17 листопада
2017 р.
Тільки віруй
Серед мирської суєти і житейського галасу, у молитовній тиші храмів сьогодні лунають із церковного амвону Божественні слова: «Дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе, іди з миром!» (Лк. 8:48).

Це сказано не тільки тій хворій жінці, котра, торкнувшись одягу Христа, зцілилася. Це сказано і повторюється для усіх тих, хто, поранивши ноги на життєвих дорогах, зрозуміє та відчує, що у Господа – єдина сила, джерело всякого блага, джерело наших зцілень. Це сказано для тих, хто зрозуміє і буде йти до Лікаря, Котрий зцілює біснуватих, повертає зір сліпим, воскрешає мертвих і нікому не відмовляє у допомозі.

Тільки б доторкнутися до краю одежі Його... Від такого доторку одужала жінка, і в першу мить захоплення їй здалося, що ніхто із натовпу, та навіть Він Сам, не дізналися про її хворобу і про радість одужання. Раптом вона чує запитання: «Хто доторкнувся до Мене?» Як ці слова могли схвилювати її! Можливо, вона вчинила щось негідне, недозволене? – Вона з тремтінням впала перед Ним і все розповіла. У відповідь пролунали надзвичайні, не тільки для неї, а й для усього світу слова: «Дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе!» 

Яке величезне значення має дотик до ризи Господньої! Риза, в яку одягнутий всемогутній Творець, – це весь світ, бо про нього сказано: «Ти світлом, наче ризою, покрився» (Пс. 104:2). Весь світ і всі явища природи, зоря, квітка, птах, поле, ліс, море, кожна людина і звір – це різноманітні візерунки, якими розшита риза Господня, до якої ми переважно торкаємося без хвилювання, байдуже, не помічаючи її величі й надзвичайної краси. А між іншим, один із наших вітчизняних поетів, дивлячись на золотисту ниву, гомінливий ліс, квіти, струмок, сказав: 

Тогда смиряется души моей тревога, 
Тогда расходятся морщины на челе – 
И счастье я могу постигнуть на земле, 
И в небесах я вижу Бога...

Як гарно писав своєму другові, молодому вченому, засновник науки про електрику Ампер: «Бережись займатися тільки наукою. Однією рукою досліджуй природу, а другою, як дитина, тримайся за одежу батька, тримайся за край ризи Господньої». 

Щойно пролунали підбадьорюючі слова Христа, сказані зціленій Ним жінці, як із дому Іаіра прийшли слуги сказати, що дочка його померла, і нехай він не турбує Вчителя (Лк. 8:49). Побачивши розгубленість батька, Христос говорить: «Не бійся, тільки віруй, і спасенна буде» (Лк. 8:50). Які світлі слова! Як вони підтримують кожну непевну душу в хвилини сумніву, зневіри чи відчаю. Тільки віруй, що Господь завжди з тобою, що Він, Милосердний, не залишить тебе. Чого боятися? Що може настрашити віруючу людину? 

В оселі Іаіра пролунало велике слово, яке колись підійме всіх померлих із гробів і з ложа смерті: «Дівчино, встань» (Лк. 8:54). «І повернувся дух її». Як глибоко сказано: «повернувся». Отже, він кудись відходив, а її неживе тіло лежало нерухомим. Душа жила, лише відійшла на деякий час, і потім повернулася. Дівчина встала, і, щоб підтвердити її воскресіння, Христос звелів дати їй їсти. 

Виходячи сьогодні з храму, згадаймо, браття й сестри, ще і ще раз ці Божественні слова і, як лікувальний пластир, прикладаймо їх до свого серця: «Дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе, іди з миром!», «не бійся, тільки віруй», «дівчино, встань».

Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР (Сабодан)

Газета «Православна Вінниччина», №10 (50), жовтень 2017 р.