Святитель Андрій, архієпископ Критський

Святий Андрій народився в Дамаску близько 660 року. Той, кого пізніше стали називати наймилозвучнішим з піснярів, від народження і до семи років був позбавлений дару мови. Звільнившись від німоти силою Святого Причастя, він став проявляти відтоді виняткові обдарування, особливо в мистецтві красномовства і у вивченні Святого Письма. Батьки віддали його на служіння в храм Воскресіння в Єрусалимі1, і місцеблюститель патріаршого престолу Феодор (674-686) зробив Андрія своїм духовним сином. Йому вдалося розгледіти в юнакові задатки, розвиваючи які він готував його собі в наступники. Незважаючи на молодість Андрія, Феодор призначив його нотарієм патріархату. В обов'язки нотарія входило ведення всіх церковних справ. Саме в цьому званні незабаром після Шостого Вселенського Собору (близько 685 р.) Андрія було надіслано до Константинополя з двома святими старцями, щоб представити сповідування віри своєї Церкви та приєднатися до засудження монофелітської єресі2.

Обидва його супутники повернулися до Палестини, а святий Андрій залишився в столиці, бо знайшов там сприятливіші умови для молитви, навчання й апостольської діяльності, до якої спонукав його Господь. Спочатку він вів усамітнене життя, але як не можна утримати полум'я під спудом, так і його богоугодне життя і сила його слів про спасіння душі не могли не дійти до імператора і патріарха. Тоді його висвятили на диякона.

Йому доручили спостерігати за притулком Святого Павла і лікарнею для бідних, розташованих у кварталі Євгенія. Майже два десятиліття він старанно, невтомно керував цими благодійними закладами, розширивши їх і перетворивши на пристань порятунку, закликаючи насельників до покаяння і наставляючи на шлях богоугодного життя. Він настільки досяг успіху на цьому терені, що був хіротонізований на архієпископа Критського (між 692 і 713).

Святий Андрій ще перебував у столиці й щойно готувався приступити до виконання обов'язків, як Філіппік, узурпувавши престол, скинув патріарха Кіра й звів на його місце Іоанна VI, щоб скасувати рішення Шостого Вселенського Собору й відродити монофелітську єресь. Під тиском влади архієпископ був змушений приєднатися до цього діяння. Але щойно Філіппіка відсторонили від влади (713), він зрікся і твердо визнав положення істинної віри, що стверджує дві волі у Христі.

Від дня своєї появи в кафедральному соборі міста Гортіни святий пастир закликав ієреїв гідно служити Господу, ставши вмістилищем Його милості, щоб гідно передати віруючим божественне світло. Він виголосив багато святкових проповідей в ім'я Господа, Богородиці та святих, що становлять одну з найцінніших частин святоотцівської спадщини та є гідною окрасою церковних свят. З неперевершеним мистецтвом преподобний склав безліч гімнів, що збереглися в наших богослужбових книгах.

Він є автором Великого канону3, який читається у Великий піст і ось уже протягом багатьох століть незмінно викликає у віруючих рятівні сльози каяття. Створення цього величного гімну заслужило йому ім'я Тайноводителя покаяння. Святий згадує тих грішників і праведників Старого і Нового Завітів, які можуть слугувати прикладом навернення і покаяння. Грішника, який розкаюється і на початку посту ототожнює себе з Адамом, що сидить біля воріт раю, приклади зі Священного Писання приводять до розуміння того, що, повторивши у своєму житті всі гріхи світу, він лише сльозами, подвигом і молитвою може очікувати на звільнення від них від Христа, Спасителя всього світу.

Архієпископ Критський з'явився не тільки проповідником і піснотворцем. Він відновлював церкви і монастирі, заснував церкву, присвячену Пресвятій Богородиці, на згадку про знаменитий Влахернський храм у Константинополі. Він заснував також притулок для хворих, людей похилого віку та бідних, причому не тільки підтримував їх матеріально, а й часто відвідував, сам доглядав за каліками і словами приносив їм Небесну розраду.

Під час одного з численних арабських набігів на острів Крит святий ієрарх, сховавшись із жителями у фортеці, однією лише молитвою обороняв їх від тих, що брали в облогу, та відвернув ворога до втечі, під час якої багато хто з арабів загинув. В інший час він, проливаючи потоки сліз, врятував острів від посухи і відвернув мор своїми молитвами і пильнуваннями. Наслідуючи Христа, він став усім для всіх (1 Кор 9, 22).

Через деякий час архієпископ вирушив до Константинополя. Там він підтримував христолюбивий народ у шануванні святих образів, проти яких виступав у той час імператор Лев III. Отримавши від Господа одкровення про свою швидку кончину, святий Андрій закликав до себе близьких і повідомив, що єпископат не побачить його більше живим. Через деякий час він сів на корабель і вирушив на Крит. Під час зупинки на острові Лесбос (4 липня 740) він відійшов до Господа.


За матеріалами "Житія святих складені на Святій Горі Афон".

1. Згідно з іншими джерелами, він прийняв постриг у монастирі Святого Сави Освяченого, де пройшов послушництво;

2. Єрусалимська Церква на той час була під владою арабів і змогла послати на Собор тільки одного представника;

3. Великий канон співають по частинах на повечір'ях першої седмиці Великого посту, а цілком у четверток п'ятої седмиці. Складений з більш ніж 250 тропарів, він являє собою один з перших прикладів цього гімнографічного жанру, який замінив собою кондаки. Згідно з деякими свідченнями, Андрій склав його після свого повернення до Православ'я, каючись у скоєному тимчасовому відступництві.

print the material