У ХІ столітті, коли ігуменом Києво-Печерської лаври був святий Никон, з Константинополя прийшли іконописці, щоб розписати церкву. Саме тоді святий Аліпій був посвячений Богу батьками, які довірили сина цим благочестивим іконописцям для навчання. Одного разу під час роботи над оздобленням вівтаря ікона Богоматері почала світитися наче сонце і голубка вилетіла з неї та сіла на образ Спасителя. Так юний Аліпій зрозумів, що Святий Дух справді перебуває в лаврі.
Після завершення церкви він отримав святе ангельське вбрання. Аліпій досягав успіху не тільки в мистецтві написання ікон, але також і в чеснотах. Намагаючись наслідувати святих, він здобув здатність писати їх належним чином. Він вільно вибирав теми для зображення і, постійно перебуваючи в працях, не знав відпочинку, тому що, пропрацювавши весь день, проводив ночі в молитві і незліченних земних поклонах. Іноді Аліпій отримував винагороду за свої ікони. Тоді він розділяв її на три частини: одну на необхідні в його роботі матеріали, іншу - для бідних, а третю на потреби свого монастиря. Ігумен, помітивши, що благодать Божа справді закарбувала образ Спасителя в душі Аліпія, вирішив звести його у священний сан. З цього часу святий посилив аскетичні подвиги і благодаттю Божою став творити чудеса.
Один багатий київський городянин, який страждав на важку шкірну хворобу і не знайшов зцілення у знахарів і чаклунів, вирішив вдатися до допомоги лаврських отців. Але прийшов він у сумнівах і без віри, тому, коли він омив обличчя водою з колодязя святого Феодосія, його виразки запалилися, поширюючи нестерпний запах. Бідна людина повернулася до себе в сльозах, не наважуючись більше показуватися з дому. Однак він відчув каяття від відсутності віри і вирішив піти сповідати гріхи перед святим Аліпієм. Святий закликав його до покаяння, яке приносить спасіння, і, взявши ікону, приклав до виразок, потім причастив його Святих Таїн. Він наказав йому омити обличчя тією водою, яка послужила для умивання священників після Літургії. Зробивши це з вірою, чоловік повністю зцілився. Оскільки свідки цього дива перебували в подиві, преподобний пояснив, що людина змогла зцілитися тільки після того, як звернулася до Бога з вірою, і що, здобувши через покаяння здоров'я душі, вона понад те здобула і тілесне здоров'я.
Якийсь благочестивий чоловік із Києва наказав побудувати церкву, яку потім побажав прикрасити сімома великими іконами. Для виконання цієї роботи він вручив дошки і гроші двом лаврським ченцям, попросивши передати його замовлення преподобному Аліпію. Але ці ченці, обмануті любов'ю до грошей, привласнили всю суму собі, нічого не сказавши святому.
Через якийсь час чоловік поцікавився, як просувається робота. Ченці відповіли, що Аліпій працює, але вимагає ще грошей. Коли нечестиві повторили брехню і втретє, чоловік попросив побачити ікони. Вони відповідали, що Аліпій справді взяв гроші, але зрештою відмовився писати замовлені ікони.
Той послав слуг висловити невдоволення від його імені святому Никону. Ігумен закликав Аліпія і дорікнув у негідній поведінці, адже він так часто писав, не вимагаючи винагороди.
Аліпій відповідав, що не розуміє, у чому справа. Преподобний Никон, щоб підкріпити свої слова, послав ченців по дошки, які були залишені в недбалості в коморі. Але замість запилених дощок ті знайшли сім щойно написаних чудових ікон. Святі образи викликали захоплення у всіх, хто їх розглядав.
Трохи згодом прийшли два ченці й почали звинувачувати святого в тому, що він узяв гроші, а ікони не написав. Тоді ігумен наказав принести нерукотворні ікони, які свідчили про невинність Аліпія. І шахраї, які відмовилися визнати свій гріх, почали поширювати містом наклеп проти святого.
Але як сяйво світильника, поставленого на горі, освітлює все навколо, так і чеснота святого не могла залишитися прихованою. Деякий час по тому церква, в якій були покладені ці сім ікон, згоріла, і після пожежі ікони були знайдені в руїнах абсолютно неушкодженими. Про цю обставину розповіли князю Володимиру Мономаху, який прийшов, щоб на місці упевнитися в диві. Князь прославив Бога і взяв ікону Божої Матері, щоб покласти в новій кам'яній церкві.
Іншим разом хтось замовив преподобному Аліпію ікону Успіння Божої Матері, попросивши закінчити роботу до свята. Але святий захворів, і стало ясно, що він незабаром помре і не зможе дописати ікону. Аліпій попросив сказати людині, яка зробила замовлення, що якщо вона виявить печаль свою Богу, ікона безсумнівно опиниться на своєму місці до свята. Напередодні Успіння, коли замовник упевнився, що ікона все ще не готова, а стан святого погіршився, він почав виливати на іконописця докори. Після його відходу перед святим Аліпієм постав Ангел і почав писати ікону, яку завершив через три години. Потім Небесний іконописець, запитавши, чи схвалює святий якість його роботи, зник разом з іконою.
Провівши ніч у прикрості й печалі, покупець прийшов до церкви, щоб там оплакати свої гріхи. Але був здивований, побачивши чудову ікону, що сяяла на своєму місці, згідно з обіцянкою святого. Зраділий, він скликав домочадців, і вони всі пішли в церкву зі свічками і ладаном, а потім вирушили до лаври, щоб розповісти про чудо святому Аліпію. Але коли вони прийшли в монастир, преподобний уже спочив у Господі (1114). Його тіло було покладено в печері святого Антонія, а душа, сяюча від уподібнення Богу, вирушила прикрасити Небесні Чертоги.
За матеріалами "Житія святих складені на Святій Горі Афон".