2 березня
2017 р.
Що святкуємо в день Торжества Православія?
Свято Торжества Православія було встановлено у IХ столітті на честь остаточної перемоги Церкви над єрессю іконоборства. Боротися з єресями і давати гідні відповіді єресіархам Церква на той час уміла добре. Власне, так і було сформульовано основні християнські догмати. Однак іконоборство не було схожим ні на одну відому досі єресь.

По-перше, традиція шанування ікон у древньої Церкви не була повсюдною. У деяких церковних областях, таких, наприклад, як Кесарія Каппадокійська, століттями не було ікон. У той же час, в інших областях іконошанування існувало як давня церковна традиція мало не з перших століть.

По-друге, імператор Лев Ісаврянин не був єресіархом у прямому сенсі цього слова. Єресі завжди народжувалися всередині Церкви, і лише потім, позначивши їх як оману, Церква протиставляла себе єресі. Лев ніякого вчення Церкві не пропонував. Він запропонував політичну міру, сенсом якої було забезпечення армії достатньою кількістю новобранців.

VIII століття – час неймовірної популярності чернецтва і монастирів. Монастир того часу – і місце паломництва, і центр освіти, і школа духовного життя. Люди, в тому числі молодь, тягнуться в монастирі. Спочатку до святинь, потім до старців, а потім і «бажаючи житія постніческого».

Як людина військова, Лев ставив інтереси армії дуже високо, а повальне прагнення молодих людей йти в монастирі загрожувало їй у доступному для огляду майбутньому серйозними проблемами. Якщо вся молодь по монастирях розійдеться, де рекрутів брати? Ось і вирішив імператор знецінити в очах підданих церковні святині – ікони й мощі – адже саме з прагнення схилитися до святинь того чи іншого монастиря починався у багатьох інтерес до чернецтва. За гонінням на ікони почалися й утиски монастирів – юнаків заборонялося стригти, а молодих ченців насильно забирали в солдати.

Звичайно, настільки віроломне втручання в життя Церкви викликало відповідну реакцію – голоси на захист ікон і монастирів почали лунати як у Церкві, так і поза нею. Однак на той момент іконоборство було, швидше, частиною державної політики, ніж псевдовченням.

Єрессю воно стало пізніше, коли син Льва, Костянтин Копроним, захотів підвести під політику батька, продовжувачем якої був, богословську основу. З цього моменту голоси на захист Церкви почали лунати сміливіше й впевненіше, а полеміка навколо іконоборства стала богословською суперечкою. І якщо батогів і кайданів для незгодних у іконоборців вистачало, то з аргументами все було куди гірше. Крапку в суперечках поставив Сьомий Вселенський Собор 787 року, який затвердив іконошанування і засудив єретиків.

Святкуючи Торжество православ’я, ми радіємо не лише торжеству Церкви над єресями, а й тому факту, що, подолавши іконоборчу смуту, Церква вийшла переможницею з безкомпромісної боротьби з майже безмежною імператорською владою, яка, у підсумку, так і не змогла підкорити собі надбання Христове.

Протоієрей Володимир ПУЧКОВ

Газета «Православна Вінниччина», №2 (42), лютий 2017 р.