Святий Сава народився в невеликому містечку Муталаска, в Каппадокії, в 439 році. Вже у восьмирічному віці він, усвідомивши суєтність світу цього і сповнений полум'яної любові до Бога, вступив у розташований неподалік Флавіанський монастир. Незважаючи на всі старання його сім'ї повернути хлопчика назад, той залишився непохитним у своєму рішенні і швидко долучився до всіх чернечих послухів, до утримання та читання Псалтирі напам'ять.
Провівши в цьому монастирі десять років, святий Сава з благословення настоятеля вирушив до Єрусалиму. Розшукавши там знаменитого святим життям преподобного Євфимія Великого, Сава зі сльозами благав старця взяти його до себе в учні. Однак той спершу відіслав юнака до монастиря святого Феоктиста, оскільки не в його звичаях було приймати молодих людей до суворих пустельників. Під керівництвом святого Феоктиста Сава, являючи собою зразок зречення власної волі і смирення, цілий день невпинно служив братам, проводячи ночі в молитвах і співах. Незабаром юнак досяг такої досконалості в чеснотах, що сам преподобний Євфимій називав його «отроком-старцем».
Після смерті святого Феоктиста в 469 році, Сава отримав дозвіл піти в печеру, розташовану на певній відстані від монастиря. Там він проводив п'ять днів на тиждень у безперервній молитві, без жодної їжі, займаючи руки плетінням пальмового листя, по суботах і неділях приходив до монастиря для участі в Літургії та спільній трапезі. З віддання свята Богоявлення і до Вербної неділі преподобний Євфимій мав звичай брати його з собою в пустелю Рува, де, він вправлявся у найвищих чеснотах і богоспілкуванні. Так святий Сава зріс у міру найбільших подвижників віри і після смерті святого Євфимія остаточно пішов у безлюдну пустелю для єдиноборства з самим сатаною та його служителями. Його зброєю були лише знамення Хреста Господнього та прикликання святого імені Ісуса.
Провівши в пустельництві чотири роки, святий Сава був приведений Ангелом до печери, розташованої біля краю урвища на лівому березі Кедрона. Тут преподобний провів у спогляданні та молитві наступні п'ять років. Лише після цього Господь дав знати Своєму воїну, що настав час передавати досвід подвижницького життя учням.
Кожному послушнику, що приходив до нього, святий, влаштовував окрему келію в одній з численних навколишніх печер і навчав початківців усім премудростям пустельницького житія. Після того, як кількість його учнів дуже скоро досягла сімдесяти, за молитвою святого з розколини біля підніжжя його печери забило джерело живої води на втіху та зміцнення братії. Ченці збиралися разом для здійснення спільних богослужінь у просторій печері, що виглядом нагадувала храм. Цю печеру святий Сава знайшов, відомий знаменням вогняного стовпа.
Число насельників заснованої преподобним лаври безупинно збільшувалося, досягнувши ста п'ятдесяти чоловік. Безліч паломників постійно стікалося в обитель, щоб отримати рятівне повчання і благословення і принести дари і пожертвування, завдяки яким ченці могли забезпечувати себе всім необхідним, не відволікаючись турботами суєтного світу. Незважаючи на смиренну відмову преподобного прийняти священство, він все ж таки був висвячений на пресвітера в п'ятдесят три роки, щоб мати можливість належним чином керувати учнями.
Велике число послушників не заважало, проте, святому Саві як і раніше мати любов до усамітнення. Щороку, за прикладом свого духовного отця преподобного Євфимія, він на час Великого посту йшов далеко в пустелю. Під час одного такого перебування преподобний влаштувався на пагорбі під назвою Кастеллій, де мешкали біси. Очистивши це місце молитвами, він заснував там новий монастир для вже випробуваних у подвижницькому житті ченців. Для тих же, хто тільки нещодавно пішов зі світу, святий Сава влаштував на північ від лаври третю обитель, щоб вони навчалися аскетичного життя та читання Псалтирі напам'ять.
Преподобний дозволяв трудитися на самоті лише досвідченим ченцям, які набули навички смирення та досконалого зречення від власної волі. Юних же ченців він відправляв спершу на послух у обитель до святого Феодосія.
У той час, коли численне палестинське чернецтво бентежилося монофізитською єрессю, яка суперечила рішенням Халкідонського Собору, патріарх Єрусалимський Салюстій призначив святого Феодосія і святого Саву архімандритами і екзархами усіх монастирів, що знаходилися в юрисдикції Єрусалима.
Непримиренний ворог служителів пекла, святий Сава був лагідним і поблажливим по відношенню до людей. Так, коли двічі, в 490 і 503 роках, частина його братії піднімала збурення проти настоятеля, він сам добровільно залишав свою посаду, не намагаючись відстояти словами або нав'язати силою свою владу, і лише на вимогу патріарха знову приймав кермо влади. Дізнавшись про те, що шістдесят ченців, які пішли з-під його влади в покинуту обитель, так звану Нову лавру, перебувають у крайній нужді, преподобний випросив у патріарха деяку суму золотом, яку сам доставив до них і навіть допоміг ослушникам побудувати церкву та організувати новий монастир зі своїм власним ігуменом.
Досягнувши блаженної безпристрасності святий Сава приручав диких звірів, зцілював хворих і молитвами закликав благодатний дощ на область, що страждала від посухи і голоду. Преподобний продовжував і справу насадження нових обителів у безлюдній пустелі, тож, окрім посади глави пустельників, на ньому лежали обов'язки духівника семи чернечих громад. Святий Сава мудро керував легіонами смиренного Христового воїнства, всіма силами дбаючи про єдність у вірі своєї пастви.
У 512 році він разом з іншими ченцями був направлений у Константинополь до імператора Анастасія, який прихильно ставився до монофізитів, щоб підтримати православну віру, а також добитися деяких податкових пільг для Єрусалимської Церкви. Імператорська варта не хотіла спочатку впускати в палац бідного і смиренного пустельника в старій одежі, прийнявши його за жебрака. Преподобний Сава справив таке сильне враження на імператора, що той під час тривалого перебування святого у столиці охоче закликав його до себе, насолоджуючись мудрістю промов святого.
Після повернення до Палестини, Сава мав розпочати запеклу боротьбу з єретичним патріархом Антіохійським Севіром. Зумівши знову залучити імператора до помилкового вчення, Севір домігся в 516 році усунення святого Іллі з Єрусалимської кафедри. Тоді на заклик святих Сави і Феодосія понад шість тисяч ченців зібралися разом, щоб спонукати його наступника, патріарха Іоана, продовжувати захист рішень Халкідонського Собору. Почувши про це, імператор був готовий застосувати силу. Тоді святий Сава направив йому від імені всіх ченців Святої Землі сміливу петицію.
Однак у тому ж 518 році Анастасій помер, і новий володар Юстиніан I з Божої милості підтвердив свою відданість Православ'ю і розпорядився внести Халкідонський Собор у святі диптихи. Святий Сава був тоді ж посланий у Скіфополь та Кесарію, щоб повідомити вірним радісну звістку про перемогу.
У 531 році, під час кривавого повстання самаритян, святий Сава знову вирушив у Константинополь до благовірного імператора Юстиніана, щоб заручитися його допомогою та заступництвом. Зі свого боку, він пророчо передбачив правителю майбутнє відвоювання Риму та Африки, а також майбутню славну перемогу над монофізитством, несторіанством та оригенізмом - події, яким судилося прославити царювання Юстиніана.
У Єрусалимі, невтомний служитель Господній заснував монастир Єремії, а потім остаточно пішов у Велику лавру. Досягши дев'яноста чотирьох років, святий Сава захворів і мирно спочив у Господі 18 грудня 532 року, залишивши своїм наступником святого Мелітона (Меліта).
Нетлінні мощі преподобного були покладені у його лаврі. В часи Хрестових походів вони були перевезені до Венеції і були знову повернуті до монастиря Святого Сави вже в наш час, 26 жовтня 1965 року.
Лавра Святого Сави зіграла видатну роль в історії єгипетського та палестинського чернецтва. У ній просіяли багато святих: Іоанн Дамаскін, Косма Маїумський, Стефан Саваїт, Андрій Критський та інші. Саме тут був прийнятий в остаточному вигляді Типікон, за яким донині відбуваються богослужіння в Православній Церкві, і була написана значна частина існуючих церковних піснеспівів.