4 серпня
2017 р.
Пустельник Яків
Вже понад 200 років православний люд йде на поклоніння до могили маловідомого подвижника. Ніхто з точністю не може розповісти його біографію, в архівних матеріалах збереглись лише уривчасті факти. Проте традиція шанування на рівні зі святим укорінилась у людській свідомості вже дуже давно.

Поряд із селом Маньківка Немирівського району, на березі Південного Бугу, збереглась могила шанованого у народі пустельника Якова. Найбільш детальний опис про нього подається у Подільських єпархіальних відомостях за 1891 рік. У них, зокрема, розповідається, що у XVIII столітті поміж селами Маньківка та Новоселівка простягався густий ліс, де і жив цей угодник Божий. За народним переданням, це був православний священик, який, не бажаючи приймати унії, вирішив усамітнитись у цих місцях. Прийшов він сюди ще з одним чоловіком, але той через деякий час вирішив піти до Києва. На цьому місці Яків облаштував три землянки: одна слугувала церквою, інша – келією, а третя – комірчиною, де зберігались їстівні припаси.

Щодня Яків дзвонив у дзвін, що висів поряд із церквою, і звершував уставні богослужіння. Окрім молитви, пустельник займався рибальством і рукоділлям – вирізав із дерева посуд та веретена. Свої вироби він залишав при дорозі, яка з’єднувала два сусідніх села. Місцеві мешканці знали про це і забирали посуд додому, а в обмін залишали на тому місці різноманітні продукти харчування.

Достеменно відомо, що подвижник ні з ким не спілкувався, окрім жителя села Маньківка Григорія Стояна. Саме з ним він був у довірливих стосунках. Незадовго до своєї смерті Яків прийшов до Григорія і сказав: «Будь у мене завтра; ти застанеш мене мертвим у гробу, у заздалегідь викопаній мною могилі, закриєш тоді кришку наді мною і закладеш могилу колодами». Так і сталося. За попередніми підрахунками, смерть подвижника настала не пізніше 1777 року. Дзвін, який висів над церквою Якова, за його заповітом було передано до Маньківської церкви, де він зберігається і донині.

У 1873 році послушнику Києво-Печерської лаври Іову, який був родом із Маньківки, наснився подвижник, який просив, аби його могилу засипали землею. Зустрівшись із односельчанами, які перебували у Києві на прощі, той передав прохання покійного і воно було негайно виконано. На могилі встановили величний хрест й обгородили її парканом. Щороку на Трійцю від Маньківської церкви до місця поховання подвижника йшла урочиста хресна хода й правилися заупокійні богослужіння за душу спочилого.

Проте дивовижні події на цьому місці почали відбуватись у часи богоборчого періоду, який настав після революційних подій 1917-1921 років. Іще у другій половині ХІХ століття ліс, який оточував могилу, вирубали і на тому місці влаштували поле, проте сама могила, як і сліди колишніх келій, залишалася недоторканою.

Коли ж у селі постала радянська влада, голова сільради вирішив здійснити наругу над святинею. Він наказав трактористові, який працював у колгоспі, зрівняти могилу із землею і засадити місце агрономічними культурами. Спочатку водій трактора не погоджувався, але через тиск був змушений виконати наказ. Проте, за розповідями самого чоловіка, коли він наїхав на могилу, з ним відбулось щось незрозуміле. У певний момент він наче впав у сон, або ж втратив свідомість. Коли ж отямився, то побачив, що трактор заїхав у річку, яка протікає поряд, а сам він, сидячи в ньому, дивом не загинув. Після цього інциденту колгоспник прийшов до голови, кинув ключі від трактора на стіл і сказав: «Я не буду виконувати вашого наказу. Через це я ледь не загинув. Якщо хочете – робіть самі». Відтоді святиню на певний час залишили в спокої. Але атеїстичне виховання молоді давалось взнаки.

Якось один комбайнер працював на жнивах. Йому здалося незручним об’їжджати могилу і він вирішив проїхати комбайном по ній, щоб зекономити час. Коли ж чоловік виїхав на горб, то майже в той момент його комбайн охопило полум’я. Незважаючи на близькість води, йому не вдалося загасити пожежу, і техніка згоріла. Після цього ніхто не наважувався на подібні вчинки.

Мешканка Новоселівки пані Марія зберігає чимало історій про місцеві святині. З її вуст вдалось записати одну із них. Як свідчить передання, одного разу, іще при житті Якова, деяка жінка, яка вела розпусне життя, вирішила навідатись до нього, аби спокусити. Того дня у подвижника на гостинах був наближений до панотця Григорій. Коли ж чоловік зібрався йти додому, пустельник промовив до нього: «Там до мене йде блудниця. Зустрінеш по дорозі – передай, щоби не йшла до мене, бо буде мати великий гріх». Так і сталося. Григорій зустрів цю жінку при дорозі і передав слова подвижника. У той момент жінка усвідомила свій гріховний задум, одразу ж розкаялась, і переконалась у святості пустельника. На жаль, доля її була трагічною. Вона вийшла заміж, але не могла завагітніти. Померла від страшної кровотечі, не зазнавши сімейного щастя.

Пані Марія переповідає також чимало історій зцілень, які відбуваються на могилі подвижника. Зазвичай влітку сюди приїжджають люди, аби отримати розраду в життєвих проблемах і по молитвах пустельника Якова Господь посилає полегшення страждань та зцілення від хвороб.

Ієрей Назарій ДАВИДОВСЬКИЙ

Газета «Православна Вінниччина», №7 (47), липень 2017 р.