4 січня
2018 р.
Читальниці Псалтиря
Клірик Вінницької єпархії УПЦ протоієрей Борис Пентюк видав книгу «З вірою в майбутнє. Нариси церковної історії с. Павлівки».

Священик Борис Пентюк родом із Павлівки. Тут він народився й отримав початкову освіту, звідси виїхав до Вінниці, де навчався у політехнічному інституті і як дипломований інженер-механік зробив наукову кар’єру, вінцем якої стало вчене звання доцента ВНТУ, посада ректора у Вінницькому соціально-економічному інституті Університету «Україна», авторство двох монографій і 140 наукових праць.

Прийшовши до віри, Борис Миколайович захопився науковою роботою з питань історії релігії, у тому числі рідного краю. У 2007 році Борис Пентюк прийняв сан диякона і зайнявся власною духовною освітою – спочатку в Почаївській семінарії, потім у Київській духовній академії.

У 2009 році він залишив світську роботу і 9 листопада був рукопокладений митрополитом Симеоном у сан священика.

Тепер протоієрей Борис Пентюк служить у храмі Собору Іоанна Предтечі міста Вінниці. І продовжує історичні дослідження.

Минулого року вийшла перша книга священика – про Шаргородський Миколаївський чоловічий монастир. Нова книга, у якій відображені духовна історія і сьогодення парафії с. Павлівки, побачила світ влітку 2017 року.

Видання описує храми, які існували в селі в різні часи:  від перших дерев’яних ХVIII століття – до нинішнього двохпрестольного, який ще будується, розповідає про долі місцевих священнослужителів, містить науково-пізнавальні, краєзнавчо-культорологічні та релігійно-церковні матеріали, оздоблені фотознімками та живими спогадами очевидців.

Окремий розділ присвячений сучасному духовному життю павлівчан, місцевим традиціям, духовній поезії мешканців. У книзі також є відомості про унікальний для області та України музей «Родинна оселя», одним із засновників якого є протоієрей Борис Пентюк.

Книга «З вірою в майбутнє» видана у рамках заходів із нагоди «Року історичної пам’яті», який добігає свого кінця у Вінницькій єпархії. З дозволу автора «Православна Вінниччина» публікує фрагмент, присвячений мешканкам Павлівки, які десятиліттями виконують непростий послух – читають Псалтир за померлими.

Де священні книги і читання,
там радість праведних і спасіння душ.
Прп. Єфрем Сирін


У часи гонінь на Церкву і відсутності священиків духовне православне життя в Павлівці продовжувало свій безперервний плин. Особливо це проявлялося в постійному читанні «Псалтиря за померлими».

Коли помирає людина, рідні замовляють відспівування, панахиди, сорокоусти, подають заупокійні записки, дають гроші в храми. Все це добре, але добре тільки в тому разі, коли залишається головне – молитва рідних про померлого, пов’язана з утриманням від гніву, лихослів’я, засудження й інших пристрастей, спонуканням себе до сповіді й причастя, до читання слова Божого, Святих Отців, до допомоги нужденним і хворим. Проте часто люди в горі за померлими запрошують читати Псалтир підготовлених людей.

На сьогодні в Павлівці вичитують Псалтир за померлими: Ольга Матвіївна Самсонюк (93 р.), Параска Порфирівна Коваль (93 р.), Галина Герасимівна Лопатинська (80 р.), Ніна Григорівна Браткова (80 р.), Марія Олександрівна Дика (80 р.), Катерина Григорівна Гуменчук (88 р.)

Псалтир із Браїлівського монастиря, яким користувалася ігуменя Валерія, знаходиться в Ходзіцької (Кособуцької) Марії Андріївни, 50 років не розлучається із Псалтирем Катерина Григорівна Гуменчук (Причишкова).

Важливо читати Псалтир за померлими, це робиться здавна. Звичайно, приймати на себе читання Псалтиря при гробі померлого може той, хто до цього здібний, має відповідні знання церковного Уставу. Молитва дієва тоді, коли вона грунтується на особистій праці виконання заповідей Христових, на подвигу боротьби зі своїми пристрастями. Тоді вона упокорює і зміцнює душу, відроджує в ній сердечну любов до інших. Така душа стає здатною і до дієвої молитви за покійного.

Читали Псалтир навіть і тоді, коли не було священика на приході. У голодні 1932-33 роки люди масово помирали, а читальниці Псалтиря несли своє нелегке служіння, продовжували неперервність духовних справ у важкі для країни і Церкви роки. Також читали Псалтир перед тим, як їхати в паломницькі поїздки, просити в єпархії священика на парафію, перед далекою дорогою в заслання.

Скільки доль, різних подій проходило перед читальницями. Потрібно було заспокоювати людей в печалі, направляти на шлях віри в Бога. Адже в самих були нелегкі випробування. Як приклад, у Марії Дикої помер син. Відчай, зневіра. Проте обронене слово про Бога, паломницька поїздка до святинь – і світло духовності просіяло в душі скорботної матері.

Характерним для павлівських читальниць Псалтиря є невимушена розмова про духовне, людську доброту, відсутність нарікань і осудів, добрі слова про спірні питання. У свої 93 роки дивує слухачів бабуся Оля Самсонюк, яка з благословінння духовного отця Володимира Розмана, читає Псалтир сидячи і майже 40 років з ним не розстається. Бабуся в доброму гуморі, з радістю зустрічає кожного відвідувача, обдаровує своєю життєвою мудрістю і прислів’ями: «Мої ліки: перша таблетка – Боже, не лиши ума, зрєнія і двіженія; друга таблетка – потрібно жити, щоб більше покаятися»; «Саме важке – Богу молитися, а старій людині – дитину бавити»; «Мене не болять очі, що в сусіда у дворі».

Ольга Самсонюк і Параска Коваль пам’ятають і виконують піснеспіви калинівських пісень, з якими паломники йшли до Чудо-Хреста. Пройшли десятки років гонінь на Божі Провидіння, а пам’ять живе, допомагає сьогодні укріплятися у вірі в майбутнє спасенне життя.

Не варто ідеалізувати читальниць, у кожної з них є свої проблеми: сім’я, обставини життя, особливості характеру. Але труди на Божій ниві збагачують людину євангельською мудрістю, допомагають гідно переносити життєві негаразди.

Коли в домі тривога за померлим, особливий заспокійливий стан створює читання Псалтиря. Притемнене світло, хліб, запалена свічка, відкритий Псалтир і схилена голова читальниці. Спокійна молитва, тиша вічності, покійник і рідні. У перервах розмова про Воскресіння Христа, очікування другого Пришестя. У такі хвилини відкривається душа до Божого слова, до ствердження в житті вічного.

Тому, якщо хтось справді у горі і хоче допомогти своєму покійному – тому, кого він щиро любив, то засіб є, і він у наших руках. Візьми на себе хоча б маленький подвиг. Протягом сорока днів поживи в посильному утриманні тіла від пристрасних почуттів і думок, у примушенні себе до молитви, до читання слова Божого. Постарайся примиритися з ворогами своїми. Добро зроби тим, хто ненавидить тебе – за заповіддю Божою. Постарайся не засуджувати, не заздрити, не відповідати на зло злом, частіше сповідайся і причащайся святих Христових Таїн. Очисти хоча б трохи свою душу, хоча б на короткий час опануй себе – заради дорогої тобі людини. Усе це буде безцінним даром покійному.
Протоієрей Борис Пентюк

Газета «Православна Вінниччина», №12 (52), грудень 2017 р.

На фото:
1. Протоієрей Борис Пентюк із Катериною Григорівною Гуменчук, 88 років
2. Ольга Матвіївна Самсонюк, 93 роки
3. Параска Порфирівна Коваль, 93 роки
4. Галина Герасимівна Лопатинська, 80 років
5. Ніна Григорівна Браткова, 80 років
6. Марія Олександрівна Дика, 80 років