8 серпня
2020 р.
ПІДЗЕМНІ ХРАМИ ПОДІЛЛЯ

Архімандрит Софроній (Чуприна)

Православні християни з апостольських часів збиралися разом для спільної молитви. Першим храмом прийнято вважати Сіонську світлицю, в якій відбувалася Тайна Вечеря. Але з часом, коли християнство стало релігією забороненою, збиратися в публічних місцях стало небезпечно. Для цього християни потайки, як правило вночі, збиралися в італійських та галльських підземних лабіринтах. Пройшов час гонінь та переслідувань, християни знову вийшли назовні, щоби вже публічно проповідувати Христа Воскреслого. Але в певні періоди часу вони знову уходили в потаємні храми, викопані в печерах та гротах. Не винятком стало Поділля, прикрашене сотнями монастирів і храмів, які в найстрашніші для нашого краю часи, переносилися благочестивими монахами і мирянами в печери і там вони, приховані від сторонніх очей, за прикладом перших християн, продовжували славити Бога.

На сьогоднішній день тематика підземних храмів майже не досліджена і все, що ми знаємо стосовно цього явища є лише мізерною частиною багатої духовної спадщини нашого благословенного краю. Але навіть та інформація, якою ми володіємо, дає уявлення про активне релігійне життя подолян під час соціальних потрясінь і відкритих гонінь на християн. Таким часом для православного Поділля, зокрема, було XVII століття.

Турецькі орди майже спустошили Правобережну Україну. Басурмани вбивали або продавали у рабство селян, грабували та знищували цілі поселення, дерев’яні храми спалювали, а кам’яні перетворювали на мечеті. Багато храмів і монастирів, які наповнювали подільську землю, не пережили польсько-турецької війни і зникли з історичної мапи нашого краю, але пам’ять про них зберіглася в народних оповіданнях і легендах. Саме в той час монахи з розорених турками і татарами монастирів переховувалися в лісах та безлюдних місцинах, де смиренно продовжували виконувати свої чернечі обітниці. Нерідко вони викопували печери в яких облаштовували підземні храми і в таємниці від людей звершували молитву за весь світ.

Про існування одного з таких підземних храмів ми дізнаємося з Подільських єпархіальних відомостей за 1891 рік (№18). Знаходився він в с. Берізки-Бершадські на території садиби священника, який дослідив і згодом описав печери. Викопані вони були в глинистому прошарку на глибині більше 4 метрів і мали вигляд вузького коридору завширшки 1 метр. Підземний хід розгалужувався надвоє і потім знову сходився біля двох невеликих кімнат, одна з яких була підземним храмом. В храмі зберіглися цегляний Престол та ліворуч від нього, в кутку, жертовник. Довжина цього храму була 2,5 метри, ширина 3,5, а висота трохи більше 2 метрів. Про час та обставини появи цього підземного храму не зберіглося ніяких відомостей, але за народними переказами в давнину на місці, де розташоване село, був густий ліс.

Інший підземний храм, який вдалося виявити археологам знаходиться в Хмельницькій області біля с. Отроків на лівому схилі долини ріки Ушиця. Тут вчені виявили рукотворні печери. Довжина однієї підземної галереї досягає майже 40 метрів, а висота 1,7 метри. В середині галерея спускається на один метр вниз. Цей простір має характерні риси храмової архітектури. Біля сходин в стінах видовбані прямокутні поглиблення (можливо для ікон), в кутку печери розташовано вівтар. Під час розкопок археологи виявили фрагменти скляного та керамічного посуду. При детальному вивченні знайденого об’єкту вдалося встановити, що в XV-XVII століттях на цьому місці існував печерний православний скит, в якому подвизалося до трьох монахів.

Про те, що на Поділлі існують підземні храми, свідчать випадкові знахідки печер місцевими жителями. В післявоєнні роки ХХ ст. в самісінькому центрі с. Голинчинці селяни виявили глибоке провалля в землі, яке досягало 5 метрів, а на дні чітко можна було побачити склепіння стін. Коли в ущелину спустилася людина то вона побачила на стіні зображення хреста і кам’яний Престол. Але дослідити знахідку так і не вдалося, голова сільради наказав терміново засипати провалля, а на його місці поставити магазин. Так варварськи безбожна влада знищила історичну пам’ятку – підземний храм, викопаний, ймовірно, монахами Шаргородського монастиря, що переховувалися в цих місцях від турків.

Більш пізнім, але не меш цікавим і на даний час унікальним підземним храмом, який зберігся до нашого часу, є печера, викопана афонським ієромонахом Агафодором (Шумлянським) в с. Яришів Могилів-Подільського району. Отець Агафодор народився саме тут, у с. Яришев, і з дитинства мріяв присвятити себе на служіння Богу. Його мрія здійснилася, і він прийняв іночеський постриг на святій горі Афон. Але на Афоні у о. Арсенія (саме таке ім’я він отримав в постригу) загострились хронічні хвороби, зокрема хвороби ніг, і він був вимушений повернутися на батьківщину. В Харкові, де він лікувався, його постригли в монахи, при цьому за традицією змінили ім’я, назвавши його Агафодором. Після лікування о. Агафодор повернувся до рідного села, де продовжив свої подвиги.

30-ті роки ХХ століття сповненні потрясінь і трагічних сторінок історії нашого народу. Більшовицька влада винищувала історичну пам’ять, мовну, культурну, національну і релігійну складові генетичного фонду нашого народу. Саме в цей час о. Агафодор разом із свої рідним братом вирішив викопати підземну церкву, в якій би можна було потайки від більшовиків звершувати богослужіння. На території своєї господи вони збудували комору з погрібом, в якому був потаємний хід до підземного храму. Цей храм є унікальною пам’яткою часів більшовицького терору. Наразі нам невідомо про інші подібні підземні храми цього періоду, які зберіглися до наших днів. Сьогодні в храмі періодично звершуються богослужіння, приїжджають паломники аби помолитися і молитовно попросити допомоги у о. Агафодора, який похований на території Галайківського Преображенського монастиря і ще за життя прославився чудесами по його молитвах і благодатною допомогою людям.

Цей храм невеликий, має короткий коридор зі сходами, по обидва боки якого в стінах видовбані ніші для ікон. Сам храм має приблизно 15 квадратних метрів площі, розділених вівтарною стіною, в якій є отвір для царських воріт та ліворуч від них одна вратниця. У вівтарі зберігся Престол, який представляє собою дубову дошку, закріплену в ніші. Є також жертовник. Стіни храму побілені вапном і нагадують печерні храми Києво-Печерської Лаври. Вхід до храму ретельно прихований у підвальному приміщені, до якого необхідно спуститися за допомогою драбини. В радянський час до о. Агафодора неодноразово приходили представники НКВС та міліції, але вони і здогадатися не могли, що під їхніми ногами знаходиться православний підземний храм, в якому регулярно звершуються богослужіння.

Говорячи про підземні храми Поділля, не можна оминути ще один пам’ятник частини підземної Вінниці, а саме Козьмо-Дем’янівський храм, що знаходиться в самому центрі Вінниці під Спасо-Преображенським кафедральним собором. На початках він будувався, як родинна крипта (усипальниця) польських магнатів Грохольських, які були фундаторами храму (спочатку це був монастир домініканців). І дійсно, тривалий час там ховали представників родини Грохольських. Після невдалих польських повстань першої половини ХІХ століття домініканський костел передали Православній Церкві. Але приміщення колишнього костелу в зимовий час було дуже холодним, а більшість парафіян не мала теплого одягу, тому в холоду пору року храм був майже порожнім. Тоді настоятель собору о. Порфирій Вознесенський вирішив в критпі облаштувати теплу церкву. Для цього римо-католицький єпископ з Кам’янець-Подільського направив до Вінниці свого довіреного представника, який разом з настоятелем храму 15 травня 1855 року склали відповідний акт і перепоховали останки. В самому приміщенні зробили косметичний ремонт, замінили підлогу та встановили іконостас. Храм був освячений на честь святих безсрібників і цілителів Козьми і Дем’яна. В радянський час нижній храм був перетворений на складські приміщення. В 60-ті роки ХХ століття в ньому розмішувався спортивний зал, а в середині 80-х, коли приміщення Преображенського собору використовувалося Вінницькою обласною філармонією в якості зали органної та камерної музики, в нижньому храмі була роздягальня. В 1993 році Преображенський собор повернули Православній Церкві, а разом і з ним нижній храм, в якому було відроджено занедбану святиню.

По праву Козьмо-Дем’янівський храм можна віднести до частини підземної Вінниці, лабіринти і ходи, якої за останні роки все частіше почали виявляти в різних частинах середмістя. З долею вірогідності можна сказати, що свого часу храм був з’єднаний з підземними ходами, які і до сьогодні мало дослідженні і про які серед містян існує багато фантастичних переказів і легенд.