Святий Феодосій засновник і наставник перших спільножительних монастирів у Палестині1 освітив світ, наче зоря, що сяє у вічності на духовному небосхилі.
Преподобний народився близько 423 року в селі Гаріссос у Каппадокії. Побожні та благочестиві батьки передали йому любов до святих чеснот та інтерес до Святого Письма.
Вже в юному віці він став читцем. Майбутній подвижник любив роздумувати над історією Авраама, що є зразком для всіх тих, хто йде у вигнання з любові до Господа (Бут. 12), та над словами Євангелія, що закликають покинути батьків, друзів та статки, аби успадкувати вічне життя (Мф. 19:29). Охоплений божественним вогнем, одного дня він вирішив виконати це повеління і подався до Єрусалима.
Проходячи околицею Антіохії, він завітав до знаменитого преподобного Симеона Стовпника [1 вересня], щоб узяти у нього благословення. Старець привітав його віддаля словами: «Феодосіє, чоловіче Божий, ласкаво прошу!». Симеон запросив гостя до себе на вершину стовпа, тепло обійняв його та передвістив, що той стане пастирем величезної отари духовних овець.
Діставшись Єрусалима та уклонившись святим місцям, Феодосій замислився, як розпочати подвижницьке життя. Звісно, він прагнув усамітнення, але його попередили, як небезпечно вступати в боротьбу з невидимими ворогами, не пройшовши практику попередньо під керівництвом досвідченого вчителя. Тоді преподобний Феодосій заходився шукати такого наставника і знайшов одного старця, родом з Каппадокії, на ім'я Лонгін. Він сяяв чеснотами серед ченців, що служили в храмі Воскресіння, званих «спудеями», тобто «старанними».
Навчившись через послух виконувати, подібно Христу, лише волю Бога Отця та мудро розрізняти добро і зло, Феодосій оселився на самоті у церкві, що стояла на шляху до Віфлеєма. Багата й побожна засновниця цього храму забажала поставити його на
чолі спільноти ченців. Утім він усамітнився в печері на пустельному пагорбі, де, за переданням, зупинилися волхви після того, як вклонилися Богонемовляті. Там преподобний Феодосій, забувши про все земне, очищував свою душу неослабним нехтуванням тілесних задоволень, невпинною молитвою та співом псалмів. Цілими ночами стояв на ногах, тримаючись за мотузки, прикріплені до стелі. Він прожив тут тридцять років, зовсім не споживаючи хліба, а харчувався лише фініками, бобами і травами, що росли навколо печери.
Поголос про його боротьбу та божественне життя невдовзі принадив до його печери численних учнів. Спочатку він прийняв лише шістьох, потім - дванадцятьох, а зрештою почав приймати усіх, кого Бог посилав до нього. Щонайперше преподобний навчав їх завжди тримати в умі думку про смерть - основу життя у Христі. Одного разу він звелів їм вирити широку могилу, сказавши: «Ось ваша могила, хто з вас хоче зійти туди першим?». Один священик на ім'я Василій упав навколішки та попросив у святого благословення на те, щоб першим вирушити до Господа. Тоді Феодосій наказав справити по ньому поминальні служби третього, дев'ятого та сорокового днів, згідно з тим звичаєм, що існує до сьогодні. На сороковий день Василій помер, і протягом наступних сорока днів Феодосій бачив духовними очима, що покійний стояв посеред братії під час співання псалмів.
Якось напередодні Пасхи у братії не було ніякої їжі і навіть хліба, щоб служити Божественну Літургію. Вони були дуже стурбовані. Преподобний Феодосій усамітнився для молитви та велів їм покласти всю надію на Бога. Дійсно, щойно настала ніч, як біля входу в монастир опинилися двоє мулів, навантажених провізією, якої вистачило аж до свята П'ятдесятниці.
Кількість учнів святого Феодосія дедалі зростала і невдовзі печера стала занадто тісною для них. Тоді заможні друзі, які були готові взяти на себе всі витрати, почали вмовляти святого обрати придатне місце, аби, згідно з пророцтвом святого Симеона, побудувати великий монастир. Спершу Феодосій вагався, побоюючись втратити плоди усамітненого життя, та згодом вирішив, що з Божою допомогою зможе і зберегти свою душу в непорушному мирі, й водночас вести багатьох людей шляхом спасіння. Тоді він узяв кадило, наповнив його вугіллям і пішов просто вперед, молитовно прохаючи Бога, щоб Він Сам запалив ладан у потрібному місці. Господь дав цей знак своєму слузі на місцині, розташованій приблизно за сім кілометрів від Віфлеєма. Невдовзі там звели просторі будівлі для ченців, із майстернями та всім потрібним для того, щоб вони могли не відволікатися на спілкування із зовнішнім світом.
До цього євангельського містечка згодом додалося чимало допоміжних споруд: один готель для монахів-іноземців, інший для бідних і знедолених, лікарня для хворих, житло для похилих ченців та притулок для душевнохворих. Преподобний Феодосій став усім для всіх: оком для сліпих, опорою для кульгавих, дахом для безпритульних, одягом для нагих. Він сам обробляв найбільш відразливі рани й ласкаво обіймав прокажених. У ці часи частих неврожаїв знедолені рікою текли до цієї обителі, за день там годували по сто чоловік. Щоб задовольнити такі потреби, Бог часто творив чудеса, примножуючи хліб та інші припаси.
Громада складалася з більш ніж чотирьохсот ченців із різних народів. Тож святий розпорядився збудувати в межах монастиря чотири церкви: в одній служили й славили Бога грецькою мовою, у другій сирійською, у третій - вірменською, а четверта призначалася для душевнохворих та одержимих. Сім разів на день до неба здіймалися в гармонійному співзвуччі гімни, співані різними мовами, а після читання Євангелія всі об'єднувалися у грецькій церкві, щоб разом звершити святу Євхаристію. Феодосій, наче батько, дбав про кожного і своєю поведінкою та повчаннями показував справжній образ Христовий.
По смерті Геронтія голови монастиря, заснованого святою Меланією [31 грудня], - патріарх призначив Феодосія архімандритом і начальником над усіма монахами, які жили у спільнотах, тоді як святий Сава [5 грудня] був поставлений на чолі самітників і тих, хто жив у лаврах. Цих двох святих об'єднувала велика любов, вони часто зустрічалися для бесіди на духовні теми та разом вели боротьбу з єретиками.
У той час (513 рік) Церква дійсно була в скрутному становищі через імператора Анастасія, який став на захист монофізитів - ворогів Халкідонського Собору. Він змістив Іллю, патріарха Єрусалимського [20 січня], поставив на його місце єретика і намагався перетягти на свій бік усіх видатних представників палестинського чернецтва, зокрема, святого Саву та святого Феодосія.
Та хоча святий Феодосій зі смирення завжди в усьому поступався й дозволяв собі суперечити, він був невідступним у тому, що стосувалося Бога та святих догматів Церкви. Феодосій зібрав усіх пустельників, сказавши їм, що лагідним настав час стати воїнами (пор. Іоїл. 3:10), та написав правителю листа, в якому проголошував непохитне рішення монахів лишитися вірними аж до крові вченню святих Вселенських Соборів. Анастасій, вражений такою відвагою, на деякий час послабив переслідування, проте незабаром розпочав їх з новою силою.
Тоді Феодосій прийшов до храму Воскресіння і проголосив з амвона: «Хто не вшановує чотири святих Собори так само, як чотири святих Євангелія, нехай буде анафема!». Потім він пройшов містом на чолі процесії монахів, зміцнюючи людей у вірі словом та чудесами. За наказом імператора Феодосія його заслали на вигнання. Повернувся подвижник до свого монастиря двома роками пізніше, коли до влади прийшов Юстин І, який прихильно ставився до Православ'я (518 рік).
Коли мир було відновлено, святий продовжив здобувати людям Божі благословення. Благословляючи одну зернину, він наповнював зерном цілу комору, зцілював невиліковних хворих, а також жінок від безплідності, проганяв хмари сарани, викликав дощ, рятував мандрівників від небезпеки та за сім років передрік землетрус, який знищив місто Антіохію 526 рік.
Сам подвижник на всі ці дари не зважав, а натомість постійно прагнув до Бога, заглиблюючись у безодню смирення. Одного разу, побачивши, як двоє з його учнів сварилися, цей чоловік Божий упав їм до ніг і відмовлявся підводитися, доки вони не помиряться. Іншого разу, коли він за тяжкий гріх заборонив причащатися одному ченцеві, той нахабно заперечив йому і виголосив таку саму заборону. Феодосій послухався й підійшов до Причастя лише тоді, коли чернець відмовився від своїх слів.
Наприкінці своїх днів подвижник страждав від тривалої та лютої хвороби, проте зносив всі ці страждання, ніби Іов, з допомогою благодаті Божої. Він відмовлявся молитися про власне зцілення та ні в чому не послабляв своє подвижницьке і молитовне правило.
Незадовго до свого відходу він наставив монахів, щоб вони були стійкими у випробуваннях, та обіцяв їм завжди заступатися на небі за свій монастир. Потім святий зібрав усіх палестинських ігуменів та, благословивши їх, відійшов до Господа. Преподобному Феодосію було сто п'ять років (529 рік).
Патріарх поховав подвижника з усіма почестями у присутності багатьох ченців та мирян. Тіло святого погребли у першій печері, де він жив. Невдовзі там почали відбуватися численні чудеса. З усіх чеснот святого Феодосія три залишилися його учням як живий спадок: суворе подвижництво аж до смерті, милосердя до бідних та хворих і постійна наполегливість у молитві та прославленні Бога.
За матеріалами "Житія святих складені на Святій Горі Афон".
1. Звідси його грецьке прозвання Кіновіарх.