16 травня
2020 р.
Слово митрополита Вінницького і Барського Симеона у Неділю про самарянку

Дорогі брати і сестри, Христос воскрес!

У п’яту неділю після Пасхи Церква нагадує нам про бесіду Господа Ісуса Христа з жінкою-самарянкою. Перед тим, як зупинятися на деталях цієї бесіди, скажу вам, що з точки зори тодішнього благочестивого іудея, ця розмова взагалі не повинна була відбутися. Адже іудеї не спілкувалися із самарянами, і їхня неприязнь тривала вже сім століть.

Самаряни, як народ, виникли після того, як асирійський цар завоював Північне Ізраїльське царство і вивів у полон майже усіх місцевих євреїв. На їхні землі завойовник переселив язичників з Вавилону та інших міст. Від змішання цих переселенців із залишками єврейського населення виникли самаряни.

Самаряни частково зберігали віру древніх ізраїльтян, але не забували і своїх язичницьких богів. Цього самарянам не могли пробачити юдеї, які також пережили вавилонський полон, але при цьому зуміли зберегти чистоту віри. Повернувшись з Вавилону, юдеї почали відбудовувати Єрусалимський храм, а самарянам брати участь у цій святій справі не дозволили. Через це самаряни побудували собі окремий храм на горі Гаризим. Вони прийняли перші п’ять книг Біблії, але повністю відкидали писання пророків і іудейські передання. За це юдеї ставились до самарян гірше, аніж до язичників, цуралися ними і зневажали їх, і, звичайно, уникали будь-якого спілкування із самарянами.

Тому-то й учні, які ненадовго залишили Ісуса і пішли до міста, щоб купити їжі, повернувшись, дивувалися, побачивши, що Він розмовляє із жінкою-самарянкою. А незадовго до того, поки ще учні були відсутні, Христос, утомившись з дороги, сидів біля криниці. Саме в цей час сюди прийшла жінка з сусіднього міста Сихем, щоби набрати воду. Ісус говорить їй: дай Мені напитися. А жінка відповідає: як Ти, будучи юдеєм, просиш напитися у мене, самарянки? Адже юдеї не знаються з самарянами. Ісус сказав їй у відповідь: якби ти знала дар Божий і Хто говорить тобі: дай Мені напитися, — то ти попросила б у Нього, і Він дав би тобі води живої.

Тобто Господь говорить не про звичайну воду, яку можна було набрати у цій криниці, а про благодать Святого Духа – ту живу воду, яка оживляє душу людини і джерелом якої є Бог. Але жінка знову не розуміє Христа і каже Йому: Господи! Тобі і зачерпнути нема чим, а криниця глибока; звідки ж Ти маєш воду живу? Невже Ти більший за отця нашого Якова, який дав нам криницю оцю і сам з неї пив, і діти його, і худоба його? Ісус каже їй у відповідь: всякий, хто п’є цю воду, знову буде спраглим. А хто питиме воду, яку дам Я йому, той не буде спраглим повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне».

Вода Христова, яку Він дає тим, хто вірує в Нього, це істина, любов і радість. Самарянка ще не розуміє, що саме означають ці слова Спасителя, але Його слова вже торкаються її серця і напувають його водою живою.

Кожна людина час від часу відчуває фізичну спрагу і шукає воду, щоби її втамувати. Душевну спрагу люди можуть задовольняти спілкуванням між собою, читанням книг, слуханням музики та іншими способами, якими живляться душевні почуття. А духовну спрагу людини не можуть задовольнити жодні людські радості і розваги. Дух людини прагне Бога. «Не знає спокою серце наше, допоки не заспокоїться в Тобі», - писав свого часу блаженний Августин. Отже духовну спрагу людини може втамувати лише Бог.

І ми бачимо, читаючи сьогоднішню євангельську історію, як через спілкування з Христом в серце жінки входить жива вода благодаті Святого Духа і здійснює в ній переміну, яка називається покаянням. Ісус говорить самарянці: іди поклич чоловіка свого і приходь сюди. Жінка відповідає: не маю я чоловіка. Говорить їй Ісус: правду сказала, що чоловіка не маєш, бо п’ять чоловіків мала, і той, кого маєш тепер, не чоловік тобі; це ти правду сказала».

Після цих слів жінка розуміє, що перед нею не звичайна людина, а пророк, який бачить її душу і знає таємниці її серця. Тому вона відкриває серце ще більше і запитує вже про речі суто духовні: про місце, де належить поклонятися Богові і про Месію, який має прийти і сповістити усе. І Господь відкриває жінці істину про те, що не в Єрусалимі, де моляться іудеї, і не на горі Гаризим, на якій самаряни побудували свій храм, Бог шукає Собі поклоніння. «Справжні поклонники кланятимуться Отцеві духом та істиною, бо таких поклонників шукає Собі Отець» - говорить Христос і одразу ж відкриває самарянці, що саме Він, Хто нині розмовляє з нею, і є той самий Месія Христос, на якого чекають люди.

На прикладі жінки-самарянки ми пересвідчуємось, що жива вода благодаті, яку дарує Христос, приносить у серце людини любов, що розтоплює покаянням гріхи. Ця любов відкриває серце для слухання Істини. А істина, яку відкриває Бог, дає людині справжню духовну радість.

Відчувши таку благодатну радість, самарянка залишає біля криниці свій водонос і йде до міста, щоби сказати людям: Ідіть, побачите Чоловіка, Який сказав мені про все, що я зробила; чи не Він Христос? І, як пише євангеліст Іоанн, багато самарян з міста того увірували в Христа за словом жінки, яка засвідчила, що Він сказав їй про все, що вона зробила. І тому, коли прийшли до Нього самаряни, то просили Його побути в них; і Він пробув там два дні. І ще більше увірувало в Нього за Його словом. А жінці тій говорили: вже не через твої слова віруємо, бо самі вже чули і знаємо, що Він істинно є Спаситель світу, Христос.

Ось так справдилися слова Спасителя, який говорив самарянці: «Хто питиме воду, яку Я дам йому, той не буде спраглим повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне». Життя самарянки преобразилося. Церковне передання говорить, що та, що мала колись п’ять чоловіків, стала благочестивою служителькою Христа. Її звали Фотінія, або українською мовою – Світлана. Її подальше життя дійсно стало світлом для інших, а благодатна вода, яку дав їй Христос, стала в ній джерелом, через яке втамовували духовну спрагу і інші люди.

Я вже казав на початку, що з точки зору віруючих іудеїв розмова між Христом і самарянкою не повинна була відбутися. Але й з точки зору звичайної людини ця розмова виглядає, на перший погляд, дивно. Адже з одного боку ми бачимо безгрішного Христа, а з іншого – жінку, яка прожила життя в плотських утіхах і була далекою від шляхів правди і святості. Дійсно, так часто буває, що одні люди судять інших, дивлячись лише на їхнє минуле. Але на відміну від нас, які звикли судити людину за її минулим життям, Христос дивиться на майбутнє людини і бачить її такою, якою вона може стати, наповнившись водою Його благодаті. Христос вірить у нас і дає нам можливість наповнитись цією живою водою через церковні таїнства, молитви і читання Святого Письма. Щоразу, коли ми молимось і розкриваємо сторінки Святого Євангелія, як самарянка, ми отримуємо від Господа відповіді на запитання, що їх потребує наша душа, і щоразу чуємо заклик змінитися і воскреснути від свого грішного минулого для майбутнього вічного життя і радості із Господом і Спасителем нашим Ісусом Христом.

Христос воскрес! Воістину Христос воскрес!