Святі Борис та Гліб з дитинства відрізнялися лагідністю та благочестям. Незабаром після смерті отця, святого князя Володимира, їхній старший брат Святополк, який давно заздрив тому, якою любов'ю користувалися його молодші брати, вирішив їх позбутися і заволодіти їх часткою спадщини. Повернувшись із походу проти язичників-печенігів, юний Борис дізнався про смерть батька. Під'їжджаючи до Києва, він молився Богові за упокій Володимира з праведними і думав, що відтепер Святополк буде йому замість батька. Але той, дізнавшись від шпигуна, що Борис не має до нього ніяких поганих почуттів і зовсім не збирається заперечувати порядок успадкування, все ж таки упирався в бажанні його занапастити. Він відправив своїх найжорстокіших слуг назустріч братові, наказавши захопити його під час сну.
Проте Борису повідомили про намір Святополка та про те, що його молодший брат Гліб пливе з Києва Дніпром назустріч. Борис вигукнув: "Благословенний Господь! Я не піду звідси і не заперечу волі старшого брата. Хай здійсниться воля Божа!" Бояри та воїни, які добровільно пішли до нього на службу, запропонували осадити місто та вигнати Святополка. Але Борис відмовився: навпаки, він вирішив відправити послання братові, благаючи його про милосердя, і розпустив своє військо числом близько восьми тисяч чоловік. Незабаром йому повідомили, що слуги Святополка помічені за кілька годин їзди біля річки Альти.
Борис, чекаючи вбивць, пішов у намет, де провів останню ніч у молитві. Він знайшов втіху і мужність у спогадах про мучеників, убитих родичами: святих Микиті, В'ячеславі та Варварі. На світанку він наказав служити ранок і, звернувшись до ікони Христа, підніс до Нього моління: «Господи Ісусе Христе! Ти, що зволив зійти на землю в людському образі і піднявся з волі Своєї на Хрест, що прийняв страждання на відкуплення наших гріхів, дай мені прийняти і мій Хрест. Я прийму його не від ворогів, а від брата. Господи, не зроби йому це гріхом». У цей час прибули посланці Святополка, але, не наважившись перервати богослужіння, дочекалися закінчення.
Коли богослужіння завершилося, Борис, обійнявши близьких, ліг на ложі і почав чекати на вбивць. Вони кинулися в намет, подібно до хижих звірів. Вірний князю дружинник, угорець Георгій, закрив його своїм тілом і впав під ударами лиходіїв, які потім кинулися на Бориса. Святий упросив дати йому ще кілька хвилин, щоб помолитися, а потім, подібно до невинного агнця, віддався списам убивць, зі сльозами промовивши: «Прийдіть, браття, і зробіть що вам наказано, і нехай буде мир з вами та моїм братом». Тоді вони пронизали його списами, а потім, вважаючи мертвим, убили багатьох з його слуг.
Смертельно поранений, Борис насилу вибрався з намету і молився: «Дякую Тобі, Господи Боже мій, що звільнив мене, недостойного, долучитися до Страстей Твого Сина. Я вражений служителями мого брата — вибач їм їхні гріхи, зі святими мене упокой. Бо Ти мій захисник, Господи, і в руки Твої віддаю дух мій». Тоді один із підісланих людей убив Бориса. Тіло князя було перенесено до церкви Святого Василя у Вишгороді.
Щойно дізнавшись про втечу Гліба, Святополк відправив за ним у погоню надійних людей, наказавши вбити брага. Побачивши, як наближаються їхні човни, Гліб упросив близьких не чинити опір і навіть відійти подалі, до річки Смядинь. Але коли загроза стала невідворотною, юний князь злякався і почав благати Господа про поблажливість. Посланці Святополка обшукали судно і, піднявшись на борт, наказали кухареві князя, що стояв за ним, перерізати йому горло. Той схопив свого князя, який скорився, як ягня, ведене на заклання. В останні хвилини життя святий Гліб молився до Христа. Згадавши про Христа, він переміг над страхом смерті і стражданням і покірно віддався вбивці.
Вбивці забрали тіло страстотерпця і закопали під деревом, а потім повернулися до Києва, щоб розповісти про скоєне Святополку. Прозваний за свої злодіяння Окаянним, він незабаром втратив владу, а престол зайняв його брат Ярослав Мудрий.
Після мученицької кончини святого Гліба мисливці, купці і пастухи бачили іноді вогненний стовп, іноді свічки, що горять, а іноді чули Ангельський спів у лісі і виявили незаймане тлінням тіло святого, від якого виходило сяйво. Стало зрозуміло, що це тіло святого Гліба. Князь Ярослав, дізнавшись про це, велів перенести його у Вишгород і покласти поряд із тілом святого Бориса. Незабаром шанування їх було визнано Церквою, а могила стала місцем паломництва, і до неї стікалося безліч віруючих, щоб знайти зцілення та втіху в печалі.
За матеріалами "Житія святих складені на Святій Горі Афон".