Святитель Лев, папа Римський

За часів, коли Західна Церква ще перебувала в нероздільній єдності з іншими Церквами, Римський папа як єпископ столиці імперії та патріарх Заходу мав особливий авторитет серед усіх Церков. Християни сприймали його як головного захисника апостольської традиції, а також суддю в догматичних питаннях.

Святий Лев посідав Римську кафедру в один із найбільш критичних моментів історії за доби падіння Західної імперії та запеклої боротьби Церкви з єресями. У цей час папа Лев проголосив істинне вчення про Христа і зробив усе можливе, щоб зберегти єдність Святої Церкви. Саме тому на Заході й на Сході його справедливо вшановують як святого Лева Великого.

Лев Великий народився в Римі, у знатній родині тосканського походження, рано долучився до кліру і був зведений у сан архідиякона Римської Церкви. Це звання зобов'язало його брати активну участь у всіх церковних справах та догматичних суперечках того часу. Під час однієї з подорожей у Галлію він дізнався про смерть папи Келестина І і про те, що його однодушно обрали наступником понтифіка. На своїй інтронізації у вересні 440 року, а також на кожну її річницю він засвідчував у проповідях великий трепет перед покладеним на нього обов'язком та щиру надію на божественну благодать, що керувала ним.

Справа, якій він себе присвятив, була дійсно складною. Імперія занепадала не лише від натиску варварів, а й від псування звичаїв. Церкви, роз'єднані єресями, залишали народ Божий у неуцтві. З гідним подиву хистом, поєднуючи в собі твердість та співчутливість, святий Лев розпочав відродження кліру та відновлення ладу в церквах Африки та Сицилії, які постраждали від нападу вандалів. У Іллірику1, що тоді належав Риму, він зміцнив авторитет митрополита Солунського, а у Галлії відновив роль церковної ієрархії. 3 глибокою проникливістю він розкривав задуми єретиків-маніхеїв. Для єпископів та священиків святий Лев був взірцем доброго пастиря, навчаючи їх своїм бездоганним життям, уважним ставленням до богослужіння, тверезими й виразними проповідями. У святкові дні папа наставляв народ, пояснюючи таїнства віри та закликаючи жити за Євангелієм.

Але Вселенська Церква вшановує святого Лева не лише за ці пастирські турботи, а й, понад усе, за захист святих догматів. Коли єретик Євтихій, користуючись підтримкою впливового міністра Хрисафія, домігся засудження святителя Флавіана [18 лютого] на лжесоборі в Ефесі 449 року, папа негайно виступив проти цього, назвавши собор Розбійничим. Він одразу скликав собор єпископів Заходу, щоб скасувати нечестиві рішення й відновити істинну віру стосовно Особи Ісуса Христа.

Напередодні Розбійничого собору святий Лев надіслав святому патріархові Флавіану натхненного листа, в якому, виражаючи віру Святої Церкви в божественність Христа, писав:

Якості обох природ (Божественної і людської) зберігаються неушкодженими, але поєднуються в єдиній Особі. Велич єднається зі смиренням, могутність - із неміччю, вічність - зі смертністю, щоб стало можливим віддати наш борг. Єство, неприступне стражданню, поєдналося зі здатним страждати, і, оскільки це було необхідним для нашого спасіння, Ісус Христос зробився Людиною, єдиним Посередником між Богом та людьми, і зміг померти за Своїм людським єством, залишаючись безсмертним за Своїм єством Божественним... Він прийняв вигляд раба, не заплямувавши Себе гріхом, возвеличив людське начало, не применшуючи Божественного. Адже це умалення, через яке Невидимий став видимим і Творець, Господь усього, зволів стати одним зі смертних, було виявом Його милосердя, а не малістю Його сили... Син Божий прийшов у цей світ, полишивши Небесні обителі, але не відлучився Отчої слави. Він народжується новим способом, новим народженням... Той Самий, Хто є істинним Богом, є й істинною Людиною. І якщо смирення людини і велич Божества взаємно поєдналися, то в цьому єднанні нема жодного перетворення.

За переданням, папа Лев написав це послання, натхненне Святим Духом, провівши багато днів у пості, бдінні та молитві. Закінчивши, він поклав його на гробницю апостола Петра з молитвою, щоб Первоверховний апостол виправив усі помилки, яких він міг припуститися через людську недосконалість. Через сорок днів апостол явився йому під час молитви й сказав: «Я прочитав і виправив». І справді, розгорнувши листа, святий Лев знайшов там виправлення. Це послання папські легати передали учасникам Ефеського собору, але єретики не дозволили прочитати його. Проте, коли благовірні імператори Маркіан та Пульхерія скликали IV Вселенський Собор у Халкідоні (451 р.), послання папи було урочисто зачитане перед усіма присутніми отцями, які одностайно прийняли його, вигукуючи: «Це віра апостолів, це віра отців! Устами Лева промовляв Петро!»

Поки на Сході відбувалися ці великі події, Захід потерпав від жахливої навали гунів на чолі з Аттілою. Варвари, принісши смерть та розорення на німецькі та галльські землі, перетнули Альпи, пограбували околиці Мілана й дісталися Рима. Імператор, Сенат і всі люди у відчаї благали папу схилити до миру ватажка варварів, який тримав у страху весь світ. Святитель у папських ризах, оточений пишним почтом зі священників та дияконів, що співали церковні гімни, представ перед Аттілою. І, на загальний подив, той, кого звали бичем Божим, раптом виявив благоговіння перед святим папою і погодився піти, виторгувавши лише щорічну данину. Коли воїни Аттіли запитали свого ватажка, чому він виявив таку невластиву йому милість, той відповів, що бачив поряд із папою апостола Петра, який тримав у руках меч і дивився на нього з погрозою.

Таким чудесним чином Рим було врятовано, проте ненадовго. Невдячний народ швидко забув Боже благодіяння, і на чолі з імператором повернувся до звичного беззаконня. Тому Господь, не стримуючи більше гніву на гордовите місто, дозволив вандалам Гензерика, що прибули з Африки, захопити й пограбувати столицю 455 року Папа знову заступився за місто перед нападниками і взяв із них обіцянку не вбивати городян і не вчиняти пожеж. Загарбники вдовольнилися тим, що забрали чималу здобич і захопили в полон значну частину населення.

Щойно минуло це лихо, святий Лев почав утішати тих, хто залишився, відбудовувати пограбовані храми і відновлювати, за можливістю, християнське життя в місті, велич якого враз змінилася занепадом та мізерією. Щоб допомогти полоненим, яких погнали в Африку, він направив туди священиків зі значними пожертвами. Решту свого життя папа Лев присвятив пастирському труду, виправляючи зловживання, що траплялися в церковному середовищі. Водночас він підтримував своїм авторитетом Халкідонське сповідання, якому ще загрожували численні монофізити, особливо в Олександрійській Церкві. Він відійшов до Господа 461 року, присвятивши служінню понтифіка 21 рік.


За матеріалами "Житія святих складені на Святій Горі Афон".

1. Північний Захід Балкан (Паннонія, Македонія, Дакія).

Pоздрукувати матеріал