Святий Олексій народився у Римі за часів імператора Аркадія (395-408) від подружжя, що багато років лишалося безплідним, шляхетного й побожного сенатора Євфиміана та Аглаї. Він здобув найкращу на той час освіту, а коли сягнув дорослого віку, батьки одружили його з юною патриціанкою. Утім, Олексій був закоханий лише в святу й чисту дівочість. У шлюбну ніч, коли наречена чекала на нього в опочивальні, юнак віддав їй свого персня, прошепотів на вухо кілька слів і зник.
Незабаром Олексій зійшов на корабель і доручив себе турботі Провидіння. Судно привело хлопця до Лаодікеї, а там, приєднавшись до каравану купців, він прийшов до Едеси, що в Месопотамії. Юнак зупинився у храмі, присвяченому Пресвятій Богородиці, i протягом сімнадцяти років жив у притворі. Він був одягнений у найбідніше лахміття, а харчувався милостинею богомольців, які відвідували храм.
Тим часом його батько надсилав своїх слуг в усі сторони світу на пошуки сина, безутішна мати вдягнула волосяницю, а дружина, наче горлиця, очікувала звісточку від коханого. Деякі з посланців Євфиміана доходили до Едеси, заходили в храм і подавали копієчку Олексію, але не могли й запідозрити, що то їхній знатний пан. Він схуднув і змарнів від суворої аскези та поганого поводження оточуючих, але терпляче все зносив по благодаті милосердого Господа.
Упродовж багатьох років ці подвиги не були відомі нікому з людей, та одного дня Сама Матір Божа явилася паламарю Свого храму, вимагаючи впустити «чоловіка Божого». Таємницю Олексія було розкрито й на нього чекали людські почесті. Не роздумуючи, святий знову втік, зійшов на корабель і вирушив до Тарсу. Проте супротивний вітер чи, радше, Боже Провидіння, спрямувало судно до Рима.
Святий підкорився цьому знакові згори і одразу i відправився до батьківського дому. Побачивши свого батька, він став просити в нього милостиню, наче простий жебрак. Євфиміан не впізнав сина, але після втрати Олексія серце сенатора стало більш співчутливим та відкритим до всіх нужденних. Тож він звелів слугам обладнати для злидаря якийсь притулок i годувати рештками від панського столу стільки, скільки він забажає. Так чоловік Божий і жив біля дверей батьківського дому ще сімнадцять років, терплячи не лише без ремствування, але із радістю, глузування й образи слуг.
Відчувши, що наближається час його відходу з цієї землі, Олексій попросив принести йому паперу і чорнил. Записавши всю історію свого життя, він так і спочив із пером у руці, передавши свою душу до Небесних обителей.
Того ж дня, коли в базиліці апостола Петра служили урочисту Літургію за участі папи, імператора Гонорія (395-423) та великої кількості народу, з вівтаря раптом пролунав голос: "Шукайте чоловіка Божого! Відтепер він молитиметься за місто й за всіх вас, бо він вже покинув тіло". Народ почав гаряче молитися, і той самий голос звелів шукати його у маєтку Євфиміана.
Величезна процесія на чолі з папою та імператором вирушила у вказане місце. У цей час слуга, зобов'язаний годувати жебрака, з'ясував, що той роздавав свої харчі біднішим від себе, а сам споживав лише у неділю трохи хліба та води, спокійно й радісно переносячи образи від інших слуг. Він зазирнув до Олексієвої хижки й побачив його мертвим, із папірцем у руках.
Коли процесія з храму прибула на подвір'я Євфиміана і цей папір зачитали вголос, всі заніміли від зчудування, слухаючи, як слуга Божий воював зі своїм єством, виборюючи блага, що перевершують єство. Побачивши, як ридають батьки преподобного, імператор і понтифік порадили їм не плакати, а радіти й втішатися, що вони дали життя такому великому святому, який відтепер царюватиме з Христом у вічності.
Натовп тіснився довкола смертного одра, сліпі отримували прозріння, глухі - слух, німі починали вихваляти Бога гучним голосом, біси залишали одержимих. Через величезне стовпотворіння поховальна процесія не могла зрушити з місця. Імператор наказав розкидати золото, сподіваючись таким чином відволікти народ від труни, але марно. Люди зневажили тлінне золото, прагнучи отримати нетлінну благодать від дотику до тіла святого. Нарешті мощі поклали у базиліці святого Воніфатія, у раці, оздобленій золотом та коштовним камінням, звідки рясно точилося благовонне миро, яке зцілювало усі хвороби.