23 жовтня
2017 р.
Архієпископ Модест: відданий Богородиці
У минулому номері ми почали розповідь про життєвий шлях архієпископа Модеста (Стрельбицького), вихідця з с. Зиновинці Подільської губернії, який у дитинстві отримав зцілення перед чудотворним образом Божої Матері. Після навчання та посвячення в священний сан майбутній архіпастир трудився на освітянській ниві у різних духовних закладах Російської імперії.

У 1868 році архімандрит Модест був призначений ректором Іркутської духовної семінарії. 29 серпня він прибув до місця служіння і впродовж восьми з половиною років обіймав призначену посаду. 

Цей період був дуже складним для майбутнього святителя. Давався взнаки жорсткий клімат – для підірваного з дитинства здоров’я умови життя були надто складними. Архіпастир писав: «Іркутськ за своїм кліматом не відповідає природі і здоров’ю вихідця з Подільської губернії. Але Господь і там зберігав моє життя». В той же час його спіткало велике горе. Двоюрідний брат владики Митрофан Гловацький, з яким він навчався в семінарії, помер від сухот. Близького серцю друга отець архімандрит поховав за вівтарем Вознесенського Іркутського монастиря.

Згодом, окрім посади ректора, архімандрит Модест отримав призначення редактора «Іркутських єпархіальних відомостей». У цей час з-під його пера вийшло «Житіє святителя Інокентія». 

1876 року отця Модеста спіткала велика прикрість. По недосвідченості він викупався у холодній воді і сильно застудився. Як наслідок, розвилися ускладнення – аневризма серця, катар шлунку, безсоння. Семінарський лікар радив отримати місце служіння з м’якшим кліматом, проте ніяких перспектив у цьому напрямку не спостерігалось. Але на початку січня 1877 року архімандрит Модест одержав телеграму з Петербурга, в якій повідомлялося про його обрання єпископом Єкатеринбурзьким. 

***

До Санкт-Петербурга отець Модест прибув наприкінці березня, в Лазареву суботу, а вже 10 квітня, в неділю жон-мироносиць, був рукопокладений у єпископа. Архієрейську хіротонію очолив митрополит Санкт-Петербурзький Ісидор, якому співслужили: митрополит Київський Філофей, митрополит Московський Інокентій, архієпископ Литовський Макарій, архієпископ Воронезький Серафим і три петербурзькі вікарії: Гермоген, Варсонофій та Варлаам. 

У слові при нареченні архімандрит Модест згадав про чудесне зцілення перед Зиновинською іконою Божої Матері та обіцянку батька. «У таємниці зберігалась батьками обітниця про мене, – зазначив владика, – до закінчення мною семінарської освіти і обрання тоді ж мною самим чернечого життя. Але з часу обітниці і чудесного зцілення покровительство Богоматері охороняло мене завжди і скрізь. Серце моє горіло перед Її чудотворним образом; я відчував потяг до іншого життя, особливо при неодноразових подорожах моїх із семінарії у Київ, в обитель Богоматері і преподобних отців Печерських».

Після прийняття архієрейського сану владика Модест направився спочатку до Києва, аби молитовно вклонитись святиням Києво-Печерської лаври, а потім у рідне село – подякувати Богородиці перед чудотворним «Зиновинським» образом за усі Її благодіяння. 
Відвідавши батьківщину, могилу матері та дідуся, архіпастир вирушив у с. Копестирин. Певний час парафію тут очолював брат владики священик Хрисанф Стрельбицький. Сюди до сина у глибокій старості приїхав із Шаргородського монастиря батько владики ієромонах Карпо, який помер і був похований тут, за вівтарем церкви. Звершивши заупокійне богослужіння і порадившись з братом, єпископ Модест вирішив перенести могилу батька до Зиновинців.

***

9 грудня 1878 року, згідно з клопотанням архієпископа Варшавського Леонтія (Лебединського), владика Модест був призначений єпископом Люблінським, вікарієм Холмсько-Варшавської єпархії. Від’їжджаючи на нове місце служіння, архієрей замовив в Іркутську ризу для ікони Божої Матері, розшиту золотом і вкриту сибірськими каменями. Цей подарунок він залишив під час переїзду до Польщі, коли завітав до Зиновинців.

На Холмщині архіпастир не залишав наукової діяльності й написав праці «Про церковну історію Люблінської губернії», «Про церковну історію Холмсько-Варшавської губернії», «Про Холмську єпархію», «Про православ’я в Люблінській губернії». Владика замовив срібну раку для праху свого батька, переніс його до Зиновинців та побудував дерев’яну церкву на сільському кладовищі. З 27 червня по 27 липня 1880 року він тимчасово керував Варшавською єпархією. 

7 червня 1885 року єпископа Модеста призначили керуючим Нижегородською і Арзамаською єпархією. В цей же час владика з братом розпочинають будівництво нового кам’яного храму в Зиновинцях. Проте через неякісне виконання робіт храм довелось зводити чи не наново. 

***

25 листопада 1899 року владику перевели на Волинську і Житомирську єпархії, а 15 травня 1892 року піднесли в сан архієпископа. 

У липні 1893 року архієпископ Модест відвідав рідне село, де звершив Божественну літургію і за дорученням єпископа Подільського Димитрія звів у сан протоієрея свого брата Хрисанфа, який до цього прослужив священиком 38 років. Після Літургії архіпастир разом зі священнослужителями, які цього дня прибули з різних місць, відправився до майбутнього храму й освятив одинадцять дзвонів вагою від 75 пудів до 20 фунтів.

Взагалі владика Модест чимало потрудився для будівництва нового кам’яного Свято-Троїцького храму в Зиновинцях. Зведення собору обійшлось у 70 тисяч рублів. Тут було влаштовано іще один «теплий» боковий вівтар на честь Покрова Божої Матері. Духівник Гефсиманського скиту Троїце-Сергієвої лаври ієромонах Варнава пожертвував великий іконостас, а афонські ченці передали в благословення ікони. 

Над розписом храму працювали п’ять іконописців з Почаївської лаври на чолі з ієромонахом Паїсієм. Для будівництва в селі навіть спорудили цегельний завод. Владика Модест особисто курував процесом. У цьому йому допомагали протоієрей Хрисанф Стрельбицький, священик с. Зиновинців Микола Смирнов та економ архієрейського житомирського будинку ієромонах Автоном. 

У 1895 році собор було освячено архієпископом Модестом у співслужінні єпископа Подільського і Брацлавського Димитрія. Того ж дня чудотворну Зиновинську ікону Божої Матері урочисто перенесли зі старого храму до новоосвяченого, де для неї був приготований вирізьблений, з позолотою, дерев’яний кіот.

***

Після освячення храму архієпископ Модест не полишав опіки над парафією рідного села. У 1900 році він придбав 150 десятин землі для потреб храму та причту на суму понад 21 тисячу рублів. Священики та церковнослужителі мали право користуватися цією ділянкою для власних потреб, а наділ, заповіданий для храму, мав приносити дохід, який щорічно треба було переводити в облігації для накопичення капіталу. 

Іще планувалось облаштувати церковний ставок. Для місцевого священика владика збудував кам’яний будинок з огорожею, вартістю 7 тисяч рублів. До Житомирського відділення державного банку поклав на депозит 4 тисячі рублів на вічний вклад. Відсотки з цього вкладу мали ділитись порівну на потреби храму та причту.

Не забував владика і про підростаюче покоління. За його ініціативою до Житомирського банку на депозит було покладено кілька тисяч рублів і влаштовано три іменних стипендії в Подільській духовній семінарії. Одна з них – на честь двоюрідного брата Митрофана Гловацького, батька владики Модеста ієромонаха Карпа та матері Марії Стрельбицької. 

Згідно з умовами, на цю стипендію мали навчатись вихідці з роду Стрельбицьких, а якби таких не було, гроші спрямовувалися на утримання сиріт. Натомість майбутні випускники-священнослужителі мали в означені дні звершувати поминальні богослужіння в пам’ять батьків та родичів архіпастиря.

За рік до своєї смерті, 2 лютого 1901 року, архієпископ Модест як голова «Волинської церковно-археологічної спільноти» за вклад у розвиток історії України-Руси нагородив майбутнього першого президента України Михайла Грушевського «Дипломом Волинської церковно-археологічної спільноти» і прийняв його як почесного члена спільноти.

Відчуваючи наближення кончини, архіпастир заповідав похоронити його у Києво-Печерській лаврі, проте це прохання було проігноровано з боку обер-прокурора. 

13 квітня 1902 року, у Велику суботу, о 4-й годині по полудню архіпастир відійшов у вічність. Незадовго до цього він захворів на інфлюенцію, що й наблизило час смерті. Напередодні архіпастир молився впродовж двох годин, посповідався, підкріпився їжею та вирішив відпочити перед урочистим Пасхальним богослужінням, проте сталося інакше.

Впродовж майже всього пасхального тижня труна з тілом архіпастиря була доступною для поклоніння усіх охочих. Віддати останню шану приїздили архіпастирі, священнослужителі, вихованці духовних шкіл та прості віряни. Владика користувався великим авторитетом, тому на погребіння йшли не лише православні, але й католики та євреї. Процесія перенесення тіла розтягнулася від Хрестової церкви до місця поховання. Поховали архієпископа Модеста під вівтарем Анастасієвої церкви м. Житомира.

Ієрей Назарій ДАВИДОВСЬКИЙ

Газета «Православна Вінниччина», №9 (49), вересень 2017 р.

Ілюстрація: Спасо-Преображенський собор м. Любліна, у якому в 1878-1885 роках служив архієпископ Модест (Стрельбицький)