Святий великомученик Микита († 372), гот за походженням, народився в IV ст., коли християнська віра тільки почала поширюватися за Дунаєм. Готський єпископ Феофіл, який брав участь в І Нікейському Соборі, просвітив світлом віри і хрестив одного з видатних і знатних людей тієї країни Микиту.
У ті часи відбувалися серед готів розділення і ворожнеча: язичники-варвари, роздратовані розповсюдженням нової віри, стали переслідувати послідовників Христа. Одна частина готів об'єдналася навколо гонителя християн Афанаріха, інша мала своїм вождем якогось Фрітігерна. Відбулася битва, під час якої Афанаріх розбив Фрітігерна, і той був змушений тікати в Грецію. Отримавши підкріплення від імператора Валента (364- 378), Фрітігерн повернувся і виступив проти свого суперника. Переходячи через річку Дунай (раніше Істр), він наказав зробити зображення Хреста і, носячи його перед своїми полками, здолав Афанаріха, який ледве врятувався втечею з невеликою частиною дружини. З тих пір християнська віра стала швидко поширюватися, оскільки багато язичників увірували в силу Хреста, що проявилася в битві.
Наступник єпископа Феофіла, єпископ Ульфіла (311-383), був ученим чоловіком і ревним проповідником. Він винайшов і склав для готів абетку і переклав на готську мову багато священних книг. Тоді ж сприяв утвердженню Христової віри і святий Микита, який був у своєму народі видатним і почесним вождем. Він послужив справі Христовій, переконуючи варварів в істинності християнства і приводячи їх до хрещення своїм власним прикладом.
Через деякий час Афанаріх повернувся на батьківщину з наміром помститися християнам за свою поразку і почав переслідувати їх у своїй області і віддавати мукам. Тоді святий Микита вчинив Афанаріху відкритий опір, викриваючи його в жорстокості і нелюдяності щодо своїх єдиноплемінників. Схопивши святого Микиту, Афанаріх різними муками примушував його відректися від Христа, але не міг перемогти непохитну твердість святого, який безтрепетно витримував усі катування за Христа Спасителя. Після тортур Афанаріх засудив святого Микиту до спалення. Мученик був кинутий у вогонь і там віддав свою душу Богові.
Тіло святого залишилося не ушкодженим вогнем, але Афанаріх не дозволив його поховати. Друг святого Микити християнин Маріан з міста Мопсуестії (Килікія), таємно темної і дощової ночі вирушив шукати тіло мученика. Господь послав йому допомогу - небесна зірка засяяла над місцем, де лежало тіло святого Микити. Обвивши тіло завісами, Маріан забрав його у свій будинок і, їдучи на батьківщину, повіз із собою мощі святого. Бог послав благословення Маріану, і дім його перебував у благополуччі. Все місто зібралося до дому Маріана, бо від мощей святого Микити подавалися зцілення хворим. Будинок Маріана не міг вмістити величезну кількість народу, тому вирішили побудувати храм в ім'я святого мученика Микити і, коли він був побудований, туди перенесли святі мощі. Згодом мощі святого Микити були перенесені до Константинополя.