Постраждали в 166 році до Різдва Христового від нечестивого сирійського царя Антіоха Єпіфана. Прихильний до еллінського культу, Антіох Єпіфан ввів у Єрусалимі й по всій Юдеї язичницькі звичаї. Він сплюндрував храм Господній, поставивши в ньому статую язичницького бога Зевса Олімпійського, до поклоніння якому примушував юдеїв. Багато відпали тоді від Істинного Бога. Однак були й такі, які глибоко вболівали через падіння народу Божого й продовжували вірити в грядуще пришестя Спасителя.
Дев’яностолітній старець - законовчитель Єлеазар, який за прихильність до Мойсеевого закону був засуджений, із твердістю пішов на тортури й помер у Єрусалимі. Таку ж мужність показали учні святого Єлеазара - сім братів Маккавеїв і їх мати Соломонія. Вони були засуджені в Антіохії царем Антіохом Єпіфаном, де, безстрашно визнавши себе послідовниками Істинного Бога, відмовилися принести жертву язичницьким богам. Старший з отроків, що дав першим відповідь царю від імені всіх семи братів, був відданий жахливим катуванням на очах в інших братів і їх матері; інші п'ять братів один за одним перетерпіли ті ж тортури. Залишився сьомий брат, наймолодший. Антіох запропонував святій Соломонії схилити отрока до зречення, щоб їй залишився хоча б останній син, але мужня мати зміцнювала і його у сповіданні Істинного Бога. Отрок рішуче відхилив лестощі царя й так само твердо переніс тортури, як його старші брати. Після смерті всіх дітей свята Соломонія, стоячи над їхніми тілами, здійняла руки із вдячною молитвою Богові й померла. Подвиг святих семи братів Маккавеїв надихнув Іуду Маккавея, і він підняв повстання проти Антіоха Єпіфана й за допомогою Божою здобув перемогу, очистивши Єрусалимський храм від ідолів. Про всі ці події розповідається у 2-й книзі Маккавеїв, що входить до складу Біблії. Похвальні слова святим мученикам Маккавеям присвятили отці Церкви - святителі Кипріян Карфагенський, Амвросій Медіоланський, Григорій Назіанзин і Іоан Золотоустий.
У Слові на пам'ять святих мучеників Маккавеїв святитель Григорій Богослов говорив: «Що скажемо про Маккавеїв? Теперішнє зібрання для них. І хоча небагато хто їх шанує, тому що вони подвизалися не після Христа, однак вони гідні того щоб всі їх шанували, тому що терпіли за отцівські закони. Ставши мучениками раніше Христових страждань, чого не зробили б вони, піддавшись гонінню після Христа і ставши наслідувачами Його смерті за нас? І без такого зразка показавши стільки доблесті, чи не виявилися б вони ще більш мужніми, якби страждали, дивлячись на приклад Христів? Але є також таємниче і приховане вчення (досить імовірне для мене і для всякої боголюбивої душі), за яким із тих, що досягали досконалості раніше пришестя Христового, ніхто не досягав цього без віри в Христа. Тому що Слово, хоча ясно відкрилося вже згодом, у відповідний час, однак чистим умам було відоме і раніше, як показують багато хто із прославлених до Христа. Тому і Маккавеїв не можна принижувати за те, що страждали раніше за Христа. Але оскільки постраждали за законом хресним, то і достойні похвали, і мають бути вшановані словом, вшановані не для того, щоб збільшилася їхня слава (чи додасть слави слово тим, чиї діла славні?), але щоб прославилися ті, що хвалять...
...Будемо наслідувати Маккавеїв, і священники, і матері, і діти; священники - на честь Єлеазара, духовного отця, який показав чудовий приклад і словом, і ділом; матері, на честь мужньої матері, нехай стануть істинно чадолюбивими і нехай представлять дітей своїх Христу, щоб сам шлюб освятився такою жертвою; діти нехай шанують святих юнаків і нехай присвячують час юності не ганебним пристрастям, а боротьбі з пристрастями, мужній боротьбі зі щоденним нашим Антіохом, який воює за допомогою всіх членів наших і різноманітно гонить нас. Бо бажаю, щоб були подвижники для кожного часу й випадку, із кожного роду і віку, підданого і явним нападам, і таємним наклепам ворогів. Бажаю, щоб користувалися прадавніми розповідями, але користувалися також і новими, і, як бджоли, щоб звідусіль збирали корисніше для складання єдиного солодкого меду, щоб і через Старий, і через Новий Завіт прославлявся в нас Бог, славимий у Синові й у Дусі, Який знає Своїх і знаний своїми, сповідуваний, і той, що сповідує, прославляється, і той, що прославляє в самому Христі, Якому слава навіки. Амінь.» (Святитель Григорій Богослов, архієпископ Константинопольський. Творіння. Том 1, книга 1. Слово 16).