22 жовтня
2020 р.
81-ша річниця з дня смерті нашого земляка-подолянина, одного з співавторів першого українського закону про вищий уряд Української Автокефальної Православної Церкви

Сьогодні - 81-ша річниця з дня смерті нашого земляка-подолянина, сина священника Браїлівського монастиря, дипломата та історика, одного з співавторів першого українського закону про вищий уряд Української Автокефальної Православної Церкви Олександра Лотоцького.

22 жовтня 1939 року помер визначний громадсько-політичний діяч, письменник, поет, публіцист, науковець, знаний історик церкви і церковного права та наш земляк-подолянин, Олександр Гнатович Лотоцький.

В живописному селі Брониця, неподалік містечка Могилів-Подільський, що на Вінниччині, в родині православного священника з боярським корінням, Гната Лотоцького народився майбутній релігійно-політичний діяч.

За словами сина, батько був «одною з кращих постатів людських» серед усіх, кого він зустрічав у своєму житті. Гнат Лотоцький вчився разом із С. Руданським та А. Свидницьким, і його «національне почуття було щире, природне». В родині завжди звучала українська мова. Олександру з малечку привали любов до своєї батьківщини та народу. До речі, поховали отця Гната Лотоцького в жіночому Свято-Троїцькому Браїлівському монастирі, де його прах спочиває і донині.

Олександр навчався в Подільській духовній семінарії у Кам’янці. Цей заклад вирізнявся деякими проявами українства: перший рік викладання велося рідною мовою, були заведені українознавчі дисципліни. Викладачі семінарії підтримували в ній національний дух.

В 1896 році Лотоцький закінчив Київську Духовну академію зі званням кандидата богослов’я. Тоді ж Олександр став членом управи загальноукраїнської безпартійної організації. Але найбільшою справою цього періоду була боротьба Лотоцького за українську книжку. Значну роль відіграв Лотоцький і у виданні україномовного Євангелія. У грудні 1904 року від імені Видавничого товариства було зроблене відповідне подання до Святішого Синоду, однак відповідь була негативна. Тоді петербурзькі українці звернулися до Академії наук. Була створена комісія до якої увійшли і члени української громади у Петербурзі, в тому числі Лотоцький. Від Синоду справу вів українофіл архієпископ Парфеній (Левицький). Через два роки Євангеліє було видане.

З приходом до влади Директорії, Лотоцький виступив із заявою від уряду, в якій рішуче провадив ідею автокефалії. Він наголошував: «Основна засада української держави полягає в тому, що в самостійній державі повинна бути і самостійна церква». 1 січня 1919 був опублікований «Закон про вищий уряд Української Автокефальної Православної Церкви», який базувався на програмі Лотоцького.

В часі національно-визвольної боротьби Олександр Лотоцький в різний час займав керівні посади в українському уряді. Він був державним контролером УНР, головою дипломатичної місії УНР в Османській імперії, міністром сповідань, міністром внутрішніх справ уряду УНР в екзилі. Був членом української групи на передсоборному зібранні, яке готувало собор православної церкви у Польщі.

З 1929 і до своєї кончини в 1939 році, викладав історію слов'янських і румунської Православних Церков на Студіумі православного богослов'я Варшавського університету. Він брав активну участь у церковно-громадському житті Церкви.

Через 80 років після кончини Олександра Лотоцького Українська Церква отримала від Вселенського патріарха Томос про автокефалію. Справа життя нашого земляка, великого українця, патріота та доброго християнина здійснилася майже через століття, але його добре ім’я і сьогодні звучить у нашим молитвах.

Глибоке осмислення церковної автокефалії в дусі християнського вчення в працях і поглядах Олександра Лотоцького і сьогодні є надбанням української богословської думки. Завдяки трудам Лотоцького ми маємо можливість обґрунтовано і більш глибоко усвідомити важливість і необхідність для незалежної держави мати незалежну Церкву.

Приємно, що саме наш земляк став знаменем боротьби за автокефалію на початку ХХ століття, і сьогодні, маючи свою незалежну, канонічну, помісну Православну Церкву України, ми з вдячністю Богу згадуємо і вшановуємо Олександра Гнатовича Лотоцького.