Усі три синоптичні Євангелія містять досить подібні описи Преображення Господнього (Мф. 17: 1; Мр. 9: 2; Лк. 9: 28). Незабаром після того, як Спаситель відкрив учням, що Йому слід багато постраждати від юдеїв, бути убитим й у третій день воскреснути, Він звів трьох апостолів - Петра, Якова та Іоана на гору Фавор і Преобразився перед ними: лице Його просяяло, як сонце, одяг зробився білий, як сніг. Преображення Христове супроводжувалося явленням старозавітних пророків Мойсея та Іллі, які говорили з Господом про Його близький відхід. Здивування учнів досягло межі, коли всіх осінила світла хмара і з неї почувся голос: «Цей є Син Мій Улюблений, про Нього благовістили; Його слухайте».
Святоотцівська ідея, що поглиблюється у священну таємницю Преображення, бачить його із трьох сторін. По-перше, що є Преображення для Самого Христа, що нового розкрив Він нам у Собі. Тут найбільш таємний момент Преображення, і тому святі отці уникають широко міркувати про нього, щоб земними словами не спотворити несказанного. По-друге, розглядається участь у Преображенні святих пророків Мойсея й Іллі й апостолів Петра, Якова та Іоана; цей бік події висвітлюється набагато докладніше. По-третє, Преображення Христове є невичерпним джерелом морального вчення й духовного повчання.
Святкуванням Преображення Господа Церква сповідує з’єднання у Христі двох природ - людської й Божественної. Преображення є явлення Сина за свідченням Отця в Дусі Святому, тобто одкровення всіх Єдиної Святої Тройці. Для Спасителя Преображення полягало не в зміні, не в якому-небудь зростанні Його Божественної природи, що мала споконвічну повноту, але в явленні Його Божества в природі людській.
В учнів, зведених на Фавор, дією Божества відкрилися духовні очі, завдяки чому вони виявилися здатні споглядати Божественне Світло. За думкою святого Григорія Палами, Фаворське Світло - це «Слава Божа» і «Царство Боже», у ньому апостолам була відкрита "таємниця восьмого дня", таємниця того світлоносного "града", Нового Єрусалима, про який свідчить Апокаліпсис. "Господь преобразився не без причини, але щоб показати нам майбутнє Преображення єства нашого й майбутнє Своє пришестя на хмарах у славі з ангелами», - говорить святитель Іоан Золотоустий.
Посвячення в таємницю майбутнього століття були визнані гідними лише обрані числа дванадцяти апостолів, «стовпи» апостольського лику» (Гал. 2: 9), які одні лише були відзначені зміною імені, зробленою над ними Христом. Ці обранці разом із пророками Мойсеєм і Іллею персоніфікували на Фаворі всю Церкву - у цьому екклезіологічний сенс Преображення. У євангельському оповіданні Преображення мало ще одне значення: воно повинно було при майбутньому Голгофському приниженні Христа зміцнити апостолів у їхній вірі, дати їм непорушне свідчення Божества Ісуса Христа й добровільності Його Хресних страждань і смерті. Про це співається в кондаку Преображенню: «щоб коли побачать Тебе розп'ятого, страждання Твої зрозуміли як добровільні і світові проповідали, що Ти є воістину сяйво Отця Твого».
Крім того Преображення стосується особисто кожного християнина: чи можемо ми маючи ту ж людську природу, що й апостоли, стати учасниками Преображення, доторкнутися до життя майбутнього століття, сприйняти Фаворське Світло? У цьому прагненні до осяяння нествореним Світлом і полягає духовний зміст нашого життя. Образ цього прагнення показав Сам Господь на Фаворі у Своїй молитві. За свідченням святителя Григорія Палами, маючи в Собі від Себе Самого нестворене Світло, Спаситель не потребував молитви для осяння Своєї плоті, - молився ж Він, щоб показати, що сяйво походить від молитви, від з'єднання розуму з Богом. Тому й християнину, який бажає удостоїтися свого особистого Фавору, слід постійно вправлятися в молитві й чесноті, відвертаючи від земних помислів і спрямовуючи свій розум, свою любов до Бога. Віра в те, що ця мета досяжна, що обоження людської природи можливо - найважливіший момент християнського вчення про людину.
Обоження є умова, попередження спасіння. Саме тому Преображення - запорука Воскресіння. Глибокий повчальний зміст Преображення втримується в окремих його символах. Висота Гори означає за блаженним Феофілактом піднесення духа над земними схильностями, без чого споглядання небесного неможливе. Сама Гора знаменує необхідність двох подвигів - богомислення й праці, без чого неможливо зійти на висоту: богомислення підносить розум нагору, праця ж сприяє смиренності. Гора вказує також на самоту й безмовність, що благодіють молитві. Багатозначно й саме обрання Христом місця, де здійснилось Преображення, тому що Фавор єврейською означає чертог чистоти й світла. Зводячи учнів саме на Фавор, Господь бажав, щоб із самої назви гори випливало, що для прийняття Божественного Світла необхідне очищення покаянням.
Вперше церковні джерела згадують про святе Преображення на початку IV ст. Найдавнішим зображенням події є фреска VI століття, що перебуває в храмі в ім'я святого Аполлінарія в Равенні (Італія), яка має алегоричний сенс: обличчя Спасителя замінено хрестом у колі із зоряним фоном, апостоли ж показані у вигляді агнців. Святі пророки Мойсей і Ілля знаходяться по боках хреста. На грецьких іконах поряд із самим Преображенням часто зображувалися сходження на гору й сходження з неї.