитрахиль – одну з одеж, які входять до складу священицьких риз і свідчать про те, що людина, яка їх носить, має сан священика. В той же час, комісії було відомо, що ієродиякон Довмонт (Чорноморець) не був рукопокладений у сан священика своїм Правлячим Архієреєм митрополитом Симеоном, який також не надавав благословення на його рукопокладання іншим архієреєм. Хто і коли звершив хіротонію ієродиякона Довмонта у священики залишається невідомим. До речі, в Інтернеті, на особистій сторінці о. Довмонта в одній із соціальних мереж, є фото, зроблене у літній період, або на початку осені, де на ієродияконі одягнена єпитрахиль. У богослужінні, на якому була присутня єпархіальна комісія, також брав участь диякон, який не належить до кліру Вінницької єпархії, ім’я якого та мета перебування у будинку ільківської братії невідомі.

Секретар єпархіального управління під час богослужіння передав ієродиякону Довмонту (Чорноморцю) письмове запрошення для усіх колишніх ільківських кліриків прибути 9 березня на особистий прийом до Правлячого Архієрея з метою пояснення причин своєї поведінки і виявлених грубих порушень уставу та церковних канонів. 

На прийом до архієрея у призначений час ніхто із запрошених кліриків не зявився. 10 березня секретарю єпархіального управління вдалося зв’язатися з ієромонахом Ісааком (Васильєвим), який пояснив причину неявки тим, що колишні ільківські священнослужителі не бажають мати нічого спільного з Вінницькою єпархією. Отець Ісаак підтвердив наявну інформацію про те, що ільківські священики зверталися до Київського патріархату з метою переходу до цієї конфесії. Щодо хіротонії о. Довмонта, ієромонах Ісаак повідомив, що її звершив один, як він сказав з «наших» архієреїв, який є «другом» ігумена Веніаміна (Малігловки). 

Коли за дорученням митрополита Вінницького і Барського Симеона благочинний архімандрит Дорофей (Маркевич) зустрівся з ігуменом Веніаміном та ієродияконом Довмонтом і передав їм укази Правлячого Архієрея про заборону їх та ще чотирьох кліриків у священнослужінні, він також почув підтвердження інформації щодо звершення священицького рукопокладання ієродиякона Довмонта (Чорноморця) архієреєм, ім’я якого о. Веніамін повідомляти відмовився. На завершення бесіди із благочинним ігумен Веніамін пообіцяв докласти максимум зусиль, щоби зняти заборону, для цього колишній ільківський ігумен має «підняти» своїх друзів, які нібито є у нього у Київській Митрополії, а також у найвищих кабінетах світської влади, щоби здійснювати тиск на Керуючого Вінницькою єпархією митрополита Симеона.

Ігумен Веніамін, який звик свої питання вирішувати руками, дзвінками і грошима сильних світу цього, забув, що як віруюча людина, він, і ті клірики, котрі перебувають під його впливом, мають покладатися насамперед на Бога, і до Нього, а не до своїх друзів, звертатися з покаянням, просити прощення у Церкви за порушення канонів і перебувати в послуху архієрею, який поставлений Богом, щоби пасти доручене йому Богом стадо, до якого входять, як миряни, так і священнослужителі Церкви Христової.

Церковні канони, згідно яких були заборонені колишні клірики храму святителя Миколая с. Ільківки Вінницького районного благочиння Вінницької єпархії УПЦ

Правило 15 Святих Апостолів
Якщо хто – пресвітер, чи диякон, чи взагалі хтось до кліру приписаний, покинувши своє місце служіння, на інше перейде, чи взагалі переселиться (в іншу область), і там житиме без волі свого єпископа: такому наказуємо більше не служити, а особливо, коли свого єпископа, який його закликає повернутися назад, не послухає. Якщо і надалі залишиться у цьому непослусі, то нехай перебуває у спілкуванні (з тією церквою) як мирянин.

Правило 31 Святих Апостолів
Якщо якийсь пресвітер, зневаживши власного єпископа, окремо збиратиме зібрання, і вівтар інший збудує, не викривши у суді свого єпископа в чомусь противному благочестю і правді: нехай буде позбавлений священничого сану як владолюбний, бо є крадієм влади. Так само нехай будуть позбавлені священства й інші клірики, які пристали до нього. Миряни ж нехай будуть відлучені від церковного спілкування. І це нехай буде після першого, другого та третього умовляння від єпископа.

Правило 39 Святих Апостолів
Пресвітери й диякони без волі єпископа нехай нічого не звершують. Бо йому довірені люди Господні, і він дасть відповідь за їхні душі.

Правило 10 Карфагенського Собору
Якщо якийсь пресвітер, від свого єпископа осуджений, піднісшись якоюсь пихатістю та гординею, надумає що повинен сам приносити Богу святі Дари, або надумає збудувати інший вівтар, усупереч церковній вірі й уставу, такий нехай без покарання не залишиться. Собор сказав: якщо якийсь пресвітер, супроти єпископа свого загордившись, учинить розкол, нехай буде анафема.

Правило 6 Гангрського Собору
Якщо хтось крім церкви окремо зібрання скликає, і, зневажаючи церкву, церковне чинити хоче, не маючи із собою пресвітера з волі єпископа, нехай буде під клятвою.

Правило 15 Сардикійського Собору
Якщо якийсь єпископ, з іншої області чужого служителя церкви захоче поставити на який-небудь ступінь, без погодження з його єпископом, то таке поставлення нехай вважається недійсним і нетвердим. Якщо ж деякі собі дозволять це, то братами та співєпископами повинні бути умовлені й виправлені. Сказали всі: і це визначення нехай буде непорушним.