Святитель Парфеній жив за правління святого Константина Великого. Він був сином одного з дияконів Мелітополя (Геллеспонта) на ім'я Христодул. Хоча юнак і не здобув освіти, однак був уважним на уроках Святого Письма, що проводили при церкві, і з юних літ намагався втілювати їх у життя. Основним його промислом було рибальство: він продавав свою рибу, а весь прибуток роздавав бідним, нічого не залишаючи собі. Про милосердя юнака стало відомо по всій околиці.
Єпископ Мелітополя Філет висвятив Парфенія на священника проти його власної волі, давши йому завдання обходити єпархію і відвідувати християн. Тоді благодать Божа принесла в ньому визначний плід - багато чудес та зцілень. Одного разу, зустрівши на дорозі чоловіка, якому бик виколов рогом око, святий повернув око на місце і зцілив його. Іншого разу він зцілив жінку, яка страждала від раку, просто перехрестивши її. Ще одного разу на нього накинувся скажений пес; святий лише дмухнув на нього - і той випустив дух.
Побачивши стільки доказів Божого благовоління, митрополит Кизика Аскал висвятив його на єпископа міста Лампсак, де досі панувало ідолопоклонство. Постами, молитвами, своїми натхненними словами та євангельським життям святий зумів навернути місто до християнської віри. Святий Константин дозволив Парфенію руйнувати язичницькі храми та дав йому гроші для побудови церкви. Спостерігаючи це, роздратовані біси поспішили помститися святому. Коли будівництво було вже завершено, воли, що тягли велику кам'яну брилу для вівтаря, раптово смикнули, погонич упав і загинув, роздавлений колесами. Тоді святий Парфеній звернувся до Бога у палкій молитві - і постраждалий повернувся до життя.
Святий єпископ був для міста люблячим батьком і ангелом-охоронцем. Він так успішно зцілював від усіх хвороб, що лікарі, на свою біду, лишалися без роботи. Нечисті духи тікали від нього, щойно він наближався, як нічний морок від сонця. Одного разу, коли Парфеній виганяв біса з бідного чоловіка, злий дух став його благати: «Дай мені місце, де я міг би жити, чекаючи на Страшний Суд, або дозволь мені увійти у свиней (пор. Мф. 8:31)». - «Ні, - відказав святий, - але я пропоную тобі іншого чоловіка замість цього нещасного». - «Хто цей чоловік?» - «Це я! Приходь і живи в мені!» Зачувши ці слова, злий дух утік, ніби обпечений вогнем, із криком: «Як би я зміг увійти до дому Божого? О, велику силу мають християни!»
Одного разу святий Парфеній прийшов до Гераклеї, Фракійської митрополії, єпископ якої був тяжко хворий. Бог відкрив йому, що справжньою причиною цієї біди була його скупість. «Підводься, - сказав він хворому, - бо ти страждаєш не від тілесної недуги: це хвороба душі тебе вразила. Віддай бідним ті статки, що ти привласнив і ти віднайдеш здоров'я».
Усвідомивши свій гріх, єпископ запропонував усі свої статки Парфенію, щоб він роздав їх нужденним. «Ні, - відповів чоловік Божий, - ти сам повинен це зробити, бо Господь дає тобі силу, аби віддати бідним те, що їм належить». Тоді митрополита перенесли до церкви в ім'я святої Гликерії [13 травня] - покровительки міста - і він роздав усі свої статки нужденним, які зібралися там. Через три дні здоров'я до нього повернулося.
Під час перебування в Гераклеї святий Парфеній також зцілював інших хворих, благословляв поля і злаки, передбачав, скільки саме врожаю вони повинні принести, а коли прощався з митрополитом, то провістив, що той невдовзі помре, і вказав на того, хто має стати його наступником. Відтак він повернувся до Лампсака, і незабаром віддав душу Богові, залишивши по собі згадку про свої чудеса та взірець святої поведінки. Щойно дізнавшись про це, всі місцеві єпископи поспішили на його поховання, аби вшанувати його та звернутися до Бога з палкими молитвами.
За матеріалами "Житія святих складені на Святій Горі Афон".