3 липня
2017 р.
Ієрей Назарій Давидовський: Жоден результат у житті не дається просто так
Приємною новиною цьогорічного фестивалю «Пентікостія» стало І місце у категорії «камерні хори», присуджене народній жіночій хоровій капелі «Соломія» Вінницького гуманітарно-педагогічного коледжу. Диплом отримав керівник колективу священик Вінницької єпархії ієрей Назарій Давидовський. Після фестивалю та безлічі вітань, серед яких було і поздоровлення митрополита Симеона, «Православна Вінниччина» попросила отця Назарія поділитися враженнями від «Пентікостії», розказати про хор та виконані твори. І ось що він розповів.

– Чесно кажучи, до цього часу я вже двічі брав участь у «Пентікостії» як виконавець та диригент. Допомагав своїй сестрі Христині Бедзір, керівнику хору Хрестовоздвиженського храму м. Вінниці. 

«Соломія» виступила на фестивалі уперше. Цей рік став для хору дуже насиченим, я б сказав – певним проривом. Ми почали регулярно з’являтись на різних мистецьких майданчиках Вінниці, брати участь у телеефірах. Особливого розголосу набув організований нами флешмоб #Щедрик100challenge. Завдяки йому про наш колектив дізналось чимало митців з України та світу. Саме це стало рушійною силою, яка спонукала організаторів запросити нас на конкурс.

Робочий репертуар «Соломії» достатньо великий, тому я завжди маю що вибрати для різних за тематикою та публікою виступів. Оскільки «Пентікостія» – фестиваль духовної музики, зупинились на трьох духовних творах та одній народній пісні.

Першим виконали «Единородны Сыне» Д. Бортнянського. Він достатньо рухливий та динамічний за структурою. Зазвичай такими творами зручно розпочинати концертну програму. Вони характеризують колектив як сильного атлета, який має свою міць та професіоналізм, налаштовують слухача на позитивні й піднесені емоційні враження. 

Другим твором став «Да исполнятся уста наша» А. Веделя. Це такий собі короткий хоровий концерт, явище надзвичайно унікальне й особливо притаманне українській хоровій культурі XVIII століття. 

На завершення духовного блоку прозвучав твір М. Леонтовича, обробка духовного канту «Ой, зійшла зоря». Я дуже люблю цей твір. Пам’ятаю ще з дитинства, як його мій батько виконував зі своїм хором, будучи регентом кафедрального собору. 

Останнім заспівали лемківську народну пісню «Верше», музикальну обробку якої зробила Христина Бедзір. Вона виконала з нами сольну партію.

Відверто скажу: важко судити свій хор. Я завжди критично ставлюсь до сольних виступів, знаходжу те, що потребує змін, удосконалення. Проте, коли ми відспівали конкурсну програму, було відчуття, що це, напевно, найкращий наш виступ за останній час. Все інше вирішило журі, тому потрібно їм довіритись (посміхається).

Взагалі «Соломія» – колектив особливої атмосфери й енергетики. Єдина «проблема» – куди б ми не приїхали, доводиться оберігати дівчат від надмірної уваги з боку хлопців, які буквально вмить з’являються і починають за ними упадати (посміхається).

Але, якщо серйозно, усіх своїх дівчат я дуже сильно люблю. Ця любов, напевно, схожа до батьківської або ж братерської. Разом ми не лише співаємо, але й подорожуємо, навіть працюємо фізично. Репетиції проходять невимушено, творчо, із жартами. Усі ці компоненти та, звичайно, подекуди нестандартний репертуар і складають ту родзинку, якою запам’ятовується «Соломія».

Щодо інших конкурсантів «Пентікостії», абсолютно підтримую журі, яке присудило Гран-прі хору Миколаївського храму м. Бердичева. Виважені, чутливі, прекрасний звук, інтерпретація обраних творів – вони дійсно молодці. 

Усю потужність і потенціал кращих хорів нашої Церкви я відчув при спільному виконанні «Боже Великий, Єдиний». Пропозиція організаторів, які попросили мене диригувати двадцятьма колективами, була несподіваною. Раніше мені доводилось керувати зведеними хорами, але не такими великими. Зазвичай це могло бути до 100 учасників, а тут – кілька сотень співаків. Перший акорд дав можливість відчути увесь масив і силу звуку, яким володів такий великий хор. Диригуючи, я на мить пригадав усі події, пов’язані з тисячолітньою хоровою історією Києво-Печерської лаври, і відчув себе маленькою її частинкою. На певний момент було відчуття якогось запаморочення чи ейфорії – важко передати словами. Це можна лише закарбувати у серці на все життя. 

Загалом фестиваль подарував як враження, так і досвід. Перш за все, адміністративний. Зізнаюсь, було чимало причин і перешкод, щоби ми не поїхали у Київ, але я знав, як це необхідно для нас. Такий конкурс дає новий імпульс для подальшого самовдосконалення і розвитку, відкриває нові знайомства і перспективи. Як людина я відчув іще більшу духовну близькість зі своїми студентами, а як священик зрозумів, що, незважаючи на, можливо, у певній мірі нелегке сполучення священства й громадської діяльності, воно таки приносить користь. У мене в хорі співають діти різних поглядів і конфесій. І потрібно було бачити, як вони плакали у храмі, як переживали власний внутрішній духовний досвід, і це, очевидно, виведе їх на правильний шлях.

Не знаю, чи потрапимо на «Пентікостію» наступного року – на все воля Божа. Втім, мене також цікавлять нові поїздки та проекти. А ще більше я хотів би організувати подібний хоровий форум у Вінниці.

Парафіяльним хорам нашої єпархії, які мріють взяти участь у «Пентікостії», бажаю наполегливості та працелюбності. Мені доводилось бути на різних конкурсах, і скажу, що цей фестиваль виокремлюють високий організаційний рівень, майстерність виконавства учасників, високопрофесійне та справедливе журі.

Жоден результат не дається у житті просто так. Керівникам колективів бажаю не боятись брати участь і вірити у своїх хористів, а виконавцям – бути завзятими та йти зі своїм лідером до перемог.

Газета «Православна Вінниччина», №6 (46), червень 2017 р.