18 травня
2020 р.
НАШІ СВЯТИНІ. НАРИСИ З ІСТОРІЇ ПАРАФІЙ (Храм Різдва Пресвятої Богородиці с. Кусиківці Літинського району Вінницької області)

Зачатки християнства на Поділлі з’явилися ще задовго до Володимирового хрещення, і з того часу не припиняється тут молитва до Бога. Сотні старовинних храмів доповнюють мальовничу красу подільських краєвидів. В кожної церкви є своя історія з трагічними і щасливими моментами, яка міцно переплітається з історією життя її парафіян та священників. В цьому нарисі ми спробуємо зазирнути в таємниці історії простого сільського храму, що находиться у селі Кусиківці Літинського району на Вінниччині.

У 1813 році в с. Кусиківці Літинського району на місці знищеної вогнем дерев’яної церкви побудували нову кам’яну – на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Будівництво звершувалося під керівництвом місцевого священника отця Василя Яворського. В 1874 році парафіяни за власний кошт добудували бокові приділи та подовжили фронтон, а в 1896 році звели над храмом цегляну дзвіницю. Пам’ять про визволення від кріпацтва селяни увіковічнили, придбанням у 1867 році дзвону для своєї церкви.

За кошти іншого священника отця Харитона Тутевича на місцевому цвинтарі збудували ще одну кам’яну церкву на честь преподобного Харитона Сповідника та святої княгині Ольги. Скоріше за все, це була невелика каплиця. Під нею був облаштований родинний склеп священника. Сьогодні цього храму немає, але в чагарниках на цвинтарі місцеві жителі показують місце де знаходивься склеп з останками членів священицької родини.

У ХХ столітті, з відродженням в Україні національної самосвідомості, в церковному середовищі виникло бажання мати свою незалежну Церкву. Утворена в 1921 році Українська Автокефальна Православна Церква дуже швидко почала набувати авторитету серед населення. На Поділлі автокефальний рух був по-особливому популярним та охоплював багато міст і сел. В 1922 році кусиківська парафія Різдва Пресвятої Богородиці однією з перших на Літинщині приєдналася до УАПЦ. Можливо цьому сприяв візит до села «архієпископа» Іоана Теодоровича, який активно розбудовував релігійне життя на Вінниччині, але в 1923 році емігрував до США.

Після окупації України більшовиками, на Поділлі, як і на інших окупованих територіях розпочався «червоний терор». Знищувалося все, що нагадувало про національну ідентичність українців: віра, мова, звичаї та традиції. В 1934 році більшовики зачинили церкву Різдва Богородиці і облаштували в ній бібліотеку та сільський клуб. В такому стані храм перебував до початку Великої Вітчизняної війни.

В 1941 році, після окупації Вінниччини німецькими військами, церковна громада Кусиківців одразу почала збиратися в церкві на молитву. Окупаційне керівництво не перешкоджало бажанню людей відкрито сповідувати свою віру. Це був один з тактичних планів німців в боротьбі з більшовиками. В 1944 році, під час наступу радянських військ, в дзвіницю влучив снаряд і вона була знищена. Старожили розповідають, що перед наступом в дзвіниці розташувалася німецька вогньова точка, з якої обстрілювали позиції Червоної Армії. Саме туди поцілили радянські артилеристи.

В 1960 році сільська рада клопотала перед Літинською райрадою про передачу церкви для облаштування в ній бібліотеки та клубу. 9 листопада 1960 року Виконавчий комітет обласної ради вирішив задовольнити клопотання Літинської райради і передати церкву села Кусиківці сільраді для облаштування в ній бібліотеки та клубу, як це було до 1941 року. Однак 30 листопада 1960 року Рада у справах Російської Православної Церкви при Раді міністрів СРСР постановила вилучити у віруючих с. Кусиківці храм Різдва Богородиці. Після закриття церкви місцевий колгосп використовував її як склад для зберігання зерна, вугілля та деревини.

В 1977 році церкву передали місцевій школі для облаштування в ній спортивного залу і навіть виділили 2000 карбованців на її ремонт, але реставраційні роботи чомусь ніяк не розпочинали. Церква почала руйнуватися. Зі стін сипалася штукатурка, вікна були вибити, дах протікав. Такий стан святині обурював людей, і вони почали вимагати від чиновників терміново відремонтувати церкву. Партійні чиновники обіцяли селянам провести плановий ремонт в декілька етапів, але так цього і не зробили.

В 1989 році жителі с. Кусиківці провели загальні збори громади на яких було вирішено обрати старосту храму та звернутися до Виконавчого комітету Літинської районної Ради народних депутатів з проханням зареєструвати релігійну громаду. Заява зібрала 30 підписів місцевих жителів на чолі із ініціатором відродження святині Григорієм Фомичем Ящуком.

23 березня 1989 року громада звернулася до керуючого справами Московської патріархії, яким на той час був митрополит Володимир (Сабодан) з прохання по клопотати перед можновладцями про відкриття церкви, яка перебувала в аварійному стані. 9 червня 1989 року громада звернулася до митрополита Вінницького і Хмельницького Агафангела (Савіна) з проханням призначити на парафію священика та особисто бути присутнім при зборах громади та відкритті церкви. Загальні збори обрали керівний орган громади, старостою обрали Григорія Фомича Ящука, його помічником Дмитра Петровича Осадчука, скарбником Галину Степанівну Осадчук. 29 червня 1989 року релігійна громада Різдва-Богородичного храму с. Кусиківці була офіційно зареєстрована в Управлінні релігій.
Парафіяни храму Різдва Богородиці завжди були патріотично налаштовані та прагнули незалежної Української Православної Церкви, але. напевно, тоді був не час для змін. У Бога завжди все відбувається вчасно.

15 грудня 2018 року в Софійському соборі в Києві відбувся історичний Об’єднавчий собор, який об'єднав три гілки українського Православ'я . Після того в Україні розпочалося приєднання парафій, які знаходилися в підпорядкуванні Московському патріархату до Православної Церкви України. Однією з перших релігійних громад на Вінниччині до ПЦУ приєдналася парафія Різдва Пресвятої Богородиці с. Кусиківці. В січні 2018 року були проведені збори релігійної громади на яких переважна більшість висловила бажання належати до Української Церкви. Цю ініціативу не підтримав колишній настоятель і добровільно залишив храм. Однак потім, опам’ятавшись та, напевно, отримавши догану від свого керівництва, він декілька разів намагався потрапити до церкви, але церковна громада відстояла своє законне рішення.

5 квітня 2019 року до парафії з архіпастирським візитом прибув митрополит Вінницький і Барський Симеон. Після богослужіння Архіпастир вручив Церковні грамоти старості парафії Сергію Карповичу Ільченко та активним парафіянам.

21 вересня 2019 року в день храмового свята владика митрополит вдруге відвідав Різдва-Богородичну парафію після її приєднання до ПЦУ. Новим настоятелем, замість ієромонаха Софронія (Чуприни), який тимчасово опікувався громадою, був призначений ієрей Анатолій Блащук. Сьогодні життя парафії проходить у звичному руслі, регулярно звершуються богослужіння, люди отримують необхідну духовну підтримку. В храмі лунають церковні піснеспіви і щонеділі підноситься молитва за мир та спокій в Україні.

Ієромонах Софроній (Чуприна)