За походженням мучениця Христова Євдокія була самарянкою, але жила в Іліополі1 у Фінікії за правління Траяна (96-116). Не маючи жодного уявлення про Бога, вона впала в розпусту і продавала своє тіло, яке Творець оздобив рідкісною красою. Чимало людей приходили здалека, щоб за солідну винагороду насолодитись її чарами, тож своєю ганебною торгівлею жінка здобула великі статки. Таке недбале життя вона вела до того дня, коли до міста прибув у справах монах на ім'я Герман і зупинився в сусідньому будинку. В належну годину, перш ніж служити вечірню, він, за звичаєм своєї обителі2, став читати вголос3 книгу про Страшний Суд, покарання для грішників та вічну нагороду праведних. Євдокія була схвильована почутим, її сумління, заціпеніле від багаторічного перебування в гріху, раптом прокинулося. Жінка провела всю ніч у сльозах, а на ранок прийшла до Германа і, припавши до його ніг, благала вказати їй шлях спасіння. Належним чином ознайомивши з християнською вірою, монах відправив її додому, щоб вона могла випробувати своє рішення впродовж тижневого усамітнення в молитві. Коли Євдокія молилася вночі, гірко оплакуючи своє попереднє життя, її раптом осяяло яскраве світло. Архангел Михаїл спустився, щоб піднести її на Небо, де Євдокію радісно зустрічав сонм обраних Божих. Зовні вона побачила диявола у вигляді гігантської істоти, чорної і потворної, який докоряв Богові, що він так швидко прийняв покаяння розпусниці. З Неба ж пролунав надзвичайно лагідний голос, відповівши: «Це блага втіха (грецькою евдокіа) для Бога - приймати зі співчуттям тих, хто кається». І, за Божим наказом, Архістратиг відвів Євдокію у Небесні покої, обіцяючи їй благодатну допомогу у боротьбі з гріхом, яку вона мала відтепер вести.
Сповнена радості та впевненості у Божому милосерді, Євдокія прийняла хрещення від єпископа Іліополя, Феодота. Ретельно виконуючи настанови свого духовного отця, вона негайно віддала своє нечисто здобуте багатство священнику, щоб той роздав його нужденним. Позбавившись таким чином припнутості до світу та його клопотів, вона повернулась до Германа, який відправив її в жіночу обитель, розташовану неподалік.
Ставши на шлях доброчесності, блаженна з великим завзяттям заходилася змивати подвигами та сльозами покаяння усі сліди своїх давніх пристрастей. Євдокія постійно носила туніку, яку вдягнула у хрещенні, ніколи не знімаючи її. Вона вивчила напам'ять Псалтир, і молитовні роздуми над словом Божим стали їй їжею і питтям, більш жаданим, аніж усяка земна пожива. Такою дивовижною поведінкою і такою прекрасною зміною свята здобула у Господа дар чудотворення. По смерті ігумені сестри поставили її на чолі обителі.
Дізнавшись, що красуня Євдокія відкинула земні задоволення й ідолопоклонство, щоб приборкувати плоть з любові до Христа, хтось з її колишніх коханців видав подвижницю імператору. Черницю звинуватили в тому, що своїм коштом вона збудувала в пустелі притулок для християн - бунтівників проти царської влади та імперської релігії. Царські посланці з загоном із трьохсот воїнів спробували увійти в монастир святої, але їх зупинила сила Божа. Три дні вони кружляли довкола огорожі в марних пошуках входу, після чого всі вони, крім магістрату і трьох воїнів, були вражені смертю.
Коли ця новина дійшла до імператора, він послав свого сина арештувати святу. Але й він загинув через гнів Божий, упавши з коня. За порадою колишнього коханця дівчини, засмучений імператор написав їй листа, благаючи заступитися за його загиблого сина. Євдокія смиренно відповіла йому, що вона не здатна звершувати такі чудеса, а віддаючи послання, запечатала його трьома знаками хреста. Щойно посланець приніс листа у палац, мертвий царевич ожив. Тоді імператор і всі присутні вигукнули: «Великий Бог християн, Який створює такі чудеса!» Оповідають навіть, буцімто після цього Траян охрестився разом зі своїми рідними і слугами, його воскреслий син згодом став архієпископом міста, а його сестра Геласія прийняла постриг у монастирі Євдокії.
Імператор Адріан (117-138), який зійшов на трон після Траяна, був несамовитим захисником язичництва. Він надіслав у Іліополь намісника, відомого своєю жорстокістю, Діогена. Цей Діоген був заручений із Геласією, тож її відхід у монастир викликав у нього особливу ненависть до святої ігумені. Прибувши в місто, він одразу послав п'ятдесят воїнів з наказом схопити святу. Коли вони ще були в дорозі, Євдокії явився Христос і попередив, що настав час їй здобути мученицький вінець. Подвижниця увійшла в храм, взяла з собою часточку Святих Дарів, потім, спокійно зустрівши солдатів, з гідністю пішла за ними, не чинячи жодного опору. Дорогою перед ними йшов невидимий для вартових ангел із запаленим смолоскипом.
Протримавши її чотири дні у в'язниці без їжі і пиття, Євдокію привели на суд із покритим лицем. Коли з її обличчя зняли покривало, воно осяялося дивним світлом, що викликало у глядачів скрик зачудування. Свята впевнено відповідала на питання намісника і запропонувала йому швидше виконати свій намір, не гаючи часу на зайві розпитування. Магістрат запропонував їй на вибір три способи зберегти своє життя: принести жертву ідолам, повернутися до попереднього способу життя чи віддати свій маєток у міську скарбницю. Євдокія проголосила, що для неї абсолютно неможливо повернутися до колишнього блуду та ідолопоклонства тепер, коли вона вже пізнала істину. З іншого боку, вона вже не володіє статками, які встигла роздати.
Тоді за наказом Діогена четверо катів схопили її і били протягом двох годин. Коли мученицю намагались роздягнути, щоб піддати новим тортурам, на ній знайшли скриньку зі Святими Дарами. Коли намісник спробував відкрити її, звідти вийшов вогонь, що опалив усіх, хто стояв поблизу. Сам Діоген був наполовину паралізований. Він упав на коліна і став молити бога Сонця про порятунок, але з неба вдарила блискавка, вбивши його на місці. Тим часом свята вела бесіду зі світлоносним ангелом, який спустився до неї і цнотливо вкрив її покривалом. Один із воїнів, побачивши це, сповнився покаяння. Він звільнив святу і просив її заступитися за тих, кого вразив гнів Божий, щоб вони повернулись до життя і могли спокутувати свій гріх. Охоплена співчуттям, Євдокія почала молитися, і мертві воскресли, після чого значна частина жителів міста навернулася у християнство.
Свята залишалася певний час у місті, навчаючи народ і звершуючи різні чудеса. Згодом, по смерті Діогена, новий намісник, Вінкентій, прибув у Іліополь з твердим наміром покласти край небажаній популярності Євдокії. Послані ним воїни без суду і слідства увірвалися в її дім і відтяли святій голову. Так виповнилося її найбільше бажання - навіки поєднатися з Небесним Нареченим. Згодом від мощей святої Євдокії звершувалися численні чудеса, закликаючи до покаяння християн прийдешніх поколінь.
За матеріалами "Житія святих складені на Святій Горі Афон".
1. Іліополь (Геліополь) - назва м. Баальбек (у сучасному Лівані) за римської доби.
2. Монастирів у сучасному значенні в II ст. ще не було, мається на увазі прото-чернеча громада, які вже існували в цей період.
3. В античності та середньовіччі читання завжди означало читан ня вголос, читати мовчки вміли лише одиниці.