Святий апостол Варфоломій родом з Кани Галілейської, з числа 12-ти апостолів Христових. Після зішестя Святого Духа в день П'ятдесятниці йому і апостолу Филипу випав жереб проповіді Євангелія в Сирії та Малій Азії. Благовістячи, вони то розходилися по різних містах, то сходилися знову. Святого апостола Филипа супроводжувала сестра, діва Маріамна. Проходячи містами Сирії і Мізії, вони зазнали багато скорбот. В одному з селищ вони зустрілися з апостолом Іоаном Богословом і разом вирушили до Фригії. У місті Ієраполі силою своїх молитов вони знищили величезну єхидну, якій язичники поклонялися як божеству. Святі апостоли Варфоломій і Филип з сестрою свою проповідь підтверджували багатьма знаменнями.
У Ієраполі жив чоловік, на ім'я Стахій, який був 40 років сліпим. Коли він отримав зцілення, то увірував у Христа і охрестився. Чутка про це рознеслася по місту, і до дому, де жили апостоли, зібралося багато народу. Хворі і біснуваті звільнялися від своїх недуг, багато хрестилися. Начальник міста наказав схопити проповідників і кинути до в'язниці, а будинок Стахія спалити. На суді язичницькі жерці виступили зі скаргою, що чужоземці відвертають народ від поклоніння вітчизняним богам. Вважаючи, що чарівна сила полягає в одязі апостолів, правитель наказав її зірвати. Діва Маріамна постала в їхніх очах, як вогняний факел, і ніхто не смів її торкнутися. Святих засудили до розп'яття. Апостол Филип був піднесений на хрест вниз головою. Почався землетрус, земля розверзлася і поглинула правителя міста, жреців і безліч народу. Інші злякалися і кинулися знімати апостолів з хреста. Оскільки апостол Варфоломій був підвішений невисоко, то його зняли скоро. Апостол же Филип помер. Поставивши Стахія єпископом Ієраполя, апостол Варфоломій і блаженна Маріамна залишили це місто.
Благовістячи слово Боже, Маріамна пішла в Лікаонію, де мирно упокоїлась. Апостол Варфоломій відправився в Індію, там переклав з єврейської на місцеву мову Євангеліє від Матфея і навернув до Христа багато язичників. Він відвідав також Велику Вірменію (область між річкою Курою і верхів'ями річок Тигру і Євфрату), де створив багато чудес і зцілив одержиму бісом дочку царя Полімія. На знак подяки цар послав апостолу дари, але той відмовився їх прийняти, сказавши, що шукає тільки спасіння душ людських. Тоді Полімій з царицею, зціленою царівною і багатьма наближеними прийняли Хрещення. Їхній приклад наслідували жителі десяти міст Великої Вірменії. За намовляннями язичницьких жерців, брат царя Астіаг схопив апостола в місті Альбані (нині місто Баку) і розіп'яв вниз головою. Але він і з хреста не переставав звіщати людям благу вістку про Христа Спасителя. Тоді, за наказом Астіага, здерли з апостола шкіру і відсікли голову. Віруючі поклали його останки в олов'яну раку і поховали. Близько 508 року святі мощі апостола Варфоломія перенесли в Месопотамію до міста Дари. Коли у 574 році містом заволоділи перси, християни взяли мощі апостола і пішли до берегів Чорного моря. Але оскільки їх наздогнали вороги, вони були змушені опустити раку в море. Силою Божою рака чудом припливла до острова Ліпару. У ІХ столітті, після взяття острова арабами, святі мощі були перенесені в Неаполітанське місто Беневент, а в Х столітті їх частина перенесена до Рима.
Про святого апостола Варфоломія згадується в житії преподобного Йосифа піснетворця. Отримавши від однієї людини частину мощей апостола Варфоломія, преподобний Йосиф приніс їх у свою обитель поблизу Константинополя і побудував на честь апостола церкву, в якій поклав частину його мощей. Преподобний Йосиф горів бажанням скласти на честь святого хвалебні пісні і старанно благав Бога дарувати йому здатність до їх складання. В день пам'яті апостола Варфоломія преподобний Йосиф побачив його у вівтарі. Той покликав преподобного Йосифа, взяв з престолу святе Євангеліє і поклав йому на груди зі словами: «Нехай благословить тебе Господь, нехай твої піснеспіви втішать всесвіт». З того часу преподобний Йосиф почав писати гімни і канони і прикрасив ними не тільки свято апостола, але і дні пам'яті багатьох інших святих, склавши близько 300 канонів. Святителі Іоан Золотоустий, Кирил Олександрійський, Епіфаній Кіпрський і деякі інші вчителі Церкви вважають апостола Варфоломія за одну особу з Нафанаїлом (Ін. 1: 45-51, 21, 2).
Святий апостол Варнава народився на острові Кіпрі в родині багатих євреїв і був названий Йосифом. Освіту він здобув в Єрусалимі, виховуючись разом зі своїм другом і однолітком Савлом (майбутнім апостолом Павлом) у знаменитого на той час законовчителя Гамалиїла. Йосиф був побожний, часто відвідував храм, суворо дотримувався постів, зберігав себе від юнацьких захоплень. У той час Господь наш Ісус Христос почав суспільну проповідь. Побачивши Господа і почувши Його Божественні слова, Йосиф увірував в Нього як в Месію, запалав до Нього любов'ю і пішов за ним. Господь обрав його в числі 70-ти учнів. Серед послідовників Господа Йосиф отримав друге ім'я - Варнава, що по-єврейськи означає «син втіхи». Після Вознесіння Господа на Небо він продав належну йому недалеко від Єрусалима землю і приніс гроші до ніг апостолів, нічого не залишивши собі (Діян. 4: 36, 37).
Коли Савл після свого навернення прийшов до Єрусалима і намагався приєднатися до учеників Христових, то всі боялися його як недавнього гонителя. Святий Варнава прийшов разом з ним до апостолів і розповів, як Господь з'явився Савлу на шляху в Дамаск (Діян. 9: 26-28).
За дорученням апостолів святий Варнава ходив в Антіохію для утвердження тих, хто увірував: «Він, прийшовши і побачивши благодать Божу, зрадів і переконував усіх триматися Господа щирим серцем» (Діян. 11, 23). Потім апостол Варнава пішов у Тарс, а потім привів апостола Павла в Антіохію, де близько року вони навчали у храмі народ. Тут ученики вперше почали називатися християнами. Через настання голоду, взявши щедру милостиню, апостоли повернулися до Єрусалима. Коли цар Ірод умертвив апостола Якова Зеведеєвого та на догоду юдеям узяв під варту апостола Петра, святі апостоли Варнава та Павло, виведені з в'язниці ангелом Господнім, сховалися в домі тітки Варнави, Марії. І як тільки гоніння стихло, вони повернулися в Антіохію, взявши з собою сина Марії Іоана, званого Марком. За натхненням Духа Святого присутні там пророки і вчителі рукопоклали Варнаву і Савла і відпустили на діло, до якого закликав їх Господь (Діян. 13: 2-3). Пробувши в Селевкії, вони відплили на Кіпр і в місті Саламині в юдейських синагогах проповідували слово Боже. У Пафі вони знайшли волхва, лжепророка на ім'я Варіісус, який перебував при проконсулі Сергії. Бажаючи почути слово Боже, проконсул запросив святих апостолів до себе. Волхв намагався відвернути проконсула від віри, але апостол Павло викрив волхва і, за його словом, той раптово осліп. Проконсул увірував у Христа (Діян. 13: 6-12). 3 Пафа апостоли прибули до Пергії Памфілійської, а потім проповідували юдеям і язичникам в Антіохії Писидійській і по всій тій країні. Юдеї підбурили народ і вигнали святих Павла і Варнаву. Апостоли прийшли в Іконію, але, дізнавшись про те, що юдеї хочуть побити їх камінням, віддалилися в Лістру і Дервію. Там апостол Павло зцілив чоловіка, який від народження не міг ходити. Народ прийняв їх за богів Зевса і Гермеса і хотів принести їм жертву. Апостоли насилу переконали не робити цього (Діян. 14: 8-18).
Коли виникло питання, чи слід наверненим язичникам приймати обрізання, апостоли Варнава та Павло вирушили до Єрусалима. Там їх з любов'ю прийняли апостоли й пресвітери. Проповідники розповіли, «що створив Бог з ними, і як Він відкрив двері віри язичникам» (Діян. 14: 27). Після довгого міркування апостоли соборно постановили не накладати на язичників ніякого тягаря, крім необхідного - утримуватися від ідольських жертв та крові, удавленини і блуду і не робити іншим того, чого не бажають собі (Діян. 15: 29-20). Послання було відправлено з апостолами Варнавою та Павлом, і вони знову благовістили в Антіохії, а через деякий час вирішили відвідати міста, де раніше проповідували. Апостол Варнава бажав взяти з собою Марка, але апостол Павло не хотів, оскільки він раніше відстав від них. Виникла суперечка, і апостоли розлучилися. Апостол Павло взяв з собою Силу і вирушив до Сирії та Кілікії, а апостол Варнава з Марком на Кіпр (Діян. 15: 36-41).
Примноживши число віруючих на Кіпрі, апостол Варнава вирушив до Рима, де, можливо, перший проповідував Христа.
Апостол Варнава заснував єпископський престол в Медіолані (Мілані), а після повернення на Кіпр продовжив проповідь про Христа Спасителя. Тоді жорстокі юдеї налаштували язичників проти апостола, вивели його з міста, побили камінням і розклали багаття, щоб спалити тіло. Пізніше, прийшовши на це місце, святий Марк узяв тіло апостола, яке залишилось неушкодженим і поховав у печері, поклавши на груди, згідно із заповітом апостола, переписане його власною рукою Євангеліє від Матфея.
Помер апостол Варнава близько 62 року, на 76 році життя. З плином часу місце поховання апостола в печері було забуто. Але численні знамення були явлені на цьому місці. У 448 році за імператора Зенона апостол Варнава тричі являвся у сновидінні архієпископу Кіпру Анфиму і показав місце поховання своїх мощів. Почавши копати в зазначеному місці, християни знайшли нетлінне тіло апостола і святе Євангеліє, яке лежало на його грудях. З тих пір Кіпрська Церква стала називатися апостольською і отримала право самостійного обрання предстоятеля. Так апостол Варнава захистив Кіпр від домагань противника Четвертого Вселенського Собору, єретика Петра, на прізвисько Кнафея, який захопив патріарший престол в Антіохії і домагався влади над Кіпрською Церквою.