Святий апостол Петро - старший брат апостола Андрія Першозваного - до своєї апостольської діяльності був рибалкою, мав дружину і двох дітей і називався Симоном. Він був простим, некнижним, бідним і богобоязливим, як каже про нього святитель Іоан Золотоустий. «Ти - Симон, син Йонин; будеш званий ти Кифа, що означає «камінь» (Петро)», - так сказав Господь, коли Андрій привів до Нього свого брата Петра (Ін. 1: 42). І хоча Петро відразу запалав палкою любов'ю до Господа, Спаситель не негайно закликав його на апостольське служіння, але коли зміцніли в ньому віра і рішучість. Незабаром Господь Сам відвідав будинок Петра і дотиком руки зцілив його тещу від гарячки (Мк. 1: 29-31). З трьох обраних Своїх учнів Господь удостоїв святого Петра бути свідком Своєї Божественної слави на Фаворі (Мф. 17: 1-9; Лк. 9: 28-36), Своєї Божественної сили при воскресінні дочки Яіра (Лк. 8: 41-56), Свого Божественного молитовного бдіння в Гефсиманському саду (Мф. 26: 37-41). Апостол Петро був настільки гаряче відданий Господу Ісусу Христу в своєму служінні, що Господь частіше, ніж іншим, попускав йому виявляти свої людські немочі, наставляючи цим і інших учнів, тих, хто забуває слова: «Без Мене не можете творити нічого» (Ін. 15: 5). Так, наприклад, святий Петро був єдиним з учнів, який, пізнавши Господа Ісуса Христа, Який ішов по морю, пішов назустріч Йому по воді, але, раптом засумнівавшись у Божественній допомозі свого Учителя, став тонути, проте був врятований Господом, Який дорікнув йому за маловір'я (Мф. 14: 28-31). Святий апостол Петро був і тим єдиним з учнів, хто на запитання Господа, за кого вони вважають Його, відповів відразу: «Ти Христос, Син Бога Живого» (Мф. 16: 16). Апостол Петро єдиний захищав Господа від тих, хто прийшов віддати Вчителя на страждання і смерть. Він був і єдиним учнем, який при спокусі тричі відрікся від Христа. Однак Господь, прийнявши слізне покаяння Свого учня, удостоїв його першим з апостолів споглядати Себе Воскреслого (Лк. 24: 34). Триразове своє зречення святий Петро остаточно стер своїм триразовим сповіданням любові до Спасителя (Ін. 21: 15-17). Господь Ісус Христос відновив його в апостольській гідності, довіривши пасти Своїх словесних овець.
Після зішестя Святого Духа на апостолів, Який вдихнув в них Божественну силу свято жити і проповідувати, діяти і керувати в Церкві, любов апостола Петра до Господа піднялася настільки, що не забарилася проявитися в його гарячому сповідництві, в скоєних чудотвореннях ім'ям Христовим, в його радості зазнати будь-які скорботи, гоніння і поневіряння, в його готовності прийняти хресну смерть за Учителя. Переслідуваний синедріоном, апостол Петро безбоязно, з великою сміливістю проповідував Христа Воскреслого перед обличчям тих, хто розіп'яв Його і забороняв про Нього проповідувати (Діян. 4: 13-20; 5: 27-32). Сила слова апостола Петра була настільки могутня, що коротка його проповідь навертала до Христа тисячі людей (Деян. 2: 41; 4: 4). Його сповідання Христової віри супроводжувалося чудесними знаменнями. За його словом викриті в злочині випускали дух (Діян. 5: 5-10), а мертві воскресали (Діян. 9: 40), кульгаві починали ходити (Діян. 3: 1-8), розслаблені зцілювалися (Діян. 9: 32-34), хворі отримували благодатну допомогу навіть від дотику до його тіні (Діян. 5: 15).
Святий Петро був апостолом переважно для юдеїв, хоча під час своїх апостольських подорожей приводив до віри і язичників, за що і був гнаний і підданий багаторазовому тюремному ув'язненню. Під час свого третього перебування в темниці він був чудесним чином звільнений з неї ангелом Господнім, який відчинив перед ним тюремні двері, зняв кайдани і провів повз сплячих охоронців (Діян. 12: 7-10).
У своїх апостольських подорожах (церковні історики налічують їх шість), які святий Петро здійснював з Єрусалима, він благовістив у Самарії та Юдеї, Галілеї і Кесарії, Сирії та Антіохії, Фінікії і Каппадокії, Галатії і Понті, Віфінії і Трої, Вавилоні та Римі, Британії та Греції. У Кесарії Палестинській святий Петро першим з учнів Христових відкрив двері віри поганам, охрестивши римського сотника Корнилія і його близьких (Діян. 10). Протягом усього свого проповідницького шляху святий апостол Петро висвячував у єпископи і пресвітери найбільш віруючих зі своїх учнів, повчав народ премудрості Божій, зціляв хворих, виганяв нечистих духів з одержимих. У Римі, останньому місці свого перебування, апостол Петро святим благовістуванням примножував число християн і зміцнював їх у вірі, вражав ворогів і викривав ошуканців. За багатьма свідченнями і переказами, перебуваючи в Римі, святий апостол викрив Симона волхва, що видавав себе за Христа, і навернув у віру Христову двох наложниць імператора Нерона.
Відомо про два Соборні послання апостола Петра, що належать відповідно до 63 і 67 років. Апостол застерігає новонавернених християн не бентежитись наклепами, погрозами і переслідуваннями, закликає ні в чому не відступати на догоду язичникам від чистоти християнського життя; викриває лжепророків і лжевчителів, які скасовують усі моральні підвалини, зважаючи на помилково зрозумілу християнську свободу і заперечують Божественну Сутність Спасителя.
У Римі апостол Петро був провіщений Самим Господом про швидку кончину (2 Петро. 1: 14). За велінням імператора Нерона, який жадав помститися апостолові за погибель свого друга Симона волхва і за навернення до Христа улюблених дружин, святий апостол Петро в 67 році, імовірно 29 червня, був розп'ятий. Перед мученицькою смертю, вважаючи себе негідним прийняти таку ж кару, який піддався його улюблений Вчитель, апостол Петро просив мучителів розіпнути його головою донизу, бажаючи навіть під час смерті схилити свою голову Господу.
Святий апостол Павло походив з коліна Веніаміна, до свого апостольського служіння називався Савлом. Народився він у кілікійському місті Тарсі від знатних батьків і мав права римського громадянства. Савл був вихований з належною суворістю в батьківському законі і належав до секти фарисеїв. Для продовження освіти батьки відправили його в Єрусалим до відомого вчителя Гамалиїла, який був членом синедріону. Незважаючи на віротерпимість свого вчителя, який згодом прийняв святе хрещення, Савл був ревним юдеєм, розпалюючи в собі ненависть до християн. Він схвалив вбивство архідиякона Стефана, який за деякими свідченнями доводився йому родичем, і навіть охороняв одяг тих, хто побивав святого мученика камінням (Діян. 8: 3). Він примушував людей засуджувати Господа Ісуса Христа (Діян. 26: 11) і навіть випросив у синедріону дозвіл переслідувати християн усюди, де б вони не з'являлися, і приводити їх до Єрусалима зв'язаними (Діян. 9: 1-2). Одного разу, це було в 34 році, на шляху в Дамаск, куди Савл був направлений з дорученням від первосвящеників віддати на муки християн, що ховалися там від розправи, Божественне Світло, що перевершувало сонячне сяйво, раптово осяяло Савла. Всі, що супроводжували його воїни впали на землю, і він почув голос, що говорив йому: «Савле, Савле! Чого ти Мене переслідуєш? Важко тобі йти проти рожна». Савл запитав: «Хто Ти, Господи?» Голос відповів: «Я Ісус, Якого ти переслідуєш. Але піднімись і стань на ноги твої; бо я для того з'явився тобі, щоб тебе зробити слугою та свідком того, що ти бачив і що я відкрию тобі, позбавляючи тебе від народу юдейського і від поган, до яких Я тебе посилаю відкрити очі їм, щоб вони навернулись від темряви до світла і від влади сатани до Бога і вірою в Мене отримали прощення гріхів і долю з освяченими» (Діян. 26: 13-18). Супутники Савла чули голос, але слів розібрати не могли. Савл осліп від сяйва Божественного Світла, він нічого не бачив доти, поки остаточно не прозріли його духовні очі.
У Дамаску він три дні перебував у пості і молитві, не вживаючи їжі і питва. У цьому місті жив один з 70 учнів Христових, святий апостол Ананія. Господь у видінні відкрив йому все, що сталося з Павлом, і повелів іти до бідного сліпого, щоб, поклавши на нього руки, повернути йому зір (Діян. 9: 10-12). Апостол Ананія виконав веління, і негайно ніби луска відпала від очей Савла, і він прозрів. Прийнявши святе хрещення, Савл був названий Павлом і став, за висловом святителя Іоана Золотоустого, з вовка агнцем, з терня виноградом, з полови - пшеницею, з ворога другом, з богохульника богословом. Святий апостол Павло став гаряче проповідувати в синагогах Дамаска про те, що Христос є воістину Син Божий. Юдеї, які знали його як гонителя християн, тепер загорілися до нього гнівом і ненавистю і вирішили його вбити. Однак християни врятували апостола Павла: допомагаючи йому втекти від погоні, вони спустили його в кошику з вікна будинку, що примикав до міського муру.
У видінні, якого сподобився апостол Ананія, Господь назвав апостола Павла «обраним сосудом», покликаним носити Ім'я Ісуса Христа «перед народами і царями і синами Ізраїля» (Діян. 9: 15). Отримавши від Господа вказівку про благовістя, апостол Павло почав проповідувати віру Христову серед юдеїв і особливо серед язичників, мандруючи з країни в країну і розсилаючи свої послання (числом 14), які писав у дорозі і які до цих пір, за словами святителя Іоана Золотоустого, захищають Вселенську Церкву подібно до стіни, побудованої з адаманта.
Просвіщаючи народи вченням Христовим, апостол Павло зробив тривалі подорожі. Крім неодноразового перебування в Палестині, він побував з проповіддю про Христа у Фінікії, Сирії, Каппадокії, Галатії, Лікаонії, Памфілії, Карії, Лікії, Фригії, Місії, Лідії, Македонії, в Італії, на островах Кіпр, Лесбос, Самофракія, Самос, Патмос, Родос, Меліт, Сицилія і в інших землях. Могутність проповіді його була настільки велика, що юдеї не могли нічого протиставити силі Павлового вчення (Діян. 9: 22); язичники самі просили його проповідувати слово Боже і всім містом збиралися слухати його (Діян. 13: 42-44). Благовістя апостола Павла швидко поширювалося повсюди і обеззброювало всіх (Діян. 13: 49; 14: 1; 17: 4, 12; 18: 8). Його проповіді доходили до сердець не тільки простих людей, а й людей вчених і знатних (Діян. 13: 12; 17: 34; 18: 8). Сила слова апостола Павла супроводжувалася чудесами: слово його зціляло хворих (Діян. 14: 10; 16: 18), вразило сліпотою чарівника (Діян. 13: 11), воскресило мертвого (Діян. 20: 9-12); навіть речі святого апостола були чудодійні від дотику до них відбувалися чудесні зцілення, а злі духи покидали одержимих (Діян. 19: 12). За благодіяння і полум'яну проповідь Господь удостоїв Свого вірного учня захоплення до третього неба. За власним визнанням святого апостола Павла, він «був захоплений в рай і чув невимовні слова, яких не можна переказати людині» (2 Кор. 12: 2-4).
У своїх безперестанних працях апостол Павло переносив незліченні скорботи. В одному з Послань він зізнається, що не раз бував у в'язницях, часто при смерті. «Від юдеїв, - пише він, п'ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного; три рази мене били палицями, одного разу каменували, тричі розбивався корабель, ніч і день пробув у глибині морській. Багато разів був у подорожах, у небезпеках на річках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від свого народу, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у праці та в журбі, часто в недосипанні, у голоді і в спразі, часто в пості, у холоді й наготі (2 Кор. 11: 24-27).
Всі свої біди і скорботи святий апостол Павло переносив з великим смиренням і сльозами вдячності (Діян. 20: 19), бо в будь-який час готовий був померти за ім'я Господа Ісуса (Діян. 21: 13). Незважаючи на безперестанні гоніння, які зазнавав апостол Павло, він відчував до себе і велику повагу своїх сучасників. Язичники, бачачи його чудеса, віддавали йому велику честь (Діян. 28: 10); жителі Лістри за чудесне зцілення кульгавого визнали його богом (Діян. 14: 11-18); ім'я Павлове використовували юдеї при заклинаннях (Діян. 19:13). Віруючі з великою ретельністю охороняли апостола Павла (Діян. 9: 25, 30; 19: 30; 21: 12); прощаючись з ним, християни зі сльозами молилися за нього і, цілуючи, проводжали його (Діян. 20: 37-38); деякі коринфські християни називали себе Павловими (1 Кор. 1: 12).
За деякими переказами, апостол Павло допомагав апостолові Петру здолати Симона волхва і навернути до християнства двох улюблених дружин імператора Нерона, за що був засуджений на смерть. Інші джерела вказують, що причиною страти апостола Павла послужив факт навернення ним у християнство головного імператорського виночерпія. За деякими даними, день смерті апостола Павла збігається з днем смерті апостола Петра, за іншими вона сталася рівно через рік після розп'яття апостола Петра. Як римський громадянин, апостол Павло був усічений мечем. Шанування святих апостолів Петра і Павла почалося відразу ж після їх страти. Місце їх поховання було священним для першохристиян. У IV столітті святим рівноапостольним Константином Великим були споруджені храми на честь святих першоверховних апостолів у Римі і Константинополі. Спільне їх святкування було настільки поширене, що відомий церковний письменник IV століття святитель Амвросій, єпископ Медіоланський, писав: «... святкування їм не може утаїтися ні в одній частині світу». Святитель Іоан Золотоустий в бесіді на день пам'яті апостолів Петра і Павла говорив: «Що більше Петра! Що рівне Павлу ділом і словом! Вони перевершили всю природу земну і небесну. Пов'язані тілом, вони стали краще ангелів ... Петро Є ватажок апостолів, Павло учитель всесвіту і причасник горніх сил. Петро - узда беззаконних юдеїв, Павло той, що призиває язичників; і вбачай найвищу премудрість Господа, Який Петра обрав з рибалок, Павла зі скинотворців. Петро - початок православ'я, великий священнослужитель Церкви, необхідний радник християн, скарбниця горніх дарів, обраний апостол Господа; Павло - великий проповідник істини, слава всесвіту, що ширяє в висоті, духовна ліра, орган Господній, пильний керманич Христової Церкви».
Святкуючи цього дня пам'ять первоверховних апостолів, Православна Церква прославляє духовну твердість святого Петра і розум святого Павла, оспівує в них образ навернення тих, хто грішить і виправляється: в апостолі Петрові образ того, хто відійшов від Господа і покаявся, в апостолі Павлові образ того, хто чинив опір проповіді Господній і потім увірував.
Шанування апостолів Петра і Павла у Київській Русі отримало початок після Хрещення. У Київському Софійському соборі настінні розписи, що зображують апосто- лів Петра і Павла, належать до ХІ-ХІІ століть.
Імена апостолів Петра і Павла, одержувані при святому хрещенні, особливо поширені в нашій країні. Ці імена носило багато святих Київської Руси. Зображення святих апостолів Петра і Павла в іконостасі православного храму стали незмінною приналежністю деісусного чину.