4 квітня
2018 р.
Дитяча ворожість – як протистояти?

Чому діти ворогують? Як протистояти цькуванню? Чи можна християнинові захищати себе фізично? Ці запитання поставив «Православній Вінниччині» учень 4-го класу однієї зі шкіл м. Вінниці. Відповідають на них священик, психолог та інструктор із самозахисту.

Протоієрей Володимир Пучков:

– Однією з найпоширеніших причин конфліктів і ворожнечі як дорослих, так і дітей є нездатність прийняти просту істину: усі люди різні і мають право такими бути. Прикро, але ми нерідко відмовляємо іншим людям у праві бути несхожими на нас, і саме це найчастіше приводить до ворожнечі. Щоб уникнути подібних проблем, треба пам’ятати: не все, чого я не розумію в інших – погано; все не може і не має бути тільки по-моєму; несхожість іншої людини зі мною або моєю компанією настільки ж нормально, як несхожість зими на літо.

Цькуванню можна протистояти тільки здоровою байдужістю. Не просто терпінням – об’єкту цькування має бути саме все одно. Справа у тім, що люди, які влаштовують цькування і беруть участь у ньому, дуже чутливі до настрою того, над ким знущаються. Якщо просто мовчки терпіти, це нікого не напоумить – як цькували, так і цькуватимуть. А ось якщо об’єкту цькування стане все одно, то рано чи пізно до нього просто пропаде інтерес. Виховати у собі таку незворушність дуже непросто, але воно того варте.

Захищати себе християнин, звичайно ж, може. Заклик Христа підставити під удар іншу щоку передбачає можливість вчинити інакше. Уявіть собі людей, які слухають Спасителя. Це хлібороби, рибалки, скотарі. Люди, які живуть у суворому, майже пустельному, кліматі, які обробляють майже неродючу землю, які не сплять ночей за ловом риби, не бачать просвітку за щоденною тяжкою працею. Чи були ці люди слабкими? Звичайно, ні. Вони здатні були при нагоді і відсіч дати, і за себе постояти. І ось цим сильним, рішучим, загартованим життям чоловікам Господь говорить: якщо хтось вдарить тебе по одній щоці, підстав йому і другу.

Отже, якщо людина досить сильна і смілива, вона владна вибирати: дати відсіч або не противитися злу щодо себе. Якщо ж іншу щоку підставляє слабак або боягуз, то він не заповідь виконує, а йде на поводу у власної слабкості і боягузтва, чим, безумовно, грішить.

Отже, християнин повинен вміти себе захистити. І тільки тоді, коли він буде здатний постояти за себе, він може почати вчитися не противитися злу. Свідомо обираючи між захистом себе, на який він, безумовно, здатний, і виконанням слів Христа, до якого покликаний.

Юлія Кравцова, психолог:

– Діти ворогують, бо, як і дорослі, можуть відчувати неприязнь, ненависть, недоброзичливі стосунки. Ворожість, на жаль, це прикмета дорослого життя.

Ти звик жити за своїми принципами, переконаннями, які приймаються і схвалюються у твоїй родині, твоєму близькому оточенні. У школі, де ти знаходишся в силу віку, а не за власним вибором, формується середовище, у якому зустрічаються діти з різними принципами і переконаннями. Формуються групи за інтересами, можливостями, ставленням до навчання, світоглядом. Ти намагаєшся відповісти на запитання: хто я? Хто я у цьому світі, серед рівних за віком, але таких різних людей?

Життя у школі змушує відповідати на запитання у першу чергу перед собою: що для тебе важливе, а що не зачіпає; що для тебе боляче; з ким ти хочеш бути; що для тебе неприйнятно, а з чим ти можеш погодитися. І ось ти вже у групі. Учасники цієї групи формують свої відносини: хтось лідер, хтось генератор ідей, хтось скептик, хтось веселун. Є приналежність, і ви будуєте свої стосунки.

Що робити, якщо ти не потрапляєш у групу в класі, в жодну з груп? Головне – знати, що ти не гірший і не кращий за інших, для тебе важливо щось, що інші діти не прийняли, не розгледіли. Коли ти залишаєшся при своїх переконаннях, відстоюєш їх для себе у першу чергу, ти зберігаєш найголовніше – Себе. Того, з ким ти житимеш. Якщо тобі важливіша приналежність, то доведеться приймати правила групи і вибудовувати відносини, Себе зраджуючи.

Час у школі здається нескінченним, проблеми глобальними, але хороша новина у тім, що це не так. Все проходить, пройде і це.

Коли в шкільному середовищі починається цькування, тобто тривале фізичне або психічне насильство з боку конкретного учня чи групи, спрямоване на того, хто фізично або психологічно не може себе захистити, потрібно насамперед залучити викладачів, шкільних психологів, методистів. Важлива підтримка батьків, бо шлях опору групі, відстоювання своєї гідності дитина не зможе пройти сама без руйнівних втрат для своєї психіки і, цілком можливо, фізичного стану.

Втомлені, стурбовані своїми проблемами батьки! Будьте уважними до своєї дитини, коли вона починає уникати школи, перестає спілкуватися зі своїми друзями. Іноді важливо просто почути свою дитину і обов’язково їй довіряти.

Олена Сердюк, інструктор системи самозахисту Крав Мага Мале:

– Як би нам хотілося, щоб усі люди були адекватними, не кривдили ближніх, не ображали особистісні якості один одного, були порядними і доброзичливими, мали почуття такту...

Кожна дитина має розуміти, що вона цінна, любима, неповторна і має право на самовираження у тій формі, яку вважає прийнятною для себе. Але головне, щоби це самовираження не ображало навколишніх людей.

На жаль, не всі батьки можуть донести своїм дітям, що у кожного є право на власне самовираження. Ось і доводиться себе захищати.

Ступінь захисту залежить від рівня агресії. Якщо це словесна перепалка, періодичні «підколи», можна не реагувати, використовувати гумор, це нічим не загрожує. Але коли кривдник переходить до регулярних і більш жорстких нападок – тут вже терпіти, не звертати уваги і чекати кращих часів недоречно. Потрібно діяти.

Як? Перш за все, звернутися за допомогою до батьків або інших дорослих, яким довіряєш, залучити педагогів, у складних випадках навіть юристів. Такий шлях може лякати, здаватися проявом боягузтва, але він правильний, особливо для молодших школярів.

Більш старшим можна спробувати самостійно вирішити проблему. Але тут без сили духу і тіла не обійтися. Будь-які спортивні секції допоможуть здобути потрібну форму і впевненість. Особисто я пройшла шлях від кікбоксингу до Крав Мага – системи самозахисту, що дозволяє уникати і протистояти реальним загрозам життю. Це допомогло загартувати характер, дало відчуття безпеки, необхідні навички і знання, як вийти з конфліктної ситуації й запобігти її появі, як, за потреби, захистити більш слабкого і боязкого. Нічого не робиться одразу. Але якщо є мета, треба працювати над собою.

+ + +

Від редакції: Образливі прізвиська, піддражнювання, глузування й погрози он-лайн, стусани з боку одного або групи учнів щодо однокласника або однокласниці – це ознаки нездорових стосунків, які можуть привести до цькування – регулярного, повторюваного день у день знущання. Регулярне та цілеспрямоване нанесення фізичної й душевної шкоди стало об’єктом уваги фахівців, починаючи з 70-х років ХХ століття, й отримало спеціальну назву – булінг (від англ. bully – хуліган, задирака, грубіян, «to bully» – задиратися, знущатися).

За даними досліджень, майже кожен третій учень в Україні так чи інакше зазнавав булінгу в школі, потерпав від принижень і насміхань. Наразі у нашій державі проходить широка кампанія, спрямована на вирішення цієї проблеми. До неї долучені психологи, педагоги, правоохоронці. Усі вони сходяться на тому, що цькування є небезпечним, адже дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та психологічному стану дитини.

Більше про булінг, його наслідки та способи протистояння читайте на сайті stopbullying.com.ua.


Газета «Православна Вінниччина», №3 (55), лютий 2018 р.