Святий князь Володимир був сином Київського князя Святослава († 972). Вперше ім'я Володимира згадується в літописах під 968 роком, при оповіданні про нашестя печенігів, коли його бабка, свята рівноапостольна княгиня Ольга († 969), з малолітніми онуками і жителі Києва, через відсутність свого сина Святослава, були обложені в Києві степовими кочівниками. Удруге ім'я князя Володимира зустрічається в літописах під 970 роком, коли князь Святослав незадовго до своєї смерті розділив землю між трьома синами: старший син, Ярополк, отримав Київ, середній син, Олег, землю Древлянську, а молодший син, Володимир, Новгород.
Незабаром після смерті Святослава між братами почалися розбрати. В помсту за загибель свого воєводи, убитого князем Олегом під час полювання, князь Ярополк в 977 році виступив з раттю на Древлянське князівство. Князь Олег загинув під час відступу біля міста Овруча. Звістка про його смерть досягла Новгорода, і князь Володимир, знаючи владолюбство брата, біг за море до варягів. Ярополк послав у Новгород своїх посадників і став один правити на Руси. Але через три роки князь Володимир повернувся в Новгород з дружиною варягів і вигнав київських посадників. Незабаром він завоював Полоцьк і одружився на княжні полоцькій Рогнеді, нареченій Ярополка. Потім він підкорив Київ, з його волі був убитий Ярополк. Не дивлячись на те, що вдова Ярополка, родом гречанка, була вагітною, Володимир узяв її в наложниці. Похітливим язичником, що покладався на свою силу і військову дружину, таким з'являється князь Володимир до свого навернення до християнства. За язичницьким поняттям, правда і справедливість на стороні сильного. Князь Володимир цілком наслідував це як вище мірило життя. Далекі тоді ще були від його серця слова: «Не в силі Бог, а в правді».
Затвердивши свою владу, великий князь Київський Володимир всіляко прагнув зміцнити на Руси язичницьку релігію багатобожжя, культ стихійних сил природи. Він встановив на київських пагорбах ідоли Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Симарьгла, Мокоші. Цим ідолам приносилися жертви, і не раз обагрялася земля безневинною кров'ю.
У 983 році, після вдалого походу на ятвягів, князь Володимир, за звичаєм, вирішив принести жертву ідолам. Бояри кинули жереб, який впав на Іоана, сина варяга Феодора, який був християнином (з часу княгині Ольги в Києві при храмі в ім'я пророка Божого Іллі існувала християнська община). Феодор відмовився віддати свого сина-християнина в жертву бездушним ідолам, сказавши князівським воїнам: «У вас не боги, а дерево; нині є, а завтра погниють. Бог один, Який створив небо і землю, зірки і місяць, і сонце, і людину». Розлючений натовп київських язичників зруйнував будинок варягів, під уламками якого Феодор і Іоан прийняли мученицьку кончину. Передсмертні слова святого Феодора, передані великому князеві Володимиру, справили на нього сильне враження.
Душа князя, шукаючи істинну віру, не знаходила спокою. Володимир став пригадувати своє дитинство і благочестиві настанови, які чув від своєї бабки, рівноапостольної Ольги. Він почав відкрито сумніватися в істинності язичницьких божеств. Дізнавшись про це і про його бажання прийняти істинну віру, в Київ стали приходити проповідники з різних країн. Літописний переказ про «випробування віри» оповідає, що першими в 986 році стали посли від болгар-мусульман, що жили за Волгою, по річці Камі. Опис мусульманського раю з гуріями сподобався ласолюбному князеві, але обрізання здалося непотрібним, а заборона на вино неприйнятною; він відпустив мусульман з миром, сказавши їм: «вино є радість Руси, не можемо бути без нього».
Посли німецьких католиків говорили князеві Володимиру про велич незримого Бога-Вседержителя і нікчемність язичницьких ідолів. Князь відповідав їм: «Йдіть назад; батьки наші не приймали віри від Папи».
Уважно вислухавши іудеїв, що прийшли з Хазарського каганату, князь Володимир запитав, де їх вітчизна? «У Єрусалимі, відповідали вони, але Бог за гріхи розсіяв нас». «Як же ви смієте пропонувати свою віру, коли самі за гріхи знаходитеся під гнівом Божим?» заперечив Володимир.
Після цих проповідників прибув у Київ грецький філософ, посланий Патріархом Константинопольським Миколаєм Хрисовергом. Він виклав князеві Володимиру історію творіння світу і гріхопадіння, Боговтілення і Спокутування, а на закінчення повідав про Друге пришестя і показав ікону Страшного Суду. Уражений цим зображенням, Володимир зітхнув: «Благо що тим, що стоять праворуч (праведникам) і горе тим, що ліворуч (грішникам)». «Якщо хочеш стояти з праведниками, то хрестися», - призвав його філософ. Володимир подумав і відповідав: «Почекаю ще трохи». Відпустивши грецького посла з дарами, князь Володимир зібрав своїх старшин і бояр на раду. Було вирішено послати послів і випробувати кожну віру на місці. Обрали десять чоловіків, «добрих і тямущих», і послали їх до мусульман, латинян і греків. Найсильніше і сприятливіше враження на послів справило богослужіння греків у константинопольському храмі в ім'я Софії Премудрості Божої. «І не знаємо ми на небі ми були або на землі, бо на землі не можна бачити такої краси», розповідали посли після повернення в Київ. Вислухавши їх, бояри сказали князеві Володимиру: «Якби був поганим закон грецький, то не прийняла б його бабка твоя Ольга, яка була мудрою».
Незабаром після того в 987 році князь Володимир виступив у похід на місто Херсонес (Корсунь) у Криму, що належало у той час Візантійській імперії. Узявши Херсонес, він зажадав руки царівни Анни, погрожуючи у разі відмови походом на Константинополь (Царград). Візантійські імператори-співправителі Василій і Константин поставили умовою шлюбу своєї сестри прийняття князем Володимиром віри Христової. «Я давно випробував і полюбив її», відповів князь Володимир.
Коли царівна Анна прибула з духовенством у Херсонес, князь Володимир несподівано осліпнув. Царівна запропонувала йому негайно хреститися, в надії на зцілення. Під час святого Хрещення князь Володимир прозрів і тілесно, і душевно, і в духовному захваті вигукнув: «Тепер я побачив Бога Істинного!» Деякі з дружинників князя, уражені цим дивом, також хрестилися. У святому Хрещенні князь Володимир був наречений Василієм, на честь святого Василія Великого. Тоді ж, у Херсонесі, здійснилося його одруження з царівною Анною. Князь Володимир як «віно» (викуп) за дружину повернув місто Херсонес Візантії, побудувавши в нім на згадку про своє хрещення храм в ім'я святого Іоана Предтечі і Хрестителя Господня.
У Київ князь Володимир повернувся разом з княжною Анною, константинопольськими і херсонеськими священнослужителями, узявши з собою Богослужбові книги, ікони, церковне начиння, а також святі мощі Климента, єпископа Римського († 101), і його учня Фіви.
Арабський історик Ях'я Антіохійський (кінець Х - початок ХІ ст.) і вірменський історик Стефан з Тарона, названий Асохіком (кінець Х ст.), повідомляють, що після одруження князя Володимира на царівні Анні він допоміг візантійському імператорові Василію І придушити повстання Варди Фоки, пославши для цього своє військо. Таким чином зміцнилися династичні і міждержавні зв'язки між Руссю і Візантією.
Після повернення в Київ князь Володимир зібрав дванадцять своїх синів і, підготувавши їх до прийняття віри Христової, хрестив. Хрестився і увесь його дім, і багато бояр. Потім князь Володимир приступив до викорінювання язичництва на Руси і почав ревно винищувати язичницькі ідоли: одні були спалені, інші порубані, а головний ідол - Перун був скинутий з пагорба в Дніпро. Відразу ж після винищування ідолів настало оголошення киян євангельською проповіддю. Священнослужителі, а також раніше хрещені княжичі і бояри обходили площі і будинки киян і наставляли їх в істинах Євангелія, викривали суєтність і марноту ідолопоклонництва.
Одні кияни тоді ж прийняли святе Хрещення, інші коливалися. Великий князь Володимир призначив певний день всенародного Хрещення (за деякими відомостями, 1 серпня 988 року) і оголосив по усьому місту: «А хто не охреститься завтра на річці, чи багатий, або убогий, або раб, той бридкий мені буде!» Тільки найзакореніліші язичники чинили опір цьому велінню великого князя і бігли з Києва. Більшість киян явилися на те місце, де притока Дніпра (Почайна) зливається з Дніпром. «Якби нова віра не була кращою, князь і бояри не прийняли б її», - так говорили в народі. Безліч людей, старі і молоді, матері з дітьми, вступали у води Дніпра і Почайни; священнослужителі на чолі з першим Київським митрополитом Михаїлом читали молитви. Коли Таїнство святого Хрещення було здійснене, князь Володимир, спрямувавши погляд на небо, подякував Богу і возніс молитву.
Наслідком прийняття християнства князем Володимиром і поширення його на Руси явилося храмобудівництво. Князь Володимир розпорядився споруджувати християнські храми і ставити їх по тих місцях, де раніше стояли кумири. У тому ж 988 році в Києві був побудований храм в ім'я святителя Василя Великого, на пагорбі, де стояв ідол Перуна: наступного року запрошені з Візантії майстерні архітектори заклали храм на честь Пресвятої Богородиці на тому місці, де прийняли мученицьку кончину варяги Феодор і Іоан (храм був завершений в 996 році і дістав назву Десятинного). Літописи повідомляють, що князь Володимир особливо піклувався про духовну освіту народу: «І повелів попам по містах і селах приводити людей до хрещення і дітей учити грамоті, вченню книжному».
У храмах, влаштованих за велінням князя Володимира, богослужіння здійснювалося за православним чинонаслідуванням на зрозумілій народу рідній слов'янській мові, по тих книгах, які ще за століття до того були перекладені з грецької на слов'янську святими рівноапостольними братами Кирилом і Мефодієм, першоучителями Словенськими. Завдяки цьому храми Божі ставали всенародними училищами віри, а віра Христова мирно і порівняно швидко поширилася по усій Руси.
Апостольські ревнощі великого князя Володимира, просвітника Руси, тягнулися так далеко, що він посилав християнських проповідників на береги Двіни і Ками, в степи диких печенігів і половців.
Труди великого князя Володимира і перших Київських митрополитів Михаїла і Леонтія, вірних його сподвижників, дали чудові плоди. Пройшло декілька років, і до кінця Х століття на Руси вже були свої єпископи, священники і диякони, значно зросла кількість грамотних людей всякого віку і звання.
Русь залучалася до більш передової християнської культури і цивілізації, увійшла до сім'ї християнських народів Європи.
Після прийняття хрещення святий великий князь Володимир внутрішньо перетворився, він став новою людиною, овіяний Духом Святим, став прикладом лагідної і жалісливої любові до ближніх. Виконання заповідей Христових, виконання приписів Святої Церкви, наслідування її строгих статутів усе це стало мірилом життя і поведінки великого князя.
Слова Євангелія «блаженні милостиві» глибоко проникли в душу святого князя Володимира. Він щедро роздавав милості своїм підданим. В дні церковних свят, які князь проводив у радості християнській, любові, у нього були готові три трапези: перша - для духовенства, друга - для жебраків і убогих, третя для себе, бояр і служивих людей.
Піклуючись про бідних, благодіючи таким, що мають потребу, приймаючи мандрівників, пом'якшуючи покарання злочинцям, князь Володимир незабаром здобув всенародну любов і належним чином отримав у народі ласкаве прозвання «Володимир - Червоне Сонечко» (це прізвисько і століття опісля зберігалося за ним у народних піснях і билинах).
Наслідуючи християнський обов'язок миротворства, святий Володимир припинив військові битви і цілком віддався турботам про мирний благоустрій держави. Щоб попередити набіги кочівників і захистити межі Руси, святий князь Володимир будував на околицях держави укріплені фортеці.
Блаженна кончина святого рівноапостольного великого князя Володимира настала 15 липня 1015 року в селі Берестове, біля Києва. Похоронений він був у Десятинному храмі, гірко оплаканий усім народом.
Під час монголо-татарського нашестя чесні останки святого князя Володимира були поховані під руїнами Десятинного храму. У 1635 році вони були набуті, чесна глава святого князя Володимира покоїлася в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври, малі частки святих мощей у різних місцях. У другій половині ХІХ століття в Києві був побудований храм в ім'я святого рівноапостольного князя Володимира. У 1888 році на березі Дніпра, недалеко від місця Хрещення, був встановлений пам'ятник святому рівноапостольному князеві Володимиру один з багатьох монументів, присвячених просвітителю народу.