Святий Спиридон жив на острові Кіпр у селі Аскія наприкінці ІІІ століття. Будучи простим пастухом і людиною малоосвіченою, він мав Божественний дар безкорисливої любові до ближнього, лагідності вдачі, чуйності, милосердя, гостинності та інших чеснот. Подібно до патріарха Авраама, Спиридон з радістю приймав у своїй оселі кожного, хто приходив до його дверей, надаючи гостю таку шану, ніби зустрічав Самого Христа. Не було жебрака чи убогого, який не звертався б до нього по допомогу і не був би втішений. Всі свої гроші Спиридон складав у скриньку, що тримав відкритою для всіх нужденних, ніколи не дбаючи про те, повна вона чи порожня, гідні чи недостойні допомоги ті, хто опускав туди руку. Дружина Спиридона народила благовірному чоловікові дочку Ірину і померла. Святий, після смерті дружини, повністю присвятив себе досягненню нетлінних Небесних дарів.
Спиридон здобув повагу багатьох людей і, після того як помер єпископ невеликого міста Тримифунта, був одностайно обраний його наступником. Ставши пастирем стада Христового, святитель анітрохи не змінив того простого способу життя, який вів, будучи простим пастухом. Спиридон носив той самий убогий одяг, ходив завжди пішки, брав участь у польових роботах і, як і раніше, пас своїх овець.
Одного разу вночі до його кошари проникли грабіжники, але, тільки-но зібравшись йти зі здобиччю, відчули себе немов скутими якоюсь невідомою силою, не маючи можливості рушити з місця. У такому становищі і застав їх рано-вранці Спиридон, що прийшов вигнати стадо на пасовищі. Грабіжники, охоплені соромом, стали благати святителя про прощення, і той милосердно дозволив їх від невидимих зв'язків. Єпископ закликав розбійників залишити раз і назавжди негідне ремесло, а потім відпустив із Богом, подарувавши на прощання двох овець на втіху за все те, що їм довелося пережити тієї ночі.
Незмінно суворий і вимогливий до себе, святитель Спиридон був сповнений співчуття стосовно ближніх і завжди поблажливий до їхніх слабкостей. Подібно до Доброго Пастиря Христа, він у будь-яку хвилину був готовий покласти своє життя за своїх духовних овець.
Лагідністю, смиренністю і простотою серця святитель настільки догодив Господу, що удостоївся прийняти від Нього великий дар чудотворення, на радість і втіху всіх вірних. Коли Кіпр спіткала жорстока посуха, що загрожувала жителям острова голодом, святитель Спиридон молитвою відкрив небеса, що пролили з Божої милості на землю рятівний дощ. Дізнавшись про те, що якийсь корисливий багатій зібрав у своїх житницях величезні запаси зерна, розраховуючи під час потреби продавати хліб набагато дорожче, святитель звернувся до Господа з гарячою молитвою, після чого стіни комор самі по собі звалилися, і жителі міста розібрали зерно, що розсипалося вулицями. Іншим разом, уподібнившись до Мойсея в пустелі (див.: Числа 21, 8), святитель Спиридон, щоб визволити бідняка з нужди, обернув змію в золото. Після того як бідняк повернув цю заставу, святий повернув тварині образ, покладений єством, щоб милосердя Боже не було звернене на користь користолюбству. Одного разу, вирушивши визволити з ув'язнення засудженого до смерті друга, святитель зупинив вируючий потік, що перегороджував йому шлях, і перейшов русло посуху.
Святитель Спиридон подвижницьким життям у Христі надав Йому Самому жити і діяти в своєму серці Духом Святим, і тому силою Божою набув влади над самою смертю. Одного разу, прислухавшись до благань нещасної жінки, що припала до його ніг, святитель оживив бездиханне тіло її дитини. Через деякий час його власна дочка Ірина раптово померла, не встигнувши повідомити людину, яка довірила їй на зберігання свої цінності, те місце, де вона їх сховала. Тоді святитель, схилившись над могилою дочки, запитав покійну, де знаходиться захований скарб, і одразу отримав від неї відповідь. Прозорливість святителя Спиридона була дивовижною. Як блискавка, вона пронизала найпотаємніші глибини людського серця, спонукаючи грішників зізнатися в скоєному і очистити совість покаянням. Ледве відчувши на собі проникливий погляд святителя, якась жінка, подібно до євангельської блудниці, кинулася до його ніг, зрошуючи їх сльозами і каючись у гріхах. Блаженний єпископ, сповнений милосердя, підняв жінку з землі і повторив їй слова Спасителя: "Прощаються тобі гріхи" (Лк. 7, 48), а потім відпустив зі миром, радіючи в серці про спасіння заблудлої вівці, як і личить доброму пастирю, і говорячи своїм друзям і сусідам: "Порадійте зі мною, я знайшов мою зниклу вівцю" (Лк. 15, 6). Позбавлений світської освіти, святитель Тримифунтський був наділений істинною прозорливістю і великим пророчим даром, а також мав глибоке пізнання Священного Писання. Завдяки цьому він осоромив свого учня, який у прагненні блиснути красномовством заміняв синонімами слова Євангелія, які здавались йому надто просторічними.
У 325 році святий імператор Костянтин Великий скликав Перший Вселенський Собор для спростування єретичного вчення Арія. Святитель Спиридон, серед інших отців Церкви, вирушив до Нікеї, щоб свідчити про істину. У ході соборних дебатів один аріанський філософ, сповнившись пихатої гордині, викликав захисників Православ'я на диспут про Святу Трійцю. На його подив у відповідь на виклик вперед вийшов простий кіпрський пастух, який перед здивованими учасниками Собору осоромив усі словесні хитрощі аріанина, протиставивши його витонченій діалектиці сувору простоту своїх духоносних промов. Вичерпавши всі докази, філософ-аріанин визнав себе переможеним, щиро прийняв правоту святоотцівського вчення і закликав усіх інших послідовників Арія залишити невірні шляхи людського мудрування і звернутися до життєдайного вчення Церкви, в якій перебуває Святий Дух.
За переказами, щоб довести всім присутнім свою правоту, святий Спиридон узяв у руку цеглу і осінив її хресним знаменням, покликавши на допомогу Святу Трійцю в кожній із трьох її іпостасей. Після цього сталося диво: з цегли вийшли вогонь, вода і глина у своєму первісному вигляді.
Після смерті Костянтина його син Констанцій, який успадкував владу над східною половиною імперії, почав дедалі більше схилятися до аріанства. Під час перебування в Антіохії імператор важко захворів і, незважаючи на всі зусилля лікарів, стан його був безнадійним. Тоді Констанцій, слідуючи баченню, наказав привести до палацу святителя Спиридона та його учня святого Трифілія. Ледве наблизившись до ліжка хворого, святитель позбавив його від недуги, отримавши натомість обіцянку надалі зберігати вірність православній вірі та керувати милостиво. Отримані в нагороду подарунки та золото святитель одразу роздав.
Святий жив на землі, будучи зовсім відчуженим від усього земного, всіма помислами спрямований до споглядання Небесних благ. Коли владика служив Божественну літургію та інші церковні служби, здавалося, що він уже чекає на престол Всевишнього в оточенні сонму Ангелів і святих. Якось святитель правив службу у порожній церкві. Він обернувся до відсутнього народу і сказав: «Мир усім!» Тоді під склепіннями храму раптом пролунала відповідь незримого ангельського хору, : «І духові твоєму!».
Святитель Спиридон Тримифунтський, мирно почив у Бозі 25 грудня 348 року. Перед смертю він ще раз закликав ближніх слідувати за Христом, схиливши шию під Його легке і добре ярмо.
Мощі великого кіпрського святителя стали всім віруючим невичерпним джерелом чудотворень і зцілень. У VII ст., перед загрозою арабського завоювання, святиня була переправлена з Кіпру до Константинополя і покладена в церкві поблизу храму Святої Софії. Незабаром після завоювання візантійської столиці турками, 1456 року, безцінну святиню таємно перевезли на острів Корфу, де нетлінні мощі святителя перебувають до цього дня. За весь цей час від них відбулося безліч чудес по молитвах і окремих людей, і всіх жителів острова: порятунок від епідемії холери, від ворожої навали та багато інших. Тому віруючі й досі шанують святителя Спиридона як головного Небесного покровителя Корфу.