Преподобна Марія Єгипетська

Преподобна Марія1 жила у IV ст. була родом з Єгипту. У віці дванадцяти років вона покинула своїх батьків, щоб відправитись до Олександрії. Протягом сімнадцяти років жінка жила в розпусті. Живучи прошеним хлібом і підробляючи тканням льняного полотна, вона віддавала своє тіло першому-ліпшому, але не через убогість, як багато інших бідних жінок, а через вогонь хтивості, який ніщо не могло вгамувати.

Одного дня, побачивши натовп лівійців та єгиптян, які прямували у гавань, вона пішла за ними й сіла на корабель до Єрусалима. Щоб сплатити вартість подорожі, жінка торгувала своїм тілом. Вони прибули до Святого Міста на свято Воздвиження Хреста Господнього. Марія разом із натовпом поспішила до храму Воскресіння. Однак, коли вона опинилася на порозі церкви, невидима сила не давала їй увійти, попри численні спроби. Тим часом інші паломники легко проходили у двері.

Залишившись одна у притворі, Марія раптом усвідомила, що це нечистота її життя не дає їй наблизитися до святого Хреста. Заливаючись сльозами і б'ючи себе в груди, вона раптом побачила ікону Богоматері і звернулася до неї з такою молитвою: "Діво Владичице, Яка народила Бога по плоті, я знаю, що не гідна дивитися на Твій образ, бо Ти чиста душею і тілом, і така розпутниця, як я, повинна викликати у Тебе відразу. Але зглянься на мене, адже народжений Тобою Бог став людиною, щоб закликати грішників до покаяння, і допоможи мені. Дозволь мені увійти до храму, щоб припасти до Його Хреста. Я обіцяю Тобі, що побачивши Хрест, відречуся від світу та його насолод і піду шляхом спасіння, який Ти мені вкажеш".

Раптом Марія відчула себе вільною від тієї сили, яка утримувала її, і змогла увійти до церкви, де гаряче помолилася Чесному Хресту. Потім, повернувшись до ікони Богоматері, вона підтвердила, що готова віднині йти шляхом, який їй вкаже Цариця Небесна. І почула у відповідь голос, який мовив: "Якщо ти перейдеш Іордан, то знайдеш спокій".

Вийшовши з храму, вона купила на милостиню, отриману від одного паломника, три хлібини, дізналася, як дістатися до Іордану і надвечір прибула до церкви Іоана Хрестителя. Омившись у водах святої ріки, вона причастилася Святих Таїн, з'їла половину хлібини й заснула на березі ріки. Наступного ранку вона перейшла через потік і з того часу жила у пустелі copoк сім років, не зустрівши там нікого, ні звіра, ні людини.

Через сімнадцять років її одяг перетворився на дрантя. Потерпаючи вдень від спеки, а вночі - від холоду, вона споживала лише траву й дике коріння. Але більше, ніж фізичні страждання, її терзали шалені напади пристрасті та спогади про попереднє гріховне життя. Тоді, припадаючи до землі, вона просила Матір Божу допомогти їй. За допомогою Господа, Який бажає лише того, щоби грішник відвернувся від гріха і жив (Єз. 33:11), Марія шляхом надзвичайно суворого подвижництва викорінила зі свого серця всі пристрасті. Таким чином їй вдалося перетворити вогонь плотських бажань на полум'я Божої любові, яке дозволяло їй зносити суворість життя в пустелі так радісно, неначе вона була безтілесною істотою.

Коли минуло вже багато років, святий старець на ім'я Зосима віддалився до пустелі за Іорданом, щоб за звичаєм, започаткованим преподобним Євфимієм, провести там Великий піст. Одного дня він помітив удалечині людську істоту, тіло якої почорніло від сонця, а волосся покривало плечі, як біла вовна. Він побіг слідом за пустельником, прагнучи отримати благословення і почути хоч кілька слів настанов, але людина щодуху кинулася тікати. Коли він наблизився настільки, що міг почути голос, Марія звернулася до нього по імені, хоча ніколи його не бачила. Повідомивши, що вона жінка, подвижниця попросила кинути їй накидку, щоб прикрити наготу Зосима зрадів, що він нарешті зустрів справді богоносну істоту, яка досягла досконалості в чернечому житті. На настійні прохання ченця, свята зі сльозами розповіла йому історію свого життя і свого навернення до Бога. Завершивши розповідь, вона попросила його повернутися наступного року у Великий Четвер на берег Іордану зі Святими Дарами.

Коли настав цей день, Зосима побачив Марію на іншому березі ріки. Вона перехрестилась і перейшла Іордан просто по воді. Причастившись зі сльозами, вона сказала: Нині відпускаєш рабу Твою, Господи, по слову Твоєму з миром, адже бачили очі мої спасіння Твоє (Лк. 2:29). Потім вона відпустила Зосиму, призначивши йому зустріч у наступному році на тому місці, де вони вперше зустрілися.

Через рік Зосима прибув на вказане місце і знайшов тіло святої, яке лежало на землі зі схрещеними на грудях руками і обличчям, зверненим на схід. Охоплений горем і сльозами, він не одразу помітив напис на землі, накреслений руками святої, яка ніколи не вчилася грамоти. Було написано: "Отче Зосимо поховай на цьому місці тіло смиренної Марії, віддай праху те, що належить праху, але спершу помолися за мене. Я відійшла до Господа першого числа квітня у ніч Святих Страстей Господа нашого Ісуса Христа, причастившись Святих Тайн". Втішений тим, що дізнався ім'я святої, Зосима здивувався, збагнувши, що вона здолала за кілька годин відстань у двадцять днів пішої ходи. Після марних спроб викопати могилу шматком дерева, він раптом побачив лева, який наблизився до тіла Mapii почав облизувати її ноги. За велінням старця звір викопав кігтями яму, в яку Зосима благоговійно поклав тіло святої.

Повернувшись до монастиря, він розповів про чудеса, які Господь звершує для тих, хто відвертається від гріха, щоб звернутись до Нього усім серцем. Із закоренілої грішниці Марія перетворилася на джерело надії і взірець навернення до Бога для багатьох душ, пригнічених тягарем гріхів. Ось чому святі отці встановили вшанування її пам'яті наприкінці Великого посту як заохочення усім тим, хто не дбає про спасіння, і як доказ того, що навіть в останню годину покаяння може привести їх до Бога.


За матеріалами "Житія святих складені на Святій Горі Афон".

1. Пам'ять цієї святої, яка є взірцем покаяння, більш урочисто святкують у п'яту неділю Великого посту. Її житіє, укладене преподобним Софронієм Єрусалимським, читають у середу ввечері п'ятого тижня Великого посту під час служби Великого канону преподобного Андрія Критського, кожна пісня якого завершується тропарями на її честь.