Свята Анастасія1, ім'я якої означає "воскресіння", жила в Римі на рубежі III-IV століть, за правління імператора Діоклетіана. Батьком дівчини був багатий і знатний язичник на ім'я Претекстат. Мати, благочестива Фауста, заронила в серці дівчинки зачатки віри і віддала на виховання поважному чоловікові на ім'я Хрисогон, сповненому мудрості й вельми обізнаному у святих Писаннях, щоб він навчив дитину закону Божого.
Коли Анастасія підросла, батько проти волі видав її заміж за нечестивця Публія, який думав лише про задоволення своїх грубих бажань. Дівчина ж усією душею прагнула до Небесного Нареченого і бажала зберегти дівоцтво, що робить людину подібною до Ангелів. Тому вона під приводом хвороби відмовлялася розділити подружнє ложе з чоловіком. Ночами свята Анастасія одягалася в простий одяг, щоб нічим не виділятися з натовпу, і в супроводі служниці вирушала до в'язниць, де за віру нудилися воїни Христові. Діва не скуплячись роздавала золото стражникам, які за це пропускали її всередину. Свята з великою любов'ю і самовідданістю намагалася втішити сповідників Христових і полегшити їхні страждання. Вона омивала їм ноги, очищала і перев'язувала свіжі рани від перенесених тортур і закликала бути твердими до самого кінця, щоб прийняти потім переможні вінці вічної слави. Коли Публій дізнався про те, що дружина весь цей час обманювала його і принижувала себе спілкуванням із зневаженими християнськими в'язнями, він розлютився до невимовної люті та велів замкнути Анастасію в її покоях, заборонивши будь-яке спілкування із зовнішнім світом.
По сусідству від Анастасії жила стара жінка-християнка, і свята з її допомогою надіслала листа своєму духовному батькові Хрисогону, також кинутому до в'язниці за наказом імператора. У відповідному посланні, сповненому радості й надії, Хрисогон утішив Анастасію в печалі, закликаючи озброїтися терпінням і мужністю, бо ув'язнення, гоніння і всілякі страждання - це доля послідовників Того, Хто добровільно прийняв хресну муку заради нашого спасіння, як золото очищається в горнилі, так віра і любов рабів Божих перевіряється у випробуваннях і скорботах.
Підбадьорена цими словами, свята Анастасія терпляче терпіла жорстокість тюремників, які майже позбавили її їжі, доводячи таким чином до повної знемоги. Незабаром вона отримала від святого Хрисогона другого листа, який вдихнув у неї нові сили. Наставник закликав її готуватися в будь-яку хвилину прийняти смерть за Христа і бути зарахованою до сонму добропобідних мучеників. З кожним днем утверджуючись у вірі і сповнюючись духовною радістю, свята Анастасія стійко трималася три місяці, після чого прийшла звістка про те, що її чоловік загинув у корабельній аварії на шляху до Персії.
Знову отримавши свободу, Анастасія поспішила відвідати Хрисогона, який благословив її витратити всі статки на справи милосердя, щоб відтепер присвятити життя турботі про християнських сповідників, які перебували у темницях. Імператор Діоклетіан, який перебував у той час в Аквілесті, наказав віддати на смерть усіх християн, які перебували в римських в'язницях, а святого Хрисогона, як одного з головних натхненників, побажав судити сам. Святий старець із презирством відкинув усі обіцянки володаря, який обіцяв обсипати його почестями в нагороду за покірність його волі. Тоді Хрисогона відвели в безлюдне місце і обезголовили, кинувши потім тіло в довколишнє озеро.
Через деякий час святому подвижнику на ім'я Зоїл, який жив у тих місцях, було дано знамення згори. Дотримуючись його, він знайшов святі мощі та віддав гідному похованню. Зоїл був духовним наставником трьох молодих сестер, родом із Фессалоніки: Агапії, Хіонії та Ірини.
Пізніше святий Зоїл мирно спочив у Господі. Свята Анастасія день і ніч невпинно дбала про своїх подруг і сподвижниць і про всіх християнських сповідників. Не було жодного християнина, який не знайшов би в неї будь-якої допомоги, чи то їжа, чи то гроші, чи то душевний співчуття, чи то підбадьорливі для духу слова підбадьорення і напуття. Коли ж святі мученики закінчували славний земний шлях, вона віддавала їхні мощі гідному і побожному похованню.
Нарешті тиран віддав наказ в одну ніч винищити всіх християн, які ще залишалися в темницях, піддаючи їх смерті водою, вогнем або мечем. Свята Анастасія, вирушивши за своїм звичаєм до в'язниці, не знайшла вже нікого з братів і, скорботячи всім серцем, прямо перед входом у сльозах упала на землю. Коли її помітили язичники, які проходили повз, свята, не маючи більше причин таїтися, розповіла, що вона - християнка і оплакує втрату братів у Христі.
Негайно її схопили і як жінку з народу привели на суд до префекта Іллірика Флора. Дізнавшись про її знатне походження, префект не став негайно засуджувати її до тортур, але почав допитувати сам, намагаючись переконати. Наступного дня свята Анастасія постала перед самим Діоклетіаном. Як і напередодні, всі її відповіді свідчили лише про презирство до суєтних благ світу цього і про бажання якомога швидше возз'єднатися з сповідниками в Царстві Небесному. Вичерпавши всі доводи, префект Флор відправив дівчину до великого жерця Капітолійського храму Ульпіана. Той показав їй спочатку безліч коштовностей, багатих убрань і прикрас у своєму палаці, а потім - знаряддя тортур, один вигляд яких приводив у трепет навіть найхоробрішого з язичників. Він обіцяв святій, якщо тільки вона погодиться принести жертву язичницьким божествам, одружитися з нею та обсипати всіма цими багатствами, а якщо ні, то піддати мукам.
Протягом трьох днів три підіслані жінки намагалися за допомогою підступних хитрощів змусити християнку відступитися. Але свята Анастасія, яка весь цей час перебувала в молитві, чуванні без жодного сну і в досконалому пості, лише зміцнювалася у своїй рішучості, набуваючи дедалі нових духовних сил. Коли Ульпіан спробував збезчестити святу, його негайно вразила сліпота, і він помер, марно закликаючи собі на допомогу уявних богів. Вийшовши на свободу, свята Анастасія попрямувала до Нікеї у Віфінії. Там, відвідуючи в'язниці, вона зустріла благочестиву вдову на ім'я Феодотія, яка також присвятила себе турботі й розраді християнських сповідників. Діокастіан віддав її за дружину коміту Віфінії Левкадію, сподіваючись, що спокуси світського життя змусять її залишити Христа. Всіма силами прагнучи, як і свята Анастасія, уникнути подружнього ложа, свята Феодотія користувалася відсутністю чоловіка для того, щоб разом зі своїми трьома дітьми віддавати всі сили піклуванню про в'язнів-християн.
Дізнавшись після свого повернення про її справи, Левкадій в люті видав дружину проконсулу Віфінії Никитію для розправи. Свята Феодотія та її сини були непохитні в рішучості удостоїтися мученицького вінця. Коли старшого сина Євода підвели до знарядь тортур, він відповідав тирану так: "Ти сам бачиш рішучість наших душ і сміливість наших промов, якими наділив нас Христос, попри юний вік. Він узяв від нас людський страх і наділяє нас нині Божественною силою". Підбадьорюваний матір'ю, хлопчик був відданий у руки катів, які засікли його на смерть бичами.
Святу Феодотію та її молодших синів [29 липня] кинули в палаючий вогонь. Вони ж у цей час прославляли Господа, Який дарував їм мучеництвом досягти Царства Небесного. Тим часом, святу Анастасію знову схопили і доставили до нового префекта Іллірика Лукіана, людини жадібної і нерозбірливої в засобах. На пропозицію Лукіана передати йому свої статки свята відповіла відмовою, "бо, сказала вона йому, не багатіям на кшталт тебе наказав мені мій Бог роздавати маєток, але бідним заради порятунку їхніх душ". Кинута у в'язницю, свята великомучениця цілий місяць провела без жодної їжі, її зміцнювали і схвалювали часті явища святої Феодотії. Побачивши, що свята Анастасія вийшла з в'язниці сповнена духовної міцності, префект наказав віддати її під нагляд ще більш жорстоких тюремників на інші тридцять днів. Після закінчення цього часу він засудив її до смерті. Разом зі ста тридцятьма язичниками, засудженими на смерть за звичайні злочини, а також християнином на ім'я Євтихіан, святу Анастасію було занурено на корабель, у днищі якого просвердлили кілька отворів, а потім залишили у відкритому морі.
Однак не встигло судно почати занурюватися в безодню, як з'явилася свята Феодотія, посіла місце біля керма і відвела корабель до острова Пальмарія, де жили тоді заслані християни. Здивовані цим дивом, супутники святої Анастасії також прийняли християнську віру на знак подяки за порятунок. Дізнавшись про це, префект послав на острів воїнів, наказавши схопити і обезголовити близько двохсот колишніх там християн. Свята Анастасія, страчена першою, знайшла нарешті мученицький вінець. Потім переможним вінцем були прикрашені і всі інші. Святі мощі великомучениці Анастасії спочатку доставили в Рим, де було зведено церкву на її честь. А близько 470 року, за святого патріарха Геннадія, їх перевезли до Константинополя і поклали в церкві, освяченій на честь мучениці, де від них сталося безліч чудес.
1. Церковна традиція розрізняє двох святих мучениць-римлянок з ім'ям Анастасія: преподобномученицю Анастасію Римляниню (Діву), пам'ять якої відзначають 29 жовтня, і великомученицю Анастасію Узорішительницю (Вдову), про яку йдеться в цій статті. Судячи зі стародавніх хронік, підтвердження яким ми знаходимо в "Ієронімовій Мартирології", мощі святої Анастасії Вдови, які шанували в Константинополі, належали, найімовірніше, мучениці Анастасії Сирмійській [25 грудня]. Грецьке прізвисько великомучениці Анастасії Узорішительниці - Фармаколітрія, "та, що позбавляє від чаклунських заклять, від отрут", - не знаходить жодного пояснення в тексті її "Мучеництва". Ймовірно, воно було навіяне якимись із чудес, що сталися від її святих мощей. З плином часу до життєпису святої було додано спочатку самостійні мучеництва святої Феодотії та її чад і святих Агапії, Хіонії, Ірини та інших.
За матеріалами "Житія святих складені на Святій Горі Афон".