22 серпня
2014 р.
Митрополит Симеон: «Про єдність у нас говориться багато і правильно, а робиться, на жаль, мало. Моя позиція полягає у тому, що потрібно не говорити, а робити все можливе для єдності Православної Церкви в Україні»

 

Про вибори Блаженнішого Митрополита 13 серпня 2014 року – в  інтерв’ю владики Симеона для газети «33 канал».

-Ваше Високопреосвященство, Ваша кандидатура на Предстоятеля УПЦ засвітилася за тиждень до Собору. Це була Ваша воля чи побажання колег-архієреїв?

-Висування кандидатур як такого, вибори Предстоятеля УПЦ не передбачають. Будь-який архієрей міг бути обраний на цю посаду. Фактично висування кандидатур відбувалося у першому турі голосування, коли з числа усіх 74 архієреїв визначилися троє, які набрали найбільшу кількість голосів. Саме вони пройшли до другого туру, і вже поміж них архієреї обрали найдостойнішого. Так що говорити, що моя або чиясь інша кандидатура «засвітилася» ще до виборів буде не зовсім вірно.

Архієреї, звісно, обговорювали майбутні вибори і вірогідних претендентів на посаду Предстоятеля УПЦ. Були, звичайно й такі, хто хотів, щоби саме я очолив Церкву. Але вони не висловлювали свої думки публічно, тому й не могли вплинути на появу матеріалів про мене у ЗМІ.

Вважаю, що основним приводом для розмов про мене, як вірогідного кандидата на посаду Предстоятеля, послужили моя позиція з приводу останніх подій в Україні і моє бачення майбутнього УПЦ, які добре відомі і які я висловлюю завжди щиро і відверто. Можливо те, що ці позиції співпадають з бажаннями великої кількості наших священнослужителів, парафіян і взагалі жителів України, стали причиною того, що журналісти почали обговорювати моє ім’я. Хоча я повторюю, і серед архієреїв таке обговорення також відбувалося, але не публічно.

 -Результат виборів Вас особисто здивував?

 -Будь-який результат виборів мене не здивував би, адже як християнин я знаю, що в житті кожної людини, і тим більше у житті Христової Церкви, все відбувається з волі Божої. Протягом останнього місяця до Собору в усіх храмах УПЦ, у тому числі і у Вінницькій єпархії підносилися молитви, про те, щоби Святий Дух скерував думки і волю архієреїв і 13 серпня вони обрали людину, яка мала б такі людські й духовні якості, які сьогодні потрібні нашій Церкві. Так що я впевнений, що все відбулося по наших молитвах і з волі Божої.

 Хоча воля Божа проявляється по-різному: як у благословенні, так і у попущенні, як про це йдеться у духовному заповіті Блаженнішого митрополита Володимира, який ми отримали напередодні виборів. Розмірковуючи про вибори Предстоятеля митрополит Володимир говорить, я процитую: «історія Церкви знає Предстоятелів, поставлених з Божого благословення або ж через попущення, коли Господь, бачачи наші гріхи й недовір'я до Його Промислу, попускає нам, задля майбутнього покаяння, скуштувати плоди свавілля». Митрополит Володимир був для Української Православної Церкви благословенням Божим. Вірю, що і Блаженніший митрополит Онуфрій буде благословенним керманичем для нашої Церкви, який зможе провести її крізь випробування, які бувають у житті Церкви завжди, а тим більше у такі непрості часи, які ми з вами переживаємо. Ми молимось, щоби Господь дарував митрополиту Онуфрію духовні та тілесні сили і мудрість, бо це та якість, яка найбільше потрібна Предстоятелю. Якою б мудрою людина не була, але мудрості не буває забагато, тому молимося про її примноження для нашого новообраного Блаженнішого.

Повертаючись до Вашого запитання про здивування, хочу нагадати Євангеліє. Господь Ісус Христос під час Свого земного життя дивувався двічі. Здавалося, що може здивувати Бога? Виявляється, дві речі – віра і невір’я. В Його рідному місті Назареті люди не повірили Йому, не дивлячись на те, що знали про Його численні чудеса, а в Капернаумі місцевий сотник, який був язичником, повірив Христу. Ось ці дві речі – віра і невір’я, єдині, які гідні подиву у цьому світі, як показав нам Своїм приклад Господь. Ось і мене на цьому Соборі також здивували дві речі – вірність і невірність деяких моїх братів-архієреїв, але всі ми є люди, а не ангели, які прийшли з неба.

 -Чи відомо Вам, хто підтримав Вашу кандидатуру і позицію щодо Єдиної Помісної Церкви та автокефалії?

 -Голосування було таємним, тому хто і за кого голосував я не знаю.

 Щодо ідеї автокефалії УПЦ чи створення єдиної Помісної Церкви, то моя позиція збігається з тією, яка і до цього звучала і, знову була озвучена Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм після його обрання. Ми відкриті для діалогу, але діалог цей повинен ґрунтуватися на канонах Церкви, тому що іншого шляху подолання розколу немає.

 Додам, що мені особисто хочеться, щоби діалог з УПЦ КП та УАПЦ не був діалогом заради діалогу, що відбувалося до цього часу, а приносив би реальні плоди – насамперед припинення духовної ворожнечі і єдність православних українців навколо єдиної Євхаристичної Чаші, а значить, навколо Христа. А це, у свою чергу, сприяло б єдності українського народу і розвитку нашої країни.

 Насправді, про єдність у нас говориться багато і правильно, а робиться, на жаль, мало. Моя позиція полягає у тому, що потрібно не говорити, а робити все можливе для єдності Православної Церкви в Україні. Я знаю архієреїв, які поділяють таку думку, інші ж продовжують ставитися до цього питання занадто, я би сказав, обережно. Але від цього страждають насамперед люди, які перебувають у розколі зі світовим Православ’ям, страждає і Церква, для якої розкол – це кровоточива рана. Хочу знову процитувати Заповіт Блаженнішого Митрополита Володимира: «Якщо одна людина хоче примиритися з іншою, вона повинна зробити перший крок назустріч тому, з ким хоче примиритися, хоча б той був і неправий. Так само і в питанні об'єднання з тими, хто перебуває в розколі, — не треба чекати кроків лише з іншої сторони. Бо якщо ми вже сьогодні не розкриємо один одному обійми любові й не будемо щиросердно шукати єдності, робити це завтра може бути вже пізно.» Тому, вважаю, що саме подолання розколу і єдність Церкви є пріоритетним завданням для нового Предстоятеля і всього єпископату УПЦ.

-На архієрейському Соборі УПЦ не було представників Руської Православної Церкви з Москви. Це означає крок до самостійності УПЦ?

-Представники РПЦ з Москви ніколи не беруть участь у роботі архієрейського собору УПЦ. Більше того, наша Церква не має адміністративної залежності від Московської Патріархії - вона самостійно вирішує усі кадрові питання: висвячення, переміщення або звільнення на спокій архієреїв. Київська Митрополія також не має жодних фінансових стосунків з Патріархією, тобто гроші з України в Московську Патріархію не перераховуються. Ми є самокерованою частиною Руської Церкви, яка вирішує свої внутрішні питання самостійно без будь-якої допомоги або впливу зовні. Єдина особливість, яка стосується виборів Предстоятеля УПЦ полягає у тому, що вибір українських єпископів затверджується Патріархом. Так записано у Статуті нашої Церкви, тому 13 серпня, одразу після обрання було зачитане вітання обраному Блаженнішому від Патріарха Кирила, а 17 серпня, коли відбулася інтронізація митрополита Онуфрія на Престол Київських митрополитів, митрополит Волоколамський Іларіон вручив йому благословенну Патріаршу грамоту.

-Найперше завдання новообраного Блаженнішого Митрополита УПЦ, як казав речник Митрополії, зупинити війну на Сході України. Чи готові були Ви до цього, і чи вжиті хоч якісь дії архієреями, щоб зупинити кровопролиття у нашій країні? Про це йшлося на Соборі?

 -Господь Ісус Христос сказав слова, які записані у Євангелії від Матфея «Блаженні миротворці, тому що вони синами Божими назвуться». Церква Христова і кожен її член, а тим більше єпископ або священик покликані бути миротворцями. Тому ми завжди молимось за мир, а у сьогоднішній час, коли у нашій країні відбувається фактично війна, ця молитва має бути особливо сильною. Тому у документах, які були прийняті на Архієрейському соборі, було сказано, що Українська Православна Церква виступає за державний суверенітет та територіальну цілісність України і закликає свою паству до підсиленої молитви за примирення та за встановлення миру і спокою в Україні.

Миротворча місія Церкви звичайно передбачає не лише молитву, а й інші можливі засоби задля встановлення миру - насамперед діалог. На жаль, ми бачимо, що у ситуації, в якій ми опинилися, такий діалог вести дуже складно. Навіть державні мужі і громадські діячі, які намагалися це зробити, облишили свої спроби. Напевно це сталося тому, що діалог поки що немає з ким вести. Ми бачимо, як швидко і таємничо змінюються керівники так званих ДНР та ЛНР, що взагалі ставить під сумнів їхню самостійність у діях. Люди, які проживають на сході, також не можуть вести діалог, тому що знаходяться під впливом ЗМІ сусідньої держави і під страхом смерті від бойових дій, які ведуться буквально поруч з їхніми будинками. Таким чином, поки одні не можуть говорити, а інші не хочуть слухати, Церкві залишається лише молитися, тому що Бог – єдиний, Хто нас завжди чує. Ніхто не знає, наскільки страшнішою могла би бути ця війна, і від яких смертей і бід врятував нас Господь по молитвах наших матерів, бабусь, дітей, які зараз знаходяться, так би мовити, на молитовній передовій. Тому Церква знову й знову закликає нас усіх до молитви, а коли стане можливим діалог, докладе усіх зусиль, щоби включитися у цей діалог і зробити його результативним і корисним.

 І ще одна сторона миротворчої місії Церкви полягає у наданні допомоги пораненим солдатам, біженцям і мирним жителям Донеччини і Луганщини, які постраждали від цієї війни. Про це також йдеться у документах Архієрейського собору. Але окрім звернень, Церквою у цьому напрямку проводиться і велика конкретна робота. Київська митрополія направила на схід вже декілька вантажів гуманітарної допомоги. В наших храмах проводиться збір коштів на такі цілі. Зокрема протягом останнього місяця лише Вінницька єпархія зібрала на гуманітарну допомогу мирним жителям Донецької та Луганської областей – 50 тисяч гривень.

 -Чи болить Вас душа і серце за події - як мирські, так і церковні, що відбуваються в Україні?

 -Я не уявляю собі жодної православної віруючої людини в Україні, у якої б не боліло б серце за нашу Церкву і так само я не уявляю собі українця, у якого серце і душа не болить за нашу країну, за її народ, який гине сьогодні у нав’язаній нам війні, адже гинуть і військові, які виконують свій обов’язок по захисту держави, гинуть й мирні люди, які не можуть залишити свої домівки і змушені жити під постійною загрозою обстрілів і ракетних ударів. Звичайно, як і кожна людина, я хочу, щоби все це припинилося і не просто швидко, а негайно. Але коли це закінчиться, знає лише Господь. Хотілося б лише, щоби це випробування, не пройшло даремно для усіх нас, і вірю, що так і буде. Вірю, що Україна стане більш сильною, народ стане більше згуртований і патріотичний. Хотілося б, щоби й віра у нас стала сильнішою після цього випробування. Знаю, що так відбувається з тими народами, які пройшли подібний шлях. Наприклад греки, які кров’ю і слізьми відстоювали свою державну і духовну незалежність. Саме тому, можливо, грецький подвижник ХХ століття Паісій Афонський сказав такі сильні і вистраждані слова, які я хочу повторити сьогодні і адресувати їх усім нам: і священикам, і мирянам, і воїнам, і мирним жителям: «В питаннях віри і любові до Батьківщини немає місця для компромісів. В цих питаннях людина повинна бути твердою й непохитною».

Розмовляла ОЛЬГА ВІЛЬЧИНСЬКА