15 листопада
2017 р.
Велике паломництво з архієреєм: Угорщина – Сербія
У жовтні 2017 року відбулася паломницька поїздка митрополита Вінницького і Барського Симеона до Угорщини, Сербії, Болгарії та Румунії. Владика та супроводжуючі його клірики завітали до храмів, вклонилися святиням, відвідали цікаві історичні місця. Про побачене й почуте під час подорожі розповідає учасник групи секретар Вінницької єпархії УПЦ протодиякон Владислав ДЕМЧЕНКО.

Першим містом, яке відвідала наша делегація на чолі з митрополитом Симеоном, став Будапешт – столиця Угорщини. В Успенському кафедральному соборі нас зустрів секретар Будапештсько-Угорської єпархії протоієрей Кирило Татарка. Священик розповів про історію собору і його значення у сучасному житті православної громади міста.

Від отця Кирила ми дізналися, що будівництво храму розпочалося у 1791 році за ініціативою греків і македоно-волохів, які проживали у Пешті. Після десятиліття зведення, у 1801 році, Успенську церкву освятив єпископ Будимський Діонісій (Попович), який до цього багато років прослужив у Белграді. У 1870-ті роки за проектом одного з видатних архітекторів того часу Міклоша Ібля були перероблені фасад і вежі собору.

Під час Другої світової війни Успенський собор сильно постраждав, зокрема була зруйнована одна з веж храму. Найближчим часом мають розпочатися реставраційні роботи, і, ймовірно, у першій половині наступного року зовнішній вигляд собору повністю відновиться.

З 2000 року, після утворення Будапештсько-Угорської єпархії, собор є кафедральним. Богослужіння тут проводяться церковнослов’янською, угорською та грецькою мовами, діє недільна школа для дітей та молоді.

Цікаво, що більшість ікон у храмі – XIX століття. Серед них особливо шанованим є образ Пресвятої Богородиці «Бездінська». На іконі є напис церковнослов’янською мовою: «Це справжнє зображення чудотворного образу Пресвятої Богородиці Бездінської, яке принесено було з Сербії з монастиря Вінчі, 1740 року, де й досі перебуває, зцілення подаючи всім, хто з вірою приходить». Оригінальна «Бездінська» (Вінчанська) ікона походить із Києва і відноситься до списків чудотворного Володимирського образу Богородиці. У 1727 році її прийняв у сербському монастирі Вінча ігумен Паїсій. Сьогодні святиня знаходиться в єпископській резиденції у Вршаці, а в Будапештському соборі зберігається одна з її старовинних копій, що також прославилася чудесами і благодатною допомогою Божої Матері. 

Пам’ять без кордонів

Після знайомства з Успенським кафедральним собором й молитви перед чудотворним образом Богородиці наша група пройшла до пам’ятника жертвам голодомору в Україні, встановленого неподалік храму в 2009 році. Пам’ятник виконаний у вигляді свічки, яка нагадує про загибель мільйонів невинних людей. Тут ми помолилися про загиблих від голоду українців. 

Іще один незвичний меморіал, який відвідали, – пам’ятник жертвам Голокосту, встановлений на березі Дунаю в 2005 році. Просто біля річки стоять 60 пар взуття, відлиті з чавуну: дитячі черевички, жіночі туфлі, чоловічі черевики. Саме такими групами по 50-60 чоловік у 1944-1945 роках фашисти розстрілювали євреїв на березі Дунаю і зіштовхували униз.

Серед історичних місць Будапешта, які показав нам о. Кирило, були Парламент, його будівля, до речі, є найбільшою в Європі й другою в світі, Королівський палац і Будайський замок. Тут, у замку, знаходиться католицький собор 
св. Матяша (Матвія) – одна з найкрасивіших споруд Будапешта, будівництво якої тривало протягом двох століть. Будівля виконана в готичному стилі і настільки чудова, що навіть коли в XVI столітті турки захопили місто, вони не зруйнували храм, а лише замазали фрески.

Іще один цікавий католицький храм – базиліка святого Стефана (Іштвана). Це – найбільший храм столиці Угорщини. Довжина собору 87,4 метра, ширина – 55, висота – 96 метрів. Поряд із будівлею Парламенту (висота обох споруд однакова – 96 метрів) собор – найвища історична будівля Будапешта. 

Сербський куточок у Сентендре

18 жовтня члени делегації на чолі з митрополитом Симеоном у супроводі протоієрея Кирила Татарки відвідали м. Сентендре, яке знаходиться в 20 км від Будапешта. У цьому місті є чотири православних храми Будимської єпархії Сербської Православної Церкви, в тому числі кафедральний собор на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Саме тут розміщується резиденція нинішнього єпископа Будимського Лукіана (Пантелича).

Дорогою до Сентендре отець Кирило знайомив нас з історією міста, яка сягає своїм корінням в ХІ століття. Спочатку воно мало латинську назву Sanctus Andreas, тобто Святий Андрій. Після навали татаро-монголів від поселення майже нічого не лишилося. Сербські біженці, які прибули сюди в XIV столітті, рятуючись від турків, відбудували місто заново і зробили Сентендре процвітаючим центром сербської діаспори в Угорщині. Після Першої світової війни серби стали покидати ці місця, і на сьогодні їхня кількість у 24-тисячному Сентендре є дуже невеликою.

У місті нас зустріла братія Успенського кафедрального собору на чолі з настоятелем отцем Воєславом. Митрополиту Симеону вручили квіти і привітали від імені правлячого архієрея архієпископа Лукіана.

У соборі братія проспівала митрополиту Симеону «Іс пола еті деспота». Владика, у свою чергу, підніс молитву за архієпископа Лукіана, духовенство та парафіян храму, після чого приклався до ікон і святого престолу, а також залишив свій підпис на напрестольному Євангелії поруч із підписами архієреїв, які відвідували собор у Сентендре раніше.

Настоятель храму отець Воєслав розповів про історію собору. За його словами, напис, знайдений на стіні башти, свідчить, що будівництво почалося у 1732-1734 роках. Церква висотою 48 метрів, з її головним фасадом і дзвіницею, є найвищою серед веж Сентендре. Багато ікон збереглися з XVIII століття.

Кафедра Будимського єпископа знаходиться у Сентендре більше трьох століть. До цієї пори на головній площі височіє православний хрест із написом кирилицею на постаменті. У місті є також діючий Благовіщенський храм, розташований біля головної площі. Серед його відвідувачів завжди багато прочан і туристів, які приїжджають у Сентендре.

Після розповіді у храмі митрополит Симеон помолився перед місцевою чудотворною іконою Божої Матері й сугубо попросив у Діви Марії заступництва для народів України і Сербії та миру для обох країн. Потім паломників запросили до музею сербського православного мистецтва, що діє на території Успенського собору.
 
У музеї представлені ікони і колекція різного дорогоцінного церковного начиння. Серед експонатів є унікальні Царські врата 1742 року, колекція священицьких та архієрейських риз. Серед безлічі богослужбових посудин виділяється красива Дарохранительниця, виконана у вигляді трикупольного храму. Вінничани побачили кам’яний престол 1806 року і старовинні богослужбові предмети. Крім цього, на виставці представлено безліч рідкісних богослужбових книг, документів, предметів церковного побуту, а також колекція старовинних антимінсів.

Митрополит Симеон звернув особливу увагу на гарну дерев’яну плащаницю, виготовлену в 1770 році майстром Теодором Грунтовічем. Вона унікальна не тільки для гостей з України, а й для самих сербів.

Під час відвідування Успенського собору митрополит Симеон і настоятель обмінялися пам’ятними подарунками. Зокрема Вінницький митрополит підніс братії копію Барської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці.

Повернувшись із Сентендре до Будапешта, члени вінницької паломницької делегації зустрілися з архієпископом Люблінським і Холмським Авелем (Польська Православна Церква), з яким, після короткого знайомства з історією Успенського кафедрального собору, вирушили до Сербії.

Храми Белграда і Ефіопська Богородиця

19 жовтня у столиці Сербії Белграді прочан із Вінниці прийняв Патріарх Сербський Іриней. Митрополит Симеон від імені паломників подарував Його Святості ікону Божої Матері і попросив благословення на відвідання православних святинь, якими славиться Сербська земля. Патріарх Іриней благословив паломників, після чого відбулася коротка бесіда. Митрополит Симеон пригадав, що мав честь спілкуватися і співслужити Предстоятелю Сербської Православної Церкви під час освячення Воскресенського собору в Підгориці у 2013 році і ось зараз уперше безпосередньо відвідує Сербію й удостоївся зустрічі з Патріархом. Вінницький архієрей також поділився своїми враженнями від відвідання Будимської єпархії, яке відбулося напередодні.

Після візиту до Патріарха ми відвідали кілька храмів Белграда. Серед них – собор апостола і євангеліста Марка. Храм побудований у 30-і роки ХХ століття на місці дерев’яної церквиці Сан-Марко. Місце це пам’ятне: саме тут князь Мілош і турецький уряд підписали угоду 1830 року, якою визнавалося існування Сербської автономії.

Як розповів один зі священиків храму, будівля церкви святого Марка більше 60 метрів завдовжки, 45 м завширшки і 60 метрів у найвищій точці – до хреста. Храм може вмістити до 2000 віруючих. Зовні церква вражає безліччю елементів – куполів різних розмірів, дзвонів. Усередині до цих пір частково ведуться будівельні роботи – в основному, в частині декорування та інтер’єру. Тому, наприклад богослужіння, включаючи літургії, відбуваються поза вівтарем, у якому тривають роботи.

У храмі є музей ікон. У ньому велика (кажуть, найбільша у Сербії) колекція ікон, написаних у XIII-XIX століттях. Серед різних образів звертає на себе увагу іконописне зображення Божої Матері, привезене з Ефіопії. На ньому лики Христа і Богородиці мають африканські риси і темний колір шкіри.

Митрополит Симеон відвідав крипту собору, де поховані останки останнього короля з династії Обреновичів – Олександра з родиною. У самому ж соборі поховано кількох видатних діячів Сербії: царя Стефана Уроша Душана Неманича, Патріарха Германа.

Поруч із церквою святого Марка стоїть невеликий Свято-Троїцький храм, побудований російськими емігрантами в 20-ті роки минулого століття. При закладці фундаменту в основу церкви поклали землю з Росії. Тут спочивають останки генерала Петра Врангеля – таким чином був виконаний його заповіт поховати його тіло в землі православної держави. Наприкінці 90-х церква була сильно пошкоджена під час бомбардувань Белграда, відновлена у 2007 році.

Собор на спалених мощах

Величний собор святого Сави Сербського показав прочанам настоятель архімандрит Стефан. Від нього ми дізналися, що собор, головний престол якого освячений на честь першого сербського архієпископа і національного героя Сербії Сави I (Неманича), побудований на місці, де за наказом оттоманських правителів були спалені мощі цього святого. 

Будівництво розпочалося в 1894 році, проте кілька десятиліть пішло на планування та численні конкурси. У 1935-1939 роках були зведені стіни висотою 12 метрів. Друга світова війна перервала будівельні роботи, вони відновилися лише у травні 1986 року, коли влада дозволила продовжити будівництво. У 2004 році відбулося офіційне відкриття все ще не повністю закінченого храму.

Собор святого Сави претендує на звання найбільшого православного храму світу. Його висота 75 метрів, що на 20 метрів вище зразка – собору Святої Софії в Константинополі (Стамбулі). Площа храму перевищує 7,5 тисячі квадратних метрів.

У даний час наближаються до завершення роботи з укладання мозаїки головного купола собору. Делегати Вінницької єпархії мали унікальну можливість вкласти шматочки смальти в золоту мозаїку купола. Для цього на спеціальному ліфті піднялися на висоту 65 метрів.

Нижній храм собору святого Сави освячений в ім’я Лазаря Сербського. На відміну від верхнього, він повністю закінчений. Храм вражає своєю красою і благоліпністю. У цій красі є частинка праці вінничан – Царські врата храму виготовлені у церковних майстернях міста Вінниці.

У кріслі Йосипа Тіто

Цього ж дня митрополит Симеон відвідав Нове кладовище у Белграді, де поховані люди, які емігрували з Росії під час Громадянської війни, і ті, що загинули в Першій світовій. Тут поховані генерали і полковники царської та білої армій, вчені, лікарі, вчителі, архітектори та інженери, адже Белград був одним із центрів російської міграції ХХ століття. У невеликій капличці похований митрополит Київський і Галицький Антоній (Храповицький).

Серед цікавих історичних місць Белграда запам’ятався Королівський палац (Старий палац) сербської династії Карагеоргієвичів. Будівництво цього двоповерхового будинку в сербсько-візaнтійському стилі було завершене у 1929 році. Фaсaд обкладений білим мармуром, привезеним з Адріатики, з острова Брaч. Тим самим мармуром обкладений і Білий дім у Вашингтоні (США). Стaрий палац має кілька віталень у стилі ренесaнсa й бaроко. Збереглися меблі різних епох. 

Під першим поверхом знаходяться курильні сaлони, більярдна і один із перших у Сербії кінозaл. У ньому вінничани мали змогу посидіти в тих самих кріслах, у яких свого часу сиділи Йосип Броз Тіто та інші відомі особистості, зокрема королева Англії. Російський aрхітектор Миколaй Крaснов використовував у плануванні цих приміщень у тому числі й давньоруський стиль, в якому побудовані кремлівські пaлaти. 

Королівський палац колонадою пов’язаний з палацовою каплицею, присвяченою апостолу Андрію Первозванному, що побудована в стилі церкви у Студениці.

Ніш. Під покровом святого Костянтина

21 жовтня наша група на чолі з митрополитом Симеоном відвідала місто Ніш – найбільше на півдні Сербії і третє за величиною в країні. Ніш – найстаріше місто на Балканах. З давніх часів він вважався воротами між Сходом і Заходом. Свою назву отримав на честь річки Нішава, проте, переходячи від одних завойовників до інших, неодноразово її змінював. У Ніші народився Костянтин Великий – перший християнський римський імператор, засновник Константинополя. Саме тому владика Симеон включив це місто у маршрут. 

Супутником прочан у Ниші став настоятель місцевого храму святителя Миколая отець Зоран. Він познайомив нас із соборним Свято-Троїцьким храмом міста – найбільшим у Сербії після собору святого Сави і церкви святого Марка в Белграді.

Будівництво собору почалося у 1856-му і тривало 16 років. Освятили храм після звільнення від турків у 1878 році. Стіни споруди побудовані у різних стилях – від сербсько-візантійського, ісламського, епохи Відродження до елементів західного бароко. Грандіозний іконостас кінця ХІХ століття в основному розписаний великим сербським художником Джордже Крстічем. На жаль, у 2001 році іконостас постраждав у великій пожежі. Завдяки пожертвам і зусиллями парафіян він був відремонтований і відновлений.

Троїцький храм є кафедральним храмом Нішської єпархії, на його території знаходиться резиденція Нішського єпископа. Нині кафедру займає єпископ Арсеній, а до нього 36 років єпархією керував нинішній Патріарх Сербський Іриней.

На території собору розташований духовно-культурний центр святого Сави, де регулярно проходять різні заходи та концерти, зокрема тут виступає знаменитий у цілому світі хор Нішського собору «Бранко». Раз на два роки тут проходить фестиваль православних піснеспівів «Музичний едикт», який своєю назвою нагадує про те, що Ніш є батьківщиною імператора Костянтина, котрий підписав у 313 році знаменитий Міланський едикт, що став поворотною точкою в історії Християнської Церкви після трьох століть гонінь з боку держави. У 2011 році учасником фестивалю був дитячо-молодіжний хор Вінницького Спасо-Преображенського кафедрального собору, про що згадали митрополит Симеон і місцеві священики, розглядаючи фотографії різних років, розміщені в духовному центрі.

У безпосередній близькості від собору розташований ще один невеличкий старовинний храм. Зовні він більше нагадує будинок, оскільки зведений у часи, коли турки не дозволяли будувати великі християнські церкви. Зараз у храмі проводяться ремонтно-реставраційні роботи. Митрополиту Симеону зокрема показали, як відновлюється іконостас, який був позолочений, але з часом покрився таким великим шаром кіптяви, що не можна було дізнатися, з якого матеріалу він зроблений.

Челе-Кула – «Вежа черепів»

Після соборного храму вінничани разом із о. Зораном вирушили до Челе-Кула – «Вежі черепів». Ця пам’ятка являє собою вежу, яка складена здебільшого з людських черепів. 

Як розповів отець Зоран, у 1809 році, під час Першого сербського повстання проти турків, революціонери були атаковані турецькими військами на пагорбі Чегар, поблизу Ніша. Щоби не потрапити у полон і уникнути страти на палі, командир повстанців розрядив свій пістолет у пороховий склад – вибух знищив і сербів, і турків. Після цього Хуршид-паша, Великий візир Ніша, наказав побудувати вежу із сербських черепів, шкіру з яких здерли, набили соломою і відправили султану. Зведена конструкція виявилася три з лишком метри заввишки і містила 952 черепи, які в 14 рядів були вставлені з чотирьох сторін башти.

Після того, як у 1878 році серби знову оволоділи Нішем, зверху башти надбудували дах, щоб захистити від негоди, а потім звели каплицю. З 1948 року Челе-Кула і каплиця є культурними пам’ятками виняткової важливості і знаходяться під охороною республіки.

Остання реставрація вежі проводилася у 1989 році, але черепи з часом випадають зі стіни, і сьогодні їх залишилося 53. Кажуть, один із них належить керівнику повстанців Сінджелічу, його захищає скляний контейнер. Вежа черепів як символ незалежності стала популярною туристичною пам’яткою, і щорічно її відвідують 30-50 тисяч мандрівників. Вона будувалася на благодійні кошти, які передавали з усієї Сербії. Напис на плиті біля каплиці говорить: «Першим сербським борцям за свободу після Косово». Раз на рік тут відбувається богослужіння в пам’ять про загиблих захисників Сербії.
Храм зі складною долею

Після Челе-Кула отець Зоран запросив митрополита Симеона з супутниками оглянути храм, у якому він служить. Священик розповів, що церква святого Миколая, яка виникла на місці напівзруйнованого середньовічного храму святого Прокопія, наприкінці XVII століття була знесена турецьким військом. Через кілька десятиліть місцеві жителі відродили культову споруду, але в середині XVIII століття турки розорили храм і переробили на мечеть. Після закінчення османського панування, у 1879 році, споруда повернула собі і вигляд, і ім’я православної церкви святого Миколая. Про ті важкі часи нагадують старі зруйновані фрески, вправлені у дерев’яні рами й розставлені по периметру храму.

Сьогодні храм святителя Миколая – один із найкрасивіших у Ніші, центр духовної просвіти. При ньому діє радіостанція «Благовіст», яка щодня пропонує увазі слухачів православні радіопередачі.

Після храму святителя Миколая вінничани відвідали церкви в ім’я Костянтина Великого, святого покровителя Ніша, та великомученика Пантелеімона. Остання побудована триста років тому на знайденому фундаменті храму XII століття. У ньому, серед інших святинь, можна побачити ікону преподобного Симеона Мироточивого з написом: ктитор (засновник) храму.

Оглянувши храми, митрополит Симеон із паломниками вирушили на зустріч з єпископом Нішським Арсенієм. Владика вручив єпископу Арсенію копію чудотворної «Барської» ікони Божої Матері й розповів про життя Вінницької єпархії. Архієреї запросили один одного до участі в богослужіннях і святкуваннях, які відбуватимуться у майбутньому. Після традиційного для сербів частування кавою владика Арсеній побажав митрополиту Симеону та усій групі Божої допомоги у паломництві, яке продовжилося відвіданням Болгарії.

Далі буде

Газета «Православна Вінниччина», №10 (50), жовтень 2017 р.

На фото: Сентендре, Угорщина. Успенський собор Будимської єпархії Сербської Православної Церкви
Сентендре. В музеї сербського мистецтва, що діє на території Успенського собору
Сентендре. Пам’ятний підпис на напрестольному Євангелії
Белград. Собор св. Марка
Белград. Нижній храм собору св. Сави
Белград. Біля купола собору св. Сави
Зустріч із Патріархом Сербським Іринеєм
Белград. Крипта собору св. Марка