9 вересня
2017 р.
Архієпископ Модест: відданий Богородиці
Для сучасних церковних науковців особистість архієпископа Модеста (Стрельбицького) складає неабияку цінність. Його діяльність могла б послугувати для написання фундаментальної монографії, яскравими розділами якої б стали наукова діяльність, меценатство, просвітництво та проповідництво, а також інші неординарні грані цієї людини. Проте у даній публікації, поряд з описами життєвого шляху, ми спробуємо показати характерні риси неординарності святителя.

Архієпископ Модест (в миру Данило Костянтинович Стрельбицький) народився 17 грудня 1823 року в с. Зіновинці Літинського повіту Подільської губернії. Батько майбутнього святителя був місцевим священиком і походив з давньої священицької династії Стрельбицьких. Коріння роду бере початок з Червоної Русі, де й дотепер у Львівській області є село під назвою Стрільбичі. Під час натиску на православне населення у Стрельбицьких відняли родовий маєток, і предки владики Модеста у пошуках кращої долі були змушені емігрувати з Підгір’я на Поділля. На жаль, через поспіх з переїздом були втрачені документи, які підтверджували дворянський статус династії. Лише за клопотанням дідуся святителя – священика Йосипа Стрельбицького – владою Російської імперії було надано їх роду статус дворянства.

У священика Йосипа Стрельбицького було чотири сини: Костянтин, Калинник, Григорій та Андроник. Старший син Костянтин – батько владики Модеста – одружився з дочкою священика с. Зіновинці Шайдевич Марією Миколаївною. Після смерті тестя, за традицією, він зайняв його місце на парафії. Сама парафія була досить бідною, але більшого горя зазнала родина священика, коли перший син Данило був уражений важкою хворобою. Ревнуючи по вірі, священик звелів, щоби його 5-річний син був присутнім на всенощній взимку. У церкві було дуже холодно, служба тривала довго, і малий Данило занедужав – його вразив параліч: віднялася права рука і права нога, а також відняло мову. 

Ніяка лікарська допомога не дала результатів. Тоді у розпачі батько вирішив помолитись перед місцевошанованою чудотворною іконою Божої Матері «Зіновинська», яка зберігалась у вівтарі храму. За переданням, у XVIII столітті її написав чи то священик, чи то невідомий іконописець для однієї благочестивої родини села Кожухова. Сталось так, що у цій сім’ї занедужала дружина і для сповіді та причастя був запрошений священик із сусідніх Зіновинець. Після причастя Святих Христових Таїн жінка розповіла, що неодноразово вночі бачила незвичне сяйво, яке випромінював цей образ, а тому забажала передати святиню у храм. Настоятель парафії зрадів подарунку, адже над жертовником у храмі бракувало ікони. Саме туди під навіс вона й була вмонтована. 

Знаючи про розповіді покійного тестя Миколи Шайдевича, який неодноразово свідчив про сяйво від ікони вночі, коли та перебувала вже у храмі, отець Костянтин вирішив покласти хворого сина перед святинею і звершити Божественну літургію. Коли служба була відправлена, у щирій молитві священик взяв губку, якою витирають Святий Потир після споживання Дарів, обтер нею чудотворний образ, а потім хворого сина і промовив: «Мати Божа! Зціли мого сина. Якщо він одужає, я віддам його Тобі на службу». І сталося чудо. Того ж вечора Данило сам попросив у батьків їсти і почав без чужої допомоги ходити.

Незважаючи на одужання сина, батьки до зрілого віку хлопця приховували факт даної колись обіцянки. Проте життя майбутнього святителя вже від ранніх років мало свою особливість. На відміну від ровесників Данило не любив рухливих ігор та розваг. Близькі та знайомі вважали, що це наслідки хвороби і з часом вони минуть. Між тим парубка набагато частіше можна було застати за читанням Псалтиря, або ж акафісту. Особливо в серці запало шанування чудотворного «Зіновинського» образу, яке майбутній святитель проніс через усе життя.

***

Коли Данилу виповнилося 12 років, він із братом Іоанном вступив до Кам’янець-Подільського духовного училища. По закінченні навчання майбутній владика став студентом Кам’янець-Подільської духовної семінарії. Кілька паломницьких поїздок, звершених у той час, залишили відбиток у його свідомості, а також надихнули на думки про чернецтво. Спочатку Данило побував у древньому Бершадському чоловічому монастирі, потім відвідав м. Балту, де сповідався у праведного Феодосія Балтського. Спілкування зі святим лише посилило бажання присвятити життя Богові. Також велике враження на юнака справила піша проща разом із батьком до святинь Києва. 

По закінченні семінарії у 1847 році Данило стає послушником Києво-Печерської лаври. Пробувши рік, він приїхав до батьків просити благословення на прийняття чернецтва. Спочатку вони опиралися, не знаючи, чи достатньо твердий намір має син, а коли переконались у непохитності вибору, дали свій дозвіл. Саме тоді й розкрилась сімейна таємниця про давню обітницю Богородиці.

У 1848 році Данило Стрельбицький стає послушником Свято-Троїцького Кам’янець-Подільського чоловічого монастиря. Тодішній намісник Іоасаф вирішив зробити духовний дарунок послушнику і звершив чернечий постриг у день його народження 17 грудня з нареченням імені Модест, на честь святителя Модеста, архієпископа Єрусалимського. Чин постригу відбувся у теплій церкві преподобних Антонія і Феодосія Печерських.

30 січня 1849 року архієпископом Подільським і Брацлавським Єлпідіфором монах Модест був рукопокладений в ієродиякона, а 2 лютого, на Стрітення Господнє – в ієромонаха. Того ж року він вступив до Київської духовної академії. Молодий священик полюбляв відвідувати Києво-Печерську лавру і звершувати там богослужіння. Саме тут він познайомився зі своїми земляками – ієромонахом Тихоном та послушником Ігнатієм. Вони подарували йому хрест, який владика дуже шанував. Особливим наставником святителя у цей період життя став ієромонах Парфеній, з яким отець Модест часто радився з різноманітних питань.

12 жовтня 1850 року померла мати владики Модеста. Невдовзі після смерті дружини отець Костянтин прийняв чернецтво з іменем Карп і став насельником Шаргородського чоловічого монастиря. У цей час, перебуваючи вдома, отець Модест попросив дозволу у єпископа Подільського Євсевія взяти образ чудотворної Зіновинської ікони Божої Матері до Києва, щоби відомий іконописець отець Дезидерій зняв точну його копію. Цей список супроводжував святителя на його життєвому шляху.

***

У 1853 році отець Модест закінчив Київську духовну академію зі ступенем кандидата богослов’я. Наступного, 1854-го, його призначають наглядачем Слуцького училища. З проханням духовної поради він звернувся до свого наставника отця Парфенія. Той благословив ієромонаха і віддав у подарунок власну мантію, ознаменувавши цим майбутнє архієрейське служіння свого духовного чада. Під час викладання у Слуцькому училищі ієромонах Модест написав наукову роботу, яку захистив у 1859 році й отримав ступінь магістра богослов’я.

26 грудня 1856 року він був зведений у сан ігумена, а у 1858 році переведений на посаду доглядача Києво-Подільського училища. Далі послідували ще кілька змін у кар’єрі святителя. У 1860 році його призначають інспектором Мінської духовної семінарії, а через два роки зводять у сан архімандрита. 

Земляк владики й вихованець Немирівської чоловічої гімназії митрополит Віленський і Литовський Йосиф (Семашко) забажав, аби отець Модест став інспектором Віленської духовної семінарії, що й відбулось у 1863 році. На жаль, здоров’я майбутнього владики погіршилось, і він був змушений просити перевести його на інше місце служіння. У 1866 році його призначають інспектором Чернігівської семінарії, а через два роки – ректором Іркутської семінарії.

Ієрей Назарій ДАВИДОВСЬКИЙ

Далі буде

Газета «Православна Вінниччина», №8 (48), серпень 2017 р.