23 апреля
2017 г.
Вінницький братський колегіум: перший університет у місті
Незважаючи на великий запит суспільства щодо вивчення історії міста Вінниці, все одно залишається чимало білих плям, які потребують власного дослідження. Одним із таких явищ є Вінницький братський колегіум, заснований митрополитом Петром (Могилою) у 1632 році при Вознесенському монастирі.

Незважаючи на відносно короткий – семирічний термін перебування у місті, цей освітянський осередок де-факто став першим в історії Вінниці навчальним закладом університетського типу. До наших днів дійшли уривчасті відомості про його існування, але попри все вони дають певні уявлення про цей незвичайний заклад.

До першочергового фактору появи у Вінниці братського колегіуму слід зарахувати перенесення сюди наприкінці XVI століття центру Брацлавського воєводства. Так чи інакше, але місто отримало певні привілеї для розвитку. Тут розмістились громадські установи, Вінниця отримала право безмитної торгівлі по всій території Речі Посполитої. Це, в свою чергу, активізувало процеси розвитку громадянського суспільства. Особливо така тенденція спостерігалась у релігійному середовищі. 

З останньої чверті XVI століття у Вінниці діяло православне братство святих Косьми і Даміана, яке вже утримувало братську школу. Крім того, впродовж 1617 та 1624 років католики завершують тут будівництво двох монастирів. У 1616-му постає православний Вознесенський монастир, у побудові якого брало участь вищезгадане братство, а пізніше, у 1635 році, з’являється жіночий Благовіщенський монастир. Слід зауважити: усі ці обителі розташовувались у центральній частині міста, що свідчить про глибоку інтегрованість релігії в громадське життя.

Як не дивно, але саме на території Брацлавщини, або ж Східного Поділля, на той час діяла достатньо активна православна шляхта на чолі з Брацлавським підсудком (писарем) Михайлом Кропивницьким. Саме він був основним фундатором та поборником православія на Вінниччині. Один із основоположників фундаментального дослідження історії міста Валентин Отамановський, даючи характеристику відкриття у Вінниці Петром (Могилою) братського колегіуму, зазначає: «Оцей осередок української культури у Вінниці зустрічає велику матеріальну підтримку верхівки вінницької міщанської громади». Дійсно, з боку населення та шляхти відчувалась потужна підтримка обителі, що, вочевидь, і спонукало митрополита Петра до відкриття філії свого колегіуму саме у Вінниці.

+ + +

Проте слід зауважити, що зв’язки митрополита Петра були більш тісними з Вінниччиною. По-перше, він походив із династії молдовських правителів Мовіла, що перекладається як «пагорб». По-друге, його родич заснував місто Могилів-Подільський, яке й отримало назву на честь династії, а сам митрополит пізніше збудував та освятив там храм. Варто згадати, що у спадок святителю від його батька у володіння було відписано м. Ладижин. Отже вибір місцевості митрополитом був не випадковий.

Серед сучасного кола дослідників досить часто складається враження, що Вознесенський монастир через свою вбогість не міг відігравати важливу роль у суспільному житті міста. Проте є кілька фактів, які характеризують матеріальний стан обителі впродовж 20-річного періоду та відбивають ставлення місцевих мешканців до її існування.

Так, у період 1630-40-х років міщанин Костянтин Лукашевич на підставі заставного запису передав  Вознесенському монастирю хутір та став із млином, оцінивши його у 500 злотих. Також хутір зі ставами, садками, саджавками, полями й лісами того часу записує міщанин Сахно Ушкало й оцінює його у 800 злотих. У 1634 році брацлавський земський писар Сильвестр Черленковський дає зобов’язання монастирю на 4000 злотих та село Бохоники як фундуш. Його ж засновник Михайло Кропивницький виділяє зобов’язання на 3000 злотих та відсотки з с. Комарів. Окрім мирян, свої землеволодіння, а саме хутір і став на річці Вінничці, пожертвував вінницький протопоп Матвій, оцінивши його у 200 злотих. Таким чином обитель володіла чималими активами, які на той час забезпечували їй стійке матеріальне становище.

+ + +

Особистість самого Петра (Могили) була значно вагомою й авторитетною не лише у тодішній Україні, але й далеко за її межами. Сила його впливу прирівнювалась до посади прем’єр-міністра. Згідно з певними історичними фактами, саме він у тогочасній Речі Посполитій допоміг посісти монарший престол королю Владиславу IV, за що останній виконав чимало вимог святителя. Однією з них було відкриття колегіуму не лише у Києві, але й у Вінниці.

Сам митрополит, маючи глибоке аристократичне коріння і статки, отримав прекрасну освіту. Початкові знання він здобув у Львівській школі, яку фундувала його родина, пізніше навчався у Замойській академії та у Сорбонні. Окрім цього, майбутній митрополит із певними перервами навчався в Італії та Голландії, вільно володів тринадцятьма мовами.

Отримавши прекрасні знання за кордоном й досконало вивчивши західну освітянську систему, він вирішив побудувати в Україні якісно нові вищі школи. Святитель взяв за основу систему так званих «7 вільних наук», які поділялись на два цикли: тривіум (граматика, риторика, діалектика) та квадривіум (арифметика, геометрія, астрономія та музика). Це був загальноприйнятий принцип побудови шкіл на Заході. Окрім цього, студенти моглянських шкіл вивчали старослов’янську, грецьку та латинську мови. Саме такий вигляд мав навчальний процес у відкритому в 1632 році Вінницькому братському колегіумі.

+ + +

Якщо говорити про педагогічний склад закладу, то до наших днів дійшло кілька імен людей, які викладали у ньому. Перш за все, слід згадати видатного церковного діяча та духовного письменника того часу Афанасія Кальнофойського. Згідно з історичними дослідженнями, він міг бути уродженцем Вінниччини, чернечий постриг отримав у Києво-Печерській лаврі. Згідно з записами 1638 року, залишеними ним на полях «Тріоді цвітної», виданої лаврською друкарнею у 1631 році, він підписався як «ігумен вінницький». Очевидно, отець Афанасій сполучав викладацьку діяльність та посаду намісника Вознесенського монастиря. У своїх релігійних поглядах він був відвертим аскетом та містиком. Цікавився екзорцизмом (вигнанням нечистих духів), про що й дотично писав. Скоріш за все, помер він у Вінниці й похований на чернечому цвинтарі (сучасна територія вулиці Соборної в районі костелу Діви Марії Ангельської). 

Саме у Вінниці отець Афанасій написав свій відомий твір «Тератургіма», що в перекладі з грецької означає: «Ті, хто творять чудеса, або Чудотворці», який лавра надрукувала у 1638 році. Це був апологетичний твір, спрямований на те, щоб через ілюстрацію великої кількості чудес від мощей, які знаходились у печерах Києво-Печерського монастиря, довести істинність та могутність православної віри. У написанні цієї книги отець Афанасій використовував особисті записи митрополита Петра (Могили) та ченців лаври. Перш за все, книга була спрямована на полеміку з унією, тому й написана польською мовою. 

Ще один твір, створений Афанасієм Кальнофойським у Вознесенському монастирі, який дійшов до наших часів – «Парергон чудеса з образу Пресвятої Богородиці в Купятницькому монастирі». 

Окрім отця Афанасія, при колегіумі трудився Софроній Почаський – випускник Київської братської школи та закордонних університетів, автор поетичної книги «Євхаристіон, або Вдячність», присвяченої митрополиту Петру (Могилі) та виданої у 1632 році.

+ + +

Проте, напевно, показовим і найбільш інформативним є факт надісланих у 1634 році листів короля Владислава IV до Петра (Могили), вінницького старости та київського воєводи. Справа у тім, що на той час Вінницький колегіум вже зайняв тверду позицію і, як видно з листів, отримав підтримку з боку місцевого населення, що, в свою чергу, загрожувало існуванню альтернативній єзуїтській школі. 

«Нагадували твоїй велебності, – писав король митрополиту, – і нагадували суворо, щоби більше не дозволяв собі перевищення прав, а подарованими користувався скромно. Але такий, на жаль, велебності твоєї послух, що, до великої скорботи, не виконав й досі нашого наказу. Тому наказуємо велебності твоїй, щоби, не дочікуючись другого листа і не звертаючись до панів ні за яким роз’ясненням, негайно латинську типографію і латинські школи знищив, щоби їх ані в Києві, ані у Вінниці не було. І якщо без усякого зволікання, негайно насправді не буде виконано і школи з типографією не будуть знищені, знай про те, велебність твоя, що ми накажемо інстигатору нашому видати мандати, і непослух твоєї велебності, – через який, по наущенню ченців, бунти і свавілля відбуваються у Вінниці, суворо будемо карати. Окрім цього, наказуємо велебності, щоби ченців Афанасія Івашкевича, ігумена Варлама Литопольського та Христофора Кальнофойського негайно відізвав звідти як бунтівників».

У листі до вінницького старости король говорить про бунти студентів у Вінниці, які надокучають студентам єзуїтського колегіуму «пригніченням та незручностями». Владислав IV обурюється тим, що, незважаючи на його приписи, Петро (Могила) не виконав наказу.

Святитель Петро, в свою чергу, наказав префекту Києво-Могилянської академії і де-факто першому ректору Вінницького колегіуму, а в майбутньому митрополиту Київському Сильвестру (Косову), написати апологетичний твір, у якому б той зміг відкинути усі звинувачення. А їх було чимало. Окрім того, що викладацьку корпорацію та студентів звинувачували у перевищенні дарованих прав, бунтах та свавіллі, їм приписували єресь аріанства та вплив протестантизму. Але у 1635 році вийшов твір митрополита Сильвестра «Exegesis, to jest danie sprawy o szkolach kiowskich у winickich, w ktorych ucza zakonnicy Religiey Graeckej, przez wielebnego oyca Sylwestra Kossowa, electa episkopa Mscislawskiego, Mogilowskiego, Orszanskiego, przed rokiem teraznieyszym w tych zeszkolach przez trzy lata professora napisane». Вже із назви стає зрозумілим, що впродовж трирічного терміну владика Сильвестр викладав у Вінниці.

Розпочинається книга з епіграфу латинською мовою із 117 Псалма: «Спаси мене від наклепів людських, і я буду сповняти заповіді Твої». Описуючи драматизм ситуації з Вінницькими та Київськими школами, митрополит Сильвестр зазначав: «Які громи та різні блискавиці посипалися на нас, того не можна описати чорнилом. Був такий час, що ми, висповідавшися, тільки й ждали, що ось хоч нами будуть начиняти шлунки дніпрових осетрів або ж одного огнем, іншого мечем відправлять на той світ. Тоді то Він, незбагненний Серцевідець, бачачи нашу невинність і велику потребу чесних мук руському народові, розігнав хмари тих фальшивих думок, просвітив серця всіх так, що в нас пізнали справжніх синів Східної Церкви, послушних святому отцеві Патріархові Костянтинопольському».

Майбутній митрополит підіймав чимало проблем у даній монографії. Він також наголошував на важливості викладання латини у Вінницькому колегіумі, адже на той час це була офіційна мова документів, і знання її полегшувало життя українцям, яким час від часу доводилось відстоювати майнові права у різних судових інстанціях. У своїй історичній монографії, присвяченій історії Вінниці періоду XVI-XVII століть, Валентин Отамановський відзначає, що з 1570 року тут існувала чи не єдина у Східній Україні протестантська громада. Судячи з записів митрополита Сильвестра, це були кальвіністи. 

Так чи інакше, але для такого відносно невеликого міста у XVII столітті присутність православної, уніатської, католицької та протестантських конфесій породжувала не лише конфлікти, але й активний розвиток апологетичної думки. Іще одна літературна пам’ятка, написана у Вознесенському монастирі, дійшла до наших часів. Фундатор обителі та колегіуму Михайло Кропивницький замовив написати одному з ченців монастиря православний катехізис, який вийшов під назвою «Показання Церкви істинної» і був зачитаний на зборах колегіуму 8 червня 1638 року.

+ + +

На жаль, викладачам та студентам не вдалось відстояти навчальний заклад у вирі буремних подій. До наших часів дійшов лист Петра (Могили), який нині зберігається у ЦДІАК. Текст його такий: «1638 р., січня 11. Радомишль. – Лист київського митрополита Петра Могили до Київського земського суду з проханням не вживати щодо нього санкцій через неявку в суд за скаргою київської підкоморини Теофіли Горностаєвої про несплату боргу, бо в цей час він мав важливішу справу у Вінницькому ґродському суді». Очевидно, святитель учергове був змушений відстоювати своє дітище. Але у 1639 році через постійні скарги єзуїтів, сутички між спудеями двох навчальних закладів Вінницький колегіум довелось перенести у село Гощу Рівненської області, під опіку Регіни Силомирецької. 

Іще в 1645 році при Вінницькому Благовіщенському жіночому монастирі відкрилась братська школа для дітей міщан. Викладачам та братчикам впродовж другої половини XVII та XVIII століть доводилось протистояти полонізації та окатоличенню населення. Школа діяла з невеликими перервами, але за часів так званого «Уніатського періоду» остаточно припинила своє існування. Хочеться вірити, що закладені Петром (Могилою) у Вінниці 385 років тому освітянські, гуманістичні та, найголовніше, релігійні принципи продовжать відроджуватись і жити у сучасному суспільстві.

Ієрей Назарій Давидовський

Фото:

Засновник Вінницького братського колегіуму свт.  Петро (Могила)

Георгіївська церква – колишній головний храм Вознесенського монастиря, студентська церква колегіуму. У XVIII ст. перенесена на Хутори, до нашого часу не збереглася. Фото початку ХХ ст.

Газета «Православна Вінниччина», №4 (44), квітень 2017 р.