15 серпня
2016 р.
Хресний хід на Іосафатову долину традиційно зібрав тисячі паломників
15 серпня відбулася традиційна хресна хода до Іосафатової долини що поблизу с. Голинчинці Шаргородського району Вінницької області.

Хресна хода розпочалася біля храму святого великомученика Димитрія Солунського. Її очолили митрополит Могилів-Подільський і Шаргородський Агапіт, митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр та єпископ Іванківський Кассіан. Разом з владиками до місця явлення Богородиці пройшли священики з Вінницької, Могилів-Подільської та інших єпархій Української Православної Церкви, а також тисячі прочан. Паломники пронесли цим шляхом хрест - великий або малий - аби по можливості виконати заповіт Пресвятої Богородиці, залишивши хрест в Іосафатовій долині.

У Долині хрестів відбулася святкова Божественна літургія. Разом із архієреями, які брали участь у хресній ході, Божественну літургію звершували ще два архіпастиря: митрополит Вінницький і Барський Симеон та архієпископ Бучанський Пантелеімон. Владикам співслужило духовенство з різних єпархій Української Православної Церкви.

Після закінчення літургії  проповіді та слова вітання виголосили владики Симеон та Агапіт.

Довідка: Історія Іосафатової долини

З історії села Голинченці відомо, що до XVII століття на тім місці був непрохідний ліс. В другій половині XVII століття Подільські землі були окуповані турецьким султанатом. Жителі сіл, яким загрожувала небезпека, шукали притулку в Калинівському православному монастирі неподалік від Шаргорода. Імовірність потрапити в рабство або бути убитими загрожувала звідусіль. І в монастирі могли з'явитися яничари. Як оповідає переказ, Божа Матір, з'явившись деяким ченцям у сонному баченні, благословила йти убік ранкової зорі і там шукати порятунку. І пішли всі ті, що зібралися в обителі на схід, у дрімучі ліси. На третій день зупинилися на нічліг біля колодязя, і там, раптом, знайшли спокій. Знову з'явилася їм у сновидінні Матір Божа, з небес благословляючи округу. І на цьому місці ченці заснували нову обитель. А тому що вони були зовсім бідними, окрузі дали назву Голинченці . Згодом тут утворилися чотири села по чотирьох сторонах світу. А в середині – долина і колодязь з цілющою джерельною водою. Біля нього постійно стали відбуватися молебні, а місце те прозвали Йосафатовою долиною (за аналогією зі знаменитою долиною під Єрусалимом – місцем прийдешнього Страшного суду).

Багато років пройшло після тих чудесних подій. Турецька погроза минала, але ще не раз мінялася влада над Подільськими землями. І ось знову Божа Матір виявила Свій особливий промисл жителям цієї долини. Трапилося це під час жнив у серпні 1923 році.

Пастух Яків пас череду корів, а неподалік 12-літня дівчинка Христина пасла овець. Яків часто молився біля колодязя й у жарку пору обливався цілющою водою. Якось він побачив прямо у воді відображення Матері Божої з Дитиною. Німб Її сіяв золотавим світлом. Але страху і заціпеніння він не відчув.

- Матір Божа, що нам робити? – устиг запитати пастух.

- Христа славте, хрести ставте! – почув він у відповідь.

І Матір Божа, благословляючи його і всю округу, уже танула в повітрі, піднімаючи до неба. Яків відразу ж побіг у Голинченці і розповів усе, що бачив.

З хоругвами й образом святителя Миколая селяни разом зі своїм священиком – о. Тихоном Петринським прийшли до колодязя. Тут вони й установили перший дубовий хрест. Слава про чудо поширилася миттєво. У цей же день хрести установили жителі сусідніх селищ Русави, Попелівки, Ксьондзівки, Шпикова, Рахнова, Зведенівки і Джурина. До осені вся Іосафатова долина була вже всіяна хрестами. Тижнями і місяцями люди несли їх на руках звідусіль. Далекі Кубань і Одеса, Наддністрянщин, Бесарабія і Донбас надсилали свою хвалу Господу. Добиралися потягами і з Далекого Сходу.

Місцеве радянське керівництво стало турбуватися, коли в такій глухомані хрестів стало з'являтися усе більше і більше. Спеціальна комісія виконкому прийняла рішення не тільки стерти "лиця" землі хрести, але і перевиховати учасників подій. Кінні роз'їзди міліції зупиняли потоки прочан, хрести розпилювали на дрова. Тих же, хто вкривав прочан, брали під арешт.

Так, 50 чоловік, побиті і закривавлені, у лохмотьях і босі, по снігу пішки йшли спочатку в Шаргород, а звідти етапом – у Вінницю. Їм хотіли приписати «державну зраду», але ніхто з них не визнав себе винним і не відрікся від віри. Усіх жахнула мученицька смерть пастуха Якова. У підземелля його живим загризли пацюки. Інших 49 ув'язнених після допиту вигнали на вулицю. Обдерті і голодні, вони пішки повернулися в Голинченці і побачили 16 тисяч хрестів, що з'явилися за зиму після майже повної «ліквідації» Іосафатової долини. Це були нові хрести, прислані з далеких місць, куди ще не встигла дійти новина про розправу над місцем молитви.

Дороги до Голинченців знову перекрили. І коли стало здаватися, що повторно зрізано всі хрести до єдиного, слідча комісія відновила свою роботу. Це було навесні 1924 року.

Майже півтора року йшло розслідування. 21 червня 1925 року в залі вінницького губернського суду почалася найгучніша справа тих років на Поділлі, що у хроніках офіційно називалася «Справа про хрести на Іосафатовій долині». На лаві підсудних було 9 священиків і 18 мирян.

Пам'ять про чудо майже не збереглася. Але любов до рідного краю і його святинь, переборюючи атеїзм, розкольництво й агресивне протестантство дійшла до наших днів. 

Тисячі чоловік вперше прийшли в Іосафатову долину з хрестами, іконами і хоругвами 15 серпня 2006 року, щоб засвідчити свою віру в Христа і згадати чудесне явище Божої Матері. Були паломники з усіх куточків Вінницької єпархії, також приїжджі з інших регіонів України, Молдавії, Білорусі і Росії. У торжествах взяли участь два єпископи і близько 200 священиків.

Сотні встановлених у Іосафатовій долині хрестів – великих і маленьких, встановлених від приходів або індивідуально, – з'явилися в наші дні яскравим свідченням віри, що відроджується в народі, любові до Бога та Божої Матері.


Прес-служба Вінницької єпархії