23 квітня
2018 р.
Чи можна «розвінчатись» колишньому подружжю?

Термін «розвінчання» використовують у народі, коли раніше обвінчана пара розірвала свої законні стосунки та хоче це зробити у церковному житті. За останній рік до священиків звернулися 40 пар з подібним проханням. Проте не всі з них знали, що такого поняття у церковному лексиконі, як «розвінчання», немає. Що треба робити людям в аналогічній ситуації – розповів секретар управління Вінницької єпархії УПЦ протодиякон Владислав ДЕМЧЕНКО.

Спілкується Аріна Кантоністова

– У людей є таке поняття, як «розвінчання». Вважають, якщо раніше повінчалися, то можна провести, «обряд», після якого їх будуть вважати невінчаними, після якого можуть без гріха вінчатися знову?

– Таким людям хочу одразу пояснити, що терміну «розвінчання», або «розірвання церковного шлюбу», Православна Церква не визнає. «Що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає», – ці слова Спасителя ясно вказують на нерозривність шлюбу як такого. Якщо ж люди вирішують розійтися, вони чинять гріх і мають його спокутувати, перш за все – покаятися у ньому на сповіді.

Іноді люди не усвідомлюють власної провини і перекладають її на свою колишню «половинку». Таким доводиться пояснювати, що не буває лише одна сторона винуватою, тому слід просити у Бога прощення за свою частину спільної провини. Наприклад, якщо чоловік покинув дружину і пішов до іншої, їй слід запитати у себе: «що він такого пішов шукати у іншої жінки, чого немає у мене?» Відповідей може бути багато. Можливо, ти не стала для нього хорошою подругою і не зуміла розділити його інтересів, можливо, він хотів, щоби ти була кращою господинею, а може, ти була егоїсткою, що шукала у шлюбі щастя лише для себе? Подібні запитання повинен поставити перед собою й чоловік, якщо дружина пішла від нього.

Іноді кажуть, що коли одружувалися, ми були занадто молодими і нерозважливими. Але це не є виправданням. Нерозважливе ставлення до вибору супутника життя – це також гріх. Є дуже багато подружніх пар, котрі одружилися, будучи молодими, і при цьому живуть довго і щасливо.
Ситуації бувають дуже різними, і універсальної відповіді немає, тому у кожному випадку, коли люди звертаються з проханням про розірвання церковного шлюбу, священику доводиться багато працювати, насамперед для того, щоби спробувати зберегти сім’ю, а якщо цього зробити не вдається, то хоча б привести людей до покаяння.

– Якщо шлюб все ж таки розірвано, то в якому статусі залишаються колишні чоловік і дружина перед Богом?

– Якщо шлюб врятувати не вдається, то Церква може визнати його таким, що втратив законну з точки зору Церковних канонів силу. Однак такі випадки у моїй практиці траплялися дуже рідко. Зазвичай люди звертаються до священика постфактум – коли шлюб уже давно ними самими розірваний. Іноді просять «розвінчати», бо вважають, що на небі вони ще якимось чином з’єднані зі своїми «колишніми», а тому не можуть знайти нове щастя. Але частіше приходять такі, що вже мають другого чоловіка або дружину і хочуть обвінчатися для того, наприклад, щоб діти не народжувалися у гріху. Тобто мова йде знову ж таки не про покаяння – люди будують свої стосунки із Богом на грані між звичайним прагматизмом і марновірним страхом. У цьому випадку для священика, по-перше, знову відкривається широке поле для душпастирської роботи, а, по-друге, мова йде вже не про визнання першого шлюбу недійсним, а про надання благословення на повторний шлюб.

– І що потрібно зробити, для того, щоб отримати таке благословення?

– Перш за все, потрібно виконати «роботу над помилками». Вона включає в себе співбесіду зі священиком, під час якої він дізнається про обставини, що передували розірванню шлюбу, а також й те, хто був ініціатором розриву і хто був більше винний у розлученні. Пам’ятаєте, я вже говорив, що не буває лише однієї винуватої сторони, але хтось з подружжя буває головним винуватцем. Від цієї попередньої бесіди залежить те, скільки триватиме подальша, так би мовити, духовна праця, щоби отримати благословення на повторний шлюб.

– А скільки вона може тривати?

– У нашій Вінницькій єпархії така підготовка зазвичай триває від одного місяця до півроку. Вона включає в себе як індивідуальні бесіди, так і загальні, які у Вінниці відбуваються у п’яти храмах щоденно у визначений час. Загальних бесід буває, як мінімум, дві, індивідуальних – за потребою. Крім бесід, які безпосередньо стосуються подружнього життя і тих помилок, яких слід уникати, щоби не допустити ще одного розлучення, на цих бесідах говорять про сенс християнського життя, про значення віри, молитви, посту і т.д. Також священик запрошує майбутнє подружжя до сповіді, а потім і до причастя. Іноді до причастя люди приходять не одразу, тобто не після першої сповіді, але це – індивідуально. Під час підготовки люди читають Євангеліє, посилено моляться, частіше відвідують храм. Вже потім той, хто погоджується пройти такий шлях, може отримати благословення повінчатися повторно.

– А що, не всі погоджуються?

– Звичайно. Дехто тільки почує, що потрібно буде докласти певні зусилля, одразу розвертається і йде. Розумієте, ми живемо у суспільстві, яке недаремно називається суспільством споживання. Ми навчилися споживати, у тому числі й духовні плоди, а от працювати хочемо не завжди. Але Церква – це не магазин, де продається благодать або надаються священні послуги. Церква – це спільнота людей, які бажають зцілитися від своїх духовних хвороб, що називаються гріхами, очистити душу і наблизитися до Бога, а це потребує роботи над черствим і холодним ґрунтом свого серця. Дехто не хоче навіть думати про це, тому йде. З часу, коли у нас була запроваджена така підготовка, а це вже років шість-сім, різко зменшилася кількість тих, хто приходить за благословенням на повторний шлюб. Якщо раніше не було жодного робочого дня у єпархіальному управлінні, коли хоча б одна людина не прийшла за таким дозволом, то тепер за рік буває до сорока пар.

А хто має право надавати це благословення у Вінниці?

– Таке право має виключно архієрей, у нашому випадку – це митрополит Вінницький і Барський Симеон. Після проведеної попередньої роботи священик заповнює т.з. супроводжувальний лист і направляє майбутнє подружжя на прийом до архієрея. Такий прийом у нас відбувається один раз на місяць – у останній четвер, з 10.00 до 16.00. У єпархіальному управлінні з тими, хто бажає отримати благословення, проводить співбесіду керівник нашого єпархіального відділу у справах сім’ї. Потім люди пишуть прохання, і їм надають дозвіл на повторний шлюб, який може бути звершений у будь-якому православному храмі. Цей папір є не просто канцелярським документом, а свідченням того, що люди пройшли певний шлях, доклали духовних зусиль, попросили прощення у Бога за свої попередні помилки і готові прийняти Його благословення, щоби жити разом усе життя в любові.

– Скажіть, така практика існує в Церкві і за межами Вінниччини?

– Практика всюди в цілому схожа, але може відрізнятися у деталях, тому слід звернутися за консультацією у єпархію в тій місцевості, де проживає конкретна людина. До речі, якщо хтось вінчався перший раз, скажімо, у Чернігівській області, а тепер проживає і хоче отримати благословення на повторний шлюб у нас, на Вінниччині, йому зовсім не потрібно їхати у Чернігів. Все вирішується тут, на місці, зі священиком, котрий має безпосередній контакт і можливість проявити пастирську турботу про цю людину.

– Які головні причини, виходячи з Вашого досвіду, у тому, що відбуваються розлучення?

– Можу назвати три основних причини. Перша – це егоїзм і небажання поступитися, друга – це невміння мужчини бути сильним мужчиною, а жінки – ніжною, тендітною і коханою жінкою, і третя – це перелюб або подружня зрада. Це – головні причини, яких слід уникати. А головне, чого слід добиватися у шлюбі, – щоби твоя «половинка» була щасливою, адже якщо буде щасливою вона, то будеш щасливий і ти. І ще – треба вміти поступатися один одному і говорити слово «пробач». Це буває складно, але саме цим часто можна зберегти свій шлюб.

За матеріалами Vinnitsa.info

Газета «Православна Вінниччина», №4 (56), квітень 2018 р.