4 квітня
2018 р.
Як стяжати спасіння... на кухні

Колись заради досягнення Божої благодаті люди і в печери йшли, і в пустелі. І тут зрозуміло, все при ньому: і ряса, і чотки, і борода. А нам-то, грішним, серед готування, миття посуду, прання як спастися?

Одного разу преподобний Антоній займався богомисленням, і Господь йому сказав: «Є в Олександрії дві жінки, які вищі за тебе». А він був Антоній Великий, засновник чернецтва. Його учні були святими вже за життя, а про нього й говорити нічого – небожитель. І ось він зібрався, пішов в Олександрію, Дух Святий привів його до будинку, там дві жінки. Він запитує: «Як ви живете? У чому ваш подвиг? Чим ви Богу так догодили?» Вони думали-думали, кажуть: «Ми живемо разом, дві господині в одному будинку, і жодного разу не посварилися».

Уявляєте, дві баби на одній кухні – і жодного разу не посварилися?! Але ж це украй важко, самі знаєте, це просто навіть неможливо, бо, здається, ось так і вбив би. Але якщо хто потерпить, то виявляється, що з Божою допомогою можна досягти такої висоти, якої Антоній Великий не міг здобути. Чого у пустелі неможливо досягти, то можна на кухні. Ось, виявляється, як. Так що не треба нам чогось шукати. Залишайся у тому, що Господь тобі дав, це скеровуй: свою родину, своїх родичів, друзів, знайомих, роботу, своє дитинча ненаглядне, яке змучило тебе до нескінченності.

Не треба нам шукати ніяких пустель, цей час минув, зараз час справ малих, скромних, непомітних, які не приносять слави. Той подвиг, який ці жінки несли, хоча і був на людях, проте був абсолютно ні для кого не помітний. Хто вникав: сваряться – не сваряться. Живуть собі й живуть, начебто привітні один до одного, а так чуже життя – темний ліс. Ми теж так: скандал, скандал – а ледь дзвінок у двері, все, заспокоїлися: «О, здрастуйте, Пелагеє Захарівно». Тобто Пелагеї Захарівни засоромилися, а Бога не соромляться. Бог почекає, Він простить, Бога не соромно – людей соромно.

Перед людьми ми всі показуємося і добрими, і молитовними, і праведними. Але це-то якраз не потрібно, треба тільки перед Богом, щоби Він Один бачив і знав твоє життя, твій подвиг, щоби Він Один бачив і знав, що ти Одному Йому виливаєш і любов свою, і каяття. І, як Амвросій Оптинський казав, «усім моє шанування». Ось так все робити – скромно, спокійно, тихо, привітно, ненав’язливо, шукати смирення й терпіння, лагідності й послуху, милосердя й любові. Ось цього Господь від нас хоче і чекає.

Таких людей зовсім мало тепер, вони майже перевелися. А якщо хоча б кожен сотий із нас був таким – вже б все засяяло. Адже, дивлячись на них, і інші б кращими стали, присоромились. Тож, якщо ми таким шляхом підемо, дуже сильно зарадимо і всім іншим. Допоможи нам у цьому, Господи.

Протоієрей Димитрій СМИРНОВ

Газета «Православна Вінниччина», №3 (55), лютий 2018 р.