У середині XVI століття на Волині, недалеко від Почаєва, в помісті Орлі жила православна поміщиця Ганна Гойська, що залишилася вдовою по кончині свого чоловіка Богдана Гойського, земського судді. Походила вона зі старовинного дворянського роду Козинських.
Того часу волинською землею проїздив грецький митрополит Неофіт. 1559 року на щире прохання Ганни Гойської він зупинився в її маєтку.
Богобоязлива Ганна Гойська сердечно прийняла в себе іменитого гостя та за звичаєм з найглибшою повагою сумлінно опікувалася ним.
На подяку за сердечну гостинність, а, ймовірніше, натхненний Самою Царицею Небесною, Неофіт благословив Гойську древньою іконою Богоматері з Предвічним Немовлям — образом, який привіз із Константинополя. Вірогідно, цю заповітну родову святиню він узяв із собою як благословення в далекий нелегкий шлях і завжди зберігав цей образ при собі, поки Промисел Божий не повелів залишити її на Волині у милосердної благочестивої вдови.
Отриманий великий дар Гойська зберігала певний час у своїй замковій молитовні. Аж ось, за тогочасними розповідями, домашні побожної вдови почали помічати, що від ікони виходить якесь незвичайне світло. Вони сповістили про це Гойську, але вона довго не зважала на їхні розповіді, поки, нарешті, сама не побачила в сонному видінні ікону «у великому світлі». Але й тоді жінка не звернула на це особливої уваги, поки світло, що виходить від ікони, не побачила вже наочно. Минуло ще трохи часу, і благодатна сила образу дала знати про себе першими чудесами.
У Ганни Гойської був рідний брат Пилип Козинський, сліпий від народження. Ганна підказала йому звернутися з молитвою до цього образу Пресвятої Богородиці з проханням про дарування зору. І щойно її брат від усього серця помолився перед святинею, очі йому відкрилися, і він почав бачити, ніби ніколи й не був сліпим.
Після такого безсумнівного чуда, що сталося на очах у людей, Гойська вже не зважувалася тримати ікону в себе, а, зібравши ченців, священиків і безліч православного люду, з хресним ходом та співами перенесла її на Почаївську гору та віддала на вічне зберігання ченцям, які мешкали в тамтешніх печерах. Чудесне зцілення і наступне за ним урочисте перенесення ікони з маєтку Гойської до Почаївських іноків сталося, ймовірно, у першій половині 1597 року. Бо вже 14 листопада 1597 Гойська жертвує на розбудову Почаївського монастиря великі кошти, невдовзі будує церкву на честь Успіння Божої Матері та забезпечує її всім потрібним; дарує ченцям свою спадщину: землі, сіножаті, млини; щедро прикрашає чудотворну ікону.
З цього часу від ікони виливаються чудеса, ніби рікою. Сотні разів привселюдно засвідчено цілющу силу, що виходила від чудотворного образу Почаївської Божої Матері. Якої тільки допомоги не отримували від неї люди! Не даремно у книзі «Записів чудес Почаївських» її названо «скорботних матерів розрадою».
У 1664 році юний син поміщика Івана Жабокрицького Симеон, омивши водою очі від Стопи Богоматері, зцілився від величезного більма на оці. Однак невдовзі він тяжко захворів і помер. Батьки, оплакавши його, вже приготували тіло до поховання, тим часом бабуся небіжчика, пані Свіщевська, зі сльозами благала Пресвяту Богородицю на горі Почаївській: «Сього внука мого присвячую Тобі, — молилася вона, — тільки яви на ньому благодать Свою, зглянься на сльози батьків, зроби його живим і здоровим». Після цього померлий, який пролежав від ночі до полудня, раптом простягнув руки та попросив пити і їсти.
1674 році один інок, який перебував у турецькому полоні та гаряче молився Пресвятій Діві Почаївській, у день Успіння був чудесним чином перенесений до Почаєва, де донині зберігаються його кайдани.
На Успіння 1710 подружжя з Жовкви принесло в Почаїв своє хворе дитинча, сподіваючись на його зцілення. Але тут дитина померла. Тоді деякі прочани порадили віднести померлого до церкви і покласти перед чудотворною іконою Божої Матері. «Це ж було, — як каже запис того часу, — щоб більшою славою Пресвята Діва Богородиця вшанована була, ніж від звичайного одужання дитини». І от батьки несуть мертве дитя у храм, починають зі сльозами молитися перед святою іконою і раптом бачать: дитина начебто прокидається, плаче і кличе: «Мамо!..» — І ось уже встає, немовби скинувши із себе смерть і хворобу.
Трохи пізніше в Почаївському монастирі була поставлена нова церква, — Перемога Богородиці, на згадку про врятування монастиря від турків та татар.
Ось вже понад чотириста років перебуває ця ікона в Почаївській обителі.