14 лютого
2017 р.
У чому сенс Стрітення
Слово «стрітення» – церковнослов’янське і у перекладі означає «зустріч». У чому ж полягає і про що говорить нам свято Стрітення Господнього?

Воно присвячене спогаду і духовному спогляданню події, про яку розповідається в Євангелії від Луки. Згідно з цим оповіданням, через сорок днів після народження Іісуса Йосип і Марія за звичаєм того часу принесли Його в Єрусалим, щоби поставити перед Господом. Тоді був у Єрусалимі, – продовжує Євангеліє, – чоловік на ім’я Симеон. Він був муж праведний і благочестивий... і Дух Святий спочивав на ньому. 

Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерті перш, ніж побачить Христа Господнього. І прийшов він по натхненню в храм. І, коли батьки внесли Немовля Іісуса, щоб учинити над Ним за законним звичаєм, він узяв Його на руки, благословив Бога і сказав: Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по слову Твоєму, з миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед усіма народами, світло на просвіту язичникам і на славу народу Твого Ізраїля. Йосиф і Матір Його, дивувалися тому, що було сказано про Нього. І благословив їх Симеон, і сказав Марії, Матері Його: Ось призначений цей на падіння і на повстання багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, – і Тобі Самій меч душу прониже – щоб відкрились думки багатьох сердець (Лк. 2:25-35 ).

Ми услухаємося у цю просту, але таку дивовижну розповідь і відчуваємо, якою неймовірною духовною красою вона наповнена. Який незвичайний, який прекрасний цей старець із Немовлям на руках, і які таємничі його слова: Бо побачили очі мої Спасіння Твоє! І поступово починаємо осягати глибокий сенс цієї події, що має пряме відношення до мене, до всього мого життя і до життя всього людства.

Ось із такого споглядання і виросли свята. У них знову і знову повідомляються нам правда, радість і сенс, що відкрилися у вирішальні миті світової історії. У чому ж сенс, у чому радість цього Стрітення – цієї зустрічі? Я думаю, вже саме слово «зустріч» натякає на відповідь. Що на світі радісніше зустрічі з тим, кого любиш, після довгої розлуки? І як багато хто з нас за останні роки пережив цю радість, коли після виснажливих років розлуки, невідомості, страху, хвилювань і туги приходив, нарешті, день зустрічі, і пам’ятають, як стукало серце, як застилало сльозами очі в останні хвилини, коли вже підходив поїзд, знижувався літак! В усіх піснях, в усій світовій поезії зустріч – завжди особлива подія.

…Усе життя – і це так ясно, чи не так? – у якомусь останньому і найглибшому сенсі зіткане з розлук і зустрічей, живе очікуванням зустрічі і є, по суті, одна безперервна зустріч з невідомим майбутнім. Життя – це дійсно очікування. Але тоді чи не символ якогось високого і прекрасного очікування, чи не символ справжнього людського життя цей старець, який усе життя чекав? І чекав не чогось випадкового, маленького, обмеженого, а такого світла, яке осяє все, такої радості, яка наповнить собою все, такої відповіді, яка стане відповіддю на всі запитання. І як дивно, як невимовно добре, що цей світ, ця радість, ця відповідь були надані йому в Дитині. І ось ніби бачиш ці тремтячі старечі руки, які беруть любовно й обережно сорокаденне Немовля, ці очі, спрямовані на маленьку істоту, цю раптову, що все заливає собою, хвалу: «Тепер Ти можеш мене відпустити з миром: я бачив, я тримав, я обіймав Те одне, що містить у собі увесь сенс життя!»

Симеон чекав, чекав усе своє довге життя. І чи не означає це, що у своєму очікуванні, яке все поглиблювалось, він духовно споглядав, передбачав цю зустріч, так що усе життя його стало, нарешті, суцільним «напередодні»? Скільки, мабуть, безсонних ночей, скільки сумнівів, скільки зусиль! Але ж і кожен з нас живе очікуванням якоїсь зустрічі – зустрічі з коханим, зустрічі зі щастям, зустрічі (коли-небудь, десь там, на туманному ще горизонті життя) зі смертю... І чи не час запитати себе: «Чого я чекаю? Про що все сильніше і наполегливіше нагадує мені стукіт мого серця і листки календаря, які опадають один за іншим, як осіннє листя? Чи преображається поступово моє життя в очікування зустрічі з головним?» Ось питання Стрітення, і ось його відповідь. 

Людське життя постає у ньому як прекрасне дозрівання душі, яка все більше заглиблюється, все більше звільняється і очищується від дріб’язкового, суєтного, випадкового. Саме старіння і в’янення, доля кожного з нас бачаться тут як зростання і устремління вгору, до тієї останньої та солодкої миті, коли від щирого серця, у повноті радості й подяки кажуть: «Тепер ти можеш відпустити мене, Владико, з миром, бо я бачив. Бачив світло, що пронизує світ. Бачив цю Дитину, Яка принесла у світ стільки Божественної любові і віддає Себе мені!» Немає страху, немає невідомості. Є тільки мир вдячність і любов.

Ось те, що несе мені, нам, усьому світу нині забуте свято Стрітення – свято зустрічі душі з любов’ю, зустрічі з Тим, Хто дав мені саме життя як можливість чекати і цим радісним очікуванням перетворювати, преображати його.

Протопресвітер Олександр ШМЕМАН

Газета «Православна Вінниччина», №1 (41), січень 2017 р.