Мученик Воніфатій

Святий Воніфатій жив за часів імператора Діоклетіана (284-305). Він був рабом заможної римської патриціанки на ім'я Аглаїда, доньки проконсула столиці. Воніфатій відповідав за управління величезними статками своєї господині та, наслідуючи розпусні звичаї тогочасних римлян, провадив розгульне життя. Відданий пияцтву та блуду, він впав у гріх з Аглаїдою і, здавалося, не відчував докорів сумління. При всьому цьому він був людиною доброю і щедрою, завжди надавав притулок чужоземцям, охоче творив милостиню та допомагав убогим.

Через кілька років такого життя Аглаїда, стурбована голосом сумління та страхом, що одного дня доведеться звітувати Богові у своїх гріхах, почула від християн, ніби той, хто вшановує мощі мучеників та служить їм, матиме їхнє заступництво перед Богом і дістане прощення гріхів. Сповнена надією, вона викликала Воніфатія и доручила йому вирушити до Малої Азії, туди, де християни страждали від переслідувань, аби за гроші дістати там святі мощі і доправити їх у Рим. Усе ще нечутливий до божественного, її служник та коханець жартома сказав: "А якщо я привезу свої власні останки, ти мене шануватимеш як святого?". "Зараз не час для жартів, відказала Аглаїда з докором. Прочумайся від вина та готуйся скоріше до подорожі, а я, грішниця, чекаю з нетерпінням твого повернення, щоб отримати прощення у Бога".

Воніфатій дістався до Тарса, що в Кілікії, з великим почтом, який мав при собі багато золота і все необхідне для бальзамування та урочистого перенесення мощей. Там він одразу вирушив до амфітеатру - й заціпенів, побачивши тортури двадцяти чоловік мучеників: одного з них було розтягнуто між чотирьох стовпів, іншого повішено головою донизу, решту кати затято били батогами чи роздирали їхні тіла залізними гаками, - проте всі вони лишалися твердими й незворушними. Це видовище вразило Воніфатія в самісіньке серце. Він зі сльозами кинувся їм у ноги, шанобливо поцілував їхні кайдани та, попрохавши їх про молитовну допомогу, прилюдно заявив, що відтепер він теж є учнем Христа.

Коли його привели до трибуналу правителя, він з огидою відкинув служіння ідолам та відважно сповідував Спасителя. Воніфатія відвели до цирку, де він, завдяки молитвам святих, переніс усі можливі катування з незворушністю людини, що вже вийшла із тіла і стала чужою для світу. Йому заганяли під нігті гострі тростини, заливали в рот розтоплений свинець, занурювали в діжку із киплячою смолою - проте всі ці тортури не змогли його похитнути. Наступного дня воїн Христовий радо зустрів оголошення смертного вироку. Осінивши себе хресним знаменням перед стратою, він звернувся до Господа з палкою молитвою про зміцнення християн, які страждають, та про те, щоби смерть принесла йому відпущення гріхів і Небесне блаженство.

Його супутники, які спершу думали, що Воніфатій за своєю звичкою мав бути в якійсь таверні чи іншому розгульному місці, почали хвилюватися, що його довго нема й вирушили на пошуки. У місті вони зустріли брата одного з катів, який розповів їм про те, що напередодні було страчено римлянина, який за ознаками нагадував їхнього товариша. Хоча їм здавалося неможливим те, щоб цим мучеником виявився гуляка Воніфатій, вони все ж поспішили до амфітеатру. Там вони знайшли тіло свого товариша, викупили його за п'ятдесят фунтів золота та з великими почестями перевезли до Рима.

У той час ангел Божий з'явився Аглаїді й сказав їй: "Вставай і йди зустрічати того, хто був твоїм прислужником і твоїм товаришем у розпусті, а тепер нашим братом. Прийми його як свого пана, бо ж завдяки йому всі твої гріхи будуть відпущені". Сповнена сумом і радістю водночас, вона зібрала розкішний почет, аби зустріти тіло святого Воніфатія ще на шляху до Риму.

Згодом Аглаїда звела на цьому місці красиву велику церкву на його честь, де протягом століть за молитвами святого Воніфатія відбувалося багато чудес. Сама ж вона, зрікшись світу та суєтних почестей, роздала свої статки бідним і такою мірою присвятила себе подвижництву й молитві, що здобула дар чудотворення. Тринадцять років по тому вона спочила у мирі Господньому, з упевненістю в тому, що весь бруд її попереднього життя було стерто завдяки заступництву святого Воніфатія.


За матеріалами "Житія святих складені на Святій Горі Афон".

Pоздрукувати матеріал