Понтійський єврей Акила оселився разом із дружиною Прискіллою (або Пріскою) в Римі, де став заробляти на життя виготовленням наметів. Можливо, він уже навернувся в християнство, коли Клавдій видав указ про вигнання всіх іудеїв зі столиці (49-50). Тоді вони влаштувалися в Коринфі незадовго до прибуття туди з Афін святого Павла. Апостол зупинився у них, працював разом з ними, тому що не хотів нікому бути тягарем (див.: Діян. 18, 1-3). Він наставив їх у таїнствах віри і, згідно з деякими думками, сам хрестив.
Усім серцем прив'язані до духовного батька, Акила з дружиною намагалися всіляко допомогти його проповіді і горіли бажанням розділити його випробування. Павло теж висловлював свою любов до них у багатьох посланнях. Наприклад, римлянам він писав: "Вітайте Прискіллу й Акилу, співробітників моїх у Христі Ісусі, - які голову свою поклали за мою душу, яким не я один дякую, а й усі церкви з язичників, і домашню їхню церкву (Рим. 16, 3-4)"
Коли святий Павло залишив Ахаїю і повернувся до Асії, вони приєдналися до нього в Ефесі, де їхній великий дім став місцем зібрання християн і служіння Божественної літургії. Там же Прискілла й Акила потурбувалися про християнську настанову Аполлоса, олександрійського іудея, красномовного і обізнаного у Святому Письмі, але такого, що ще не знав хрещення Ісусового (див.: Діян.18, 24-28).
Близько 58 року вони повернулися з Ефеса до Риму, де також надали свій будинок для церковних потреб. Потім знову вирушили в Ефес і перебували там у той час, коли Павло вдруге став в'язнем у Римі в ім'я Христа. Тоді апостол писав зі столиці своєму учневі Тимофію, єпископу Ефеському, просячи привітати подружжя (див.: 2 Тим. 4, 19). Там вони, мабуть, і здобули славну мученицьку кончину, обезголовлені язичниками.
За матеріалами "Житія святих складені на Святій Горі Афон".