6 ноября
2017 г.
Перлина духовності Поділля
Успенському кафедральному собору міста Бара – 260 років!

Упродовж віків культурним центром будь-якого села чи міста була церква. У період розквіту туди йшли, аби піднести Господу вдячні молитви, у часи біди – щоб попросити порятунку і захисту. Навіть часи безбожної радянської влади не змогли викорінити в народі віру Христову та любов до своїх святинь.

Бар славиться багатьма знаковими пам’ятками. І серед них справжньою перлиною духовності виблискує кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці, який відзначає цьогоріч своє 260-ліття! За більш як два з половиною століття храм виріс зі звичайної парафіяльної церкви до статусу кафедрального собору. Його барокові архітектурні форми та старовинні образи привертають увагу прочан і туристів зі всієї України. Гадаємо, для читачів, які пишаються історією Поділля та цінують вікову духовну спадщину, буде цікавою історична довідка про Барський Успенський кафедральний собор.

Отож, будівництво храму розпочалось у 1755 році. У церковному архіві зустрічаємо запис про те, що собор було збудовано на кошти родини козацького ватажка Семена Палія для його зятя, священика Матковського. Зводили храм на місці давньої Троїцької церкви, яка існувала тут століттям раніше. Саме тому новозбудований храм було присвячено Пресвятій Трійці та Успінню Божої Матері. Відкрито для парафіян та освячено собор було у 1757 році. Існує версія, що до спорудження церкви мав відношення архітектор київського магістрату, один із творців українського бароко Іван Григорович-Барський, батьки якого були вихідцями з Бара.

У документах 1771 та 1783 рр. зазначається, що церква всередині мала, крім головного вівтаря, ще два бокових, на яких знаходилися особливі антимінси. На головному вівтарі була встановлена ікона Спасителя, перенесена туди з дому тодішнього настоятеля церкви Василія Матковського (на іконі виступив кривавий піт). Також на західному фасаді храму був балкон, на якому на свята розміщувався оркестр.

У церкві було багато срібних речей, а також 4 мортирки, що, ймовірно, слугували для стрільби у святкові дні. Територія церкви на 1771 рік не була огороджена парканом, біля храму стояла дзвіниця, облаштована під навісом на стовпах, а на церковному дворі стояли два будиночки.

У 1795-1809 настоятелем храму був Іоанн (Іван) Синицький, одночасно тут служили священики Федір Батулинський (1800-1802) та Стефан Батулинський (1804-1820). Згодом їхнє місце зайняли: Павло Батулинський (1838-1844; невдовзі став ключарем і кафедральним протоієреєм у Кам’янці), Василій Кузьминський, Симеон Карчевський (1849-1861), що разом із тим був наглядачем Барського духовного училища.

Через деякий час їхню справу продовжили Григорій Янковський (1861-1881), Іван Корчинський (1881-1892) та Павло Савлучинський (1892) – кандидат богослов’я, до цього викладав у Тульчинському духовному училищі, згодом у Кам’янці став членом Консисторії (похований на території Успенської церкви). З 1892 року священиком був Афанасій Дверницький.

Уже в ХІХ столітті будівля Успенської церкви зазнала змін. У 1838 році храм закрили, бо в куполі помітили значну тріщину. Ремонт проводився до 1851 року, після чого у церкві знову почали проводити богослужіння.

На початок ХХ ст. споруда Успенської церкви залишалася однією з найкращих будівель міста. За планом вона була хрестоподібною, з одним куполом посередині та досить простора. На той час у церкві стояв іконостас, облаштований ще з першої половини ХІХ століття. До наших днів у соборі збереглися старовинні олійні розписи. А з колишнього іконостасу у вівтарі зберігаються дві ікони – «Введення у храм» і «Преображення». До сьогодні в церкві є дві старовинні ікони – святителя Миколая та Божої Матері.

Ікона святителя Миколая, за переказами, була перенесена до храму з ліквідованої у ХVIIІ ст. Барської Миколаївської церкви. Туди у ХVI ст. образ подарувала засновниця міста, польська королева Бона Сфорца, яка привезла святиню зі свого рідного італійського міста Барі, де зберігаються мощі святителя Миколая Чудотворця. Ікону прикрашала срібна риза, пожертвувана у 1888 р. київським купцем Хряповим. На ризі був напис: «О здравии раба Божьего Николая и супруги его сочады».

Інша святиня Успенської церкви – ікона Божої Матері – знаходилася на підвищенні у вівтарі. Очевидно, вона була спочатку окрасою Миколаївської, згодом Троїцької, а пізніше Успенської церкви. Цю ікону вшановували як чудотворну. Зображення Богородиці погрудне, на лівій руці у Неї сидить Богонемовля, Яке піднятою правою рукою підтримує підборіддя Божої Матері, а лівою тримає розкриту книгу з написом: «Братіе мои и сестры сіи суть: блажены слышащие слово Божие и хранящие». Права рука Божої Матері піднята і ніби вказує на Сина Божого. Ікона покрита кованою срібною ризою, облаштованою у ХVIIІ столітті.

Відомості про цю ікону та її чудеса були записані в книгу настоятелем церкви Тимофієм Матковським. Прикладом чудотворності образу було зцілення від смертельної хвороби настоятеля церкви Матковського та кількох робітників, які працювали на будівництві храму, а також факти, що двічі (1737, 1760 рр.) церква могла згоріти, але була врятована.
У радянський період історії України, коли уряд знищував будь-які форми релігійного життя, у Бару закрили православний монастир. Проте Успенський храм вдалося вберегти від запустіння, а в 1975 році провести його капітальну реставрацію. Остання часткова реставрація собору відбулася 2014 року. До сьогодні церква залишається окрасою та візитівкою міста.

З 1999 по 2011 роки в соборі знаходилася Барська чудотворна ікона Божої Матері, яка нині перебуває у жіночому монастирі, збудованому на честь цього святого образу.

У 2006 році до храму внесли часточки мощей преподобного Іова, ігумена Почаївського, преподобного Олексія, карпаторуського сповідника, та преподобного Амфілохія Почаївського. Також тут зберігається ікона Миколая Чудотворця з часткою мощей святителя.

У 2013 році до Бара було перенесено другу кафедру правлячого архієрея Вінницької єпархії владики Симеона (Шостацького), який з того часу носить титул митрополита Вінницького і Барського. Внаслідок цього Успенська церква отримала статус кафедрального собору і стала другим за важливістю храмом єпархії (після Спасо-Преображенського кафедрального собору міста Вінниці).

З 2012 року настоятелем собору є архімандрит Серафим (Поворозник), благочинний Барського району. Разом із ним служить клірик собору та регент соборного хору протоієрей Ростислав Рябий. У соборі є два хорових колективи, які співають під час богослужінь. Також при парафії Успіння Пресвятої Богородиці діє недільна школа, заняття якої проходять щотижня у приміщенні районної бібліотеки.

Соборне духовенство, парафіяни та вихованці недільної школи постійно долучаються до благодійної діяльності. Зокрема відбувається збір гуманітарного вантажу, який Вінницька єпархія передає у зону АТО, а також українським воїнам у госпіталях та родинам, постраждалим від війни на Сході. Також надається допомога міському реабілітаційному центру «Еверест» і центру для людей похилого віку «Милосердя».

Маємо надію, що духовна перлина Поділля ще не одне століття милуватиме око барчан та гостей міста, залишаючись для усіх спраглих джерелом радості спілкування з Господом та Його Пресвятою Матір’ю, Якій присвячений наш кафедральний собор і до Якої у ці дні ми посилено підносимо особливі молитви за наше місто та його мешканців, за район, усю Вінниччину, Україну та Святу Православну Церкву.

Протоієрей Ростислав РЯБИЙ, Роман ГРИГОР’ЄВ

Газета «Православна Вінниччина», №10 (50), жовтень 2017 р.