Святі мученики Аникита й Фотій (його племінник) були родом з Нікомідії. Святий Аникита був комитом (військовим сановником). Коли імператор Діоклетіан (284-306) установив на площі в Нікомідії мечі, сікачі, рожни, залізні кігті, сковороди, колеса, казани й інші знаряддя мук для залякування християн, святий Аникита, сповнившись віри й ревнощів за Богом, з'явився до правителя, безбоязно сповідав Господа Ісуса Христа істинним Сином Божим і сказав: «Твої муки, царю, ніскільки нас не лякають: для нас муки - ніщо, і ми, християни, ніколи не поклонимося бездушним ідолам».
Імператор, сповнений люті, наказав негайно ж відрізати святому язик, але він і після цього продовжував говорити ясно, славлячи Христа. Тоді мученика піддали жорстокому побиттю волячими жилами. Його били так довго, що оголилися кості. Він же не переставав проповідувати народу, що зібрався, що Христос є єдиний Істинний Бог. Після цього правитель повелів випустити на святого Аникиту величезного лева, який із грізним ревінням кинувся на мученика. Наблизившись же до святого, він став лащитися до нього, а потім лапою, як губкою, витер піт, що виступив від мучень на чолі й щоках мученика. Святий Аникита велегласно прославив Господа Ісуса Христа, просив Його допомоги, щоб перемогти лють мучителя. Після цієї молитви мученика почався сильний землетрус, від якого впало капище Геркулеса й частина міської стіни. Під їхніми руїнами загинуло багато язичників. Імператор наказав відсікти мечем голову святого, але кат, що заніс меч, упав непритомним. Тоді святого Аникиту стали колесувати й палити вогнем, але колесо зупинилося, а вогонь погас. Мученика кинули в казан з киплячим оловом, але олово охололо, як тільки святий доторкнувся до казана. Так Господь оберігав Свого раба для утвердження багатьох. Племінник мученика святий Фотій вітав страждальця на очах усього народу, а потім, звернувшись до імператора, сказав: «Посоромся, ідолопоклоннику, боги твої ніщо!» Меч, занесений над новим сповідником, уразив самого ката. Мучеників посадили у в'язницю. Через три дні Діоклітіан став умовляти їх: «Поклоніться богам нашим, і я прославлю вас і обдарую». Мученики відповідали: «Честь твоя й багатство твоє нехай залишаться з тобою на твою загибель». Після цього святих піддавали ще багатьом мукам: стругали залізними кігтями, поливали рани оцтом, змішаним із сіллю, і обпалювали вогнем, прив'язували за ноги до диких коней, три роки томили у в'язниці, тримали в розпеченій лазні, але страстотерпці Христові залишалися непошкодженими. Нарешті, Діоклітіан велів розпалити величезну піч, щоб спалити в ній не тільки двох святих мучеників, але й усіх виявлених християн. Християни ж, натхненні подвигами святих Фотія й Аникити, не очікуючи коли язичники почнуть кидати їх у піч, самі, разом із дружинами й дітьми, направилися до неї, вигукуючи: «Ми християни й шануємо єдиного Бога!» Усі вони померли з молитвою на вустах. Незважаючи на кончину, тіла святих Аникити й Фотія не постраждали від вогню, і навіть волосся їх залишилося не обпаленим. Бачачи це, багато з язичників увірували в Христа. Подія ця відбулося в 305 році. Свята Церква шанує мучеників Аникиту й Фотія і як цілителів.