Благовірний князь Ярослав Мудрий

Святого Володимира іменують Хрестителем Київської Русі, а Просвітителем її може вважатися святий Ярослав Мудрий. Великий князь Київський Ярослав (у хрещенні - Георгій) був сином Володимира Великого [15 липня] і полоцької княжни Рогніди. Народився у 980-ті роки.1, коли його батько ще був язичником. Дитинство князя, і так не безхмарне, ускладнювалося хворобою Пертеса - вродженою кульгавістю, що супроводжувала його протягом усього життя. Цей свій недолік Ярослав компенсував, навчившись так майстерно триматися в сідлі, що на коні почував себе впевненіше, ніж на ногах, і вікінги, що становили значну частину його військової дружини, дуже поважали конунга Ярицлейва, як вони його звали.

Коли Ярослав підріс, батько посадив його своїм намісником спочатку в Ростов, а потім у Новгород. У 1014 році Ярослав відмовився платити данину Києву, чим викликав гнів батька. Володимир сказав: «Розчищайте путь і мости мостіть»: це означало, що він збирається йти війною на Ярослава, який заручився потужною військовою підтримкою варягів. Утім, Бог не допустив війни між батьком і сином: Володимир розхворівся й помер. Розпочалася боротьба за київський престол.

Легітимними претендентами на київський престол були лише ростовський князь Борис та муромський - Гліб [спільна пам'ять 24 липня] сини від шлюбу Володимира з візантійською царівною Анною Порфирородною, оскільки тільки цей шлюб вважався законним після прийняття Володимиром християнства. Утім, один з найстарших за віком синів Володимира2, турівський князь Святополк, який саме був у столиці, спробував захопити владу найпростішим способом приховати смерть батька, а тим часом винищити інших претендентів на престол. За його наказом було вбито князів Бориса і Гліба, а також древлянського князя Святослава, якого наздогнали та вбили в Карпатах. Ярослав же отримав попередження від сестри Предслави: «Отець твій помер, а Святополк сидить у Києві, вбивши Бориса. І по Гліба він послав. І ти бережись його дуже». Ярослав зібрав собі на допомогу варязьке військо, а Святополк укладав військові союзи то з поляками, то з печенігами. Збройне протистояння двох братів завершилося 1019 року остаточною перемогою Ярослава, який став великим князем Київським.

Того ж року Ярослав побрався з шведською принцесою Інгігердою, батько якої, Олаф Шеткоунг, разом з донькою віддав князеві північні землі з м. Ладогою, названі Інгрією або ж Інгерманландією. Інгігерда, охрестившись з іменем Ірина, протягом усього життя допомагала князю в управлінні державою, і навіть супроводжувала його у битвах. Згідно з деякими джерелами, наприкінці життя вона прийняла чернечий постриг з іменем Анна [10 лютого].

У 1026 році було укладено дипломатичний союз ще з одним сином Володимира - Тмутараканським князем Мстиславом. «І розділили вони по Дніпру Руську землю, пише літописець, - Ярослав узяв сю сторону [Правобережжя], а Мстислав ту [Лівий берег з центром у Чернігові]. І стали вони обоє жити мирно і в братолюбстві, і спинилися усобиці й заколоти, і була тиша велика в землі Руській». Таке двовладдя зберігалося на Русі аж до смерті Мстислава у 1035 році. Тільки після цього Ярослав став повновладним правителем Київської Русі й залишався ним аж до своєї смерті.

Правління Ярослава вважається добою найбільшого розквіту Києва, який саме тоді став одним з найбільших міст Європи. Князь Ярослав керував найбільшою країною Європи цілих 35 років, і ніколи, ні до, ні після нього, Київська Русь не знала такої могутності.

Християнство в державі Ярослава поширювалося й міцніло. Саме у цей час у Києві з'явилися перші монастирі: Георгіївський та Ірининський3 у самому місті та Печерський за містом. Ярослав завершив будівництво грандіозного 13-купольного собору - Софії Київської4, розпочате його батьком, звів багато церков по всій країні. 1039 року документально засвідчено існування Київської митрополії з правами автономії у юрисдикції патріарха Константинопольського. 1051 року на київську кафедру вперше обрано місцевого митрополита - Іларіона [21 жовтня] (раніше митрополитів до Києва призначали з Візантії).

Стараннями Ярослава монастирі на Русі стали осередками культури, писемності та освіти. При Софії Київській було започатковано першу школу та бібліотеку, де переписували та перекладали книги з грецької мови на слов'янську, а також вели літопис. «Любив Ярослав церковні статути, і попів любив він дуже, а понад усе любив чорноризців. І до книг він мав нахил, читаючи часто вдень і вночі. І зібрав він писців багатьох, і перекладали вони з грецької на слов'янську мову і Письмо Святе, і списали багато книг». Одним із видатних досягнень Ярославового правління був перший письмовий кодекс законів - «Правда Ярослава», що став основою відомої «Руської правди». Передовим положенням правової системи Ярославових часів було скасування багатовікового язичницького звичаю кровної помсти та заміна смертної кари штрафом. Це стало можливим завдяки входженню християнської моралі в основу суспільних стосунків на Русі, що сталося саме за Ярослава.

На місце язичницької кровної помсти приходило шанування невинно вбитих. Ярослав багато зробив для прославлення своїх братів святих страстотерпців Бориса та Гліба. Після знайдення їх останків він гідно поховав тіла у Вишгороді, а також, можливо, сприяв появі першого письмового «Сказання про Бориса і Гліба», яке дійшло до нас вже в пізнішій редакції.

Найвидатнішим писемним твором часів Ярославового правління є «Слово про Закон і Благодать» святителя Іларіона Київського. Іларіон, звертаючись у «Слові» до святого князя Володимира, так пише про його сина: «Вельми добрим і вірним свідком його (твого благовір'я) є також син твій Георгій, що його Господь зробив наступником твоєї влади. Він не порушує твоїх уставів, а утверджує їх, не умаляє заслуг твого благовір'я, а ще приумножує їх, не спотворює, а довершує те, що було недокінчене тобою, як Соломон по Давиді.

Він храм великий святий Божій Премудрості воздвиг на святість і освячення городу твоєму і всілякою красою його прикрасив, золотом, і сріблом, і камінням дорогим, і потирами та дискосами дорогоцінними, так що церква та стала дивом і славою на всі навколишні країни, бо іншої такої не знайдеться по всій півночі земній од сходу до заходу» (тут Іларіон має на увазі величний собор Софії-Премудрості Божої).

За часи свого правління князь істотно зміцнив кордони своєї держави, удосконалив оборонну мережу з 13 міст-фортець на сході, переважно на лівому березі Дніпра та півдні, зокрема, створює міста-фортеці на Росі: Білу Церкву, Стеблів, Корсунь (нині Корсунь-Шевченківський), Богуслав та інші Ярослав Мудрий також засновував багато міст по периметру своєї держави. У Києві за часів його правління також з'явилася нова лінія укріплень з трьома воротами: Золотими (з надбрамною церквою на честь Благовіщення), Лядськими та Жидівськими (Львівська брама). За часи правління Ярослава площа Києва збільшилася в сім разів порівняно з епохою Володимира Великого. Держава Ярослава - Київська Русь також досягла найбільших розмірів за всю історію (у тому числі за рахунок посагу Інгігерди).

Достатньо повоювавши в молодому віці, мудрий правитель міцно став на позиції мирного розвитку своєї держави та винахідливої зовнішньої політики і зробив Русь однією з наймогутніших та найвпливовіших держав середньовіччя. У зовнішній політиці Ярослав спирався на низку династичних шлюбів, через які його часто називають «тестем усієї Європи». Дружина Ярослава свята Інгігерда була дочкою короля Швеції Олафа Шетконунга. Їхні діти роз'їхалися по всій Європі. Ізяслав одружився з дочкою польського короля Казимира I (а сам Казимир був одружений з сестрою Ярослава, Добронегою, у хрещенні - Mapiєю). Всеволод з візантійською царівною Анною, від шлюбу з якою народився Володимир Мономах. Вячеслав та Ігор одружилися з німецькими принцесами Кунігундою Орламіндською та Одою Штаденською. Старша дочка Єлизавета стала дружиною норвезького короля Гаральда Сміливого (а після його загибелі - дружиною короля Данії Свена Естідсена). Чоловіком Анастасії був король Угорщини Андрій. Молодша донька Анна вийшла заміж за короля Франції Генріха І Валуа. Існує думка, що в Ярослава Мудрого була ще одна дочка - Агата, яка стала дружиною Едуарда Вигнанця, спадкоємця англійського престолу.

Пам'ятаючи про криваву бійню, що її вчинив Святополк у боротьбі за владу, Ярослав здійснив також адміністративну реформу, законодавчо закріпивши «горизонтальну систему», згідно з якою трон переходив не до сина спочилого монарха, а до найстаршого брата у князівському роді. Таким чином, престол переходив від старшого брата до молодшого, і всі представники роду у свій час мали шанси на великокняжий престол.

Перед смертю він заповідав київський престол новгородському князю Ізяславу, а іншим синам залишив у спадок решту князівств, наказавши всім жити в мирі: «Оце я одходжу зі світу сього. А ви, сини мої, майте межи собою любов, бо ви єсте брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде в вас і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, живіть мирно. Тепер же поручаю я замість себе стіл свій, Київ, найстаршому синові... Ізяславу. Слухайтесь його, як ото слухались ви мене, нехай він буде замість мене». А Ізяславу ще сказав: «Якщо хто захоче образити брата, то ти допомагай скривдженому».

Спочив великий князь Ярослав Мудрий у першу неділю Великого посту, 20 лютого 1054 року і був похований у Софії Київській. Несподівана доля спіткала мощі святого князя. Його гробницю було розкрито за радянських часів, у 1939 році, і залишки двох поховань жіночого чоловічого та було відправлено для дослідження до ленінграду. Тоді ж таки у ленінграді було створено широковідому тепер скульптурну реконструкцію зовнішності Ярослава Мудрого за його черепом. 1940 року останки повернули до Києва і поклали знову у той же саркофаг. Але коли у 2009 році саркофаг знову відкрили, у ньому виявився лише один скелет жінки з рисами скандинавського типу. Мощі Ярослава Мудрого зникли. Співробітники національного заповідника «Софія Київська» на чолі з директором Н. М. Куковальською провели справжнє розслідування і з'ясували, що під час евакуації у 1943-1944 роках мощі було вивезено з Києва до української діаспори у США. Наразі на державному рівні розглядається питання про повернення їх до України. Вшанування благовірного князя Ярослава Мудрого як подвижника благочестя розпочалося одразу після його смерті. Зокрема, у «Діяннях первосвященників церкви Гамбурзької» Адама Бременського (1075 р.) Великий князь Ярослав Володимирович названий святим.

Святого Ярослава Мудрого вшановують як покровителя освіти і освітян, студентів і викладачів, а особливо богословів, філософів і релігієзнавців, бо саме він започаткував у Києві перші школи для християнської освіти дітей і молоді. Також Ярослав є патроном очільників української держави, юристів, архітекторів та храмобудівничих, видавців та бібліотекарів, бо в усіх цих галузях культури він діяв на славу імені Христового.


За матеріалами "Житія святих складені на Святій Горі Афон".

1. Дані «Повісті минулих літ» суперечливі, тож вчені датують його народження по-різному - від 978 до 988.

2. давня гіпотеза, що Володимир взяв собі за жінку вдову свого брата Ярополка Святославича вже вагітною, тож Святополк міг взагалі доводитися Володимирові не сином, а племінником.

3. На честь святих покровителів Ярослава-Георгія та Інгігерди-Ірини.

4. «Повість минулих літ» датує освячення собору 1037 роком. Існує також припущення про значно більш ранню дату, але воно є дуже дискусійним.

Pоздрукувати матеріал