Святитель Іоан Милостивий, Патріарх Олександрійський народився на Кіпрі в VI столітті в родині знатного вельможі Епіфанія. У п'ятнадцятирічному віці йому було видіння, яке вплинуло на все його подальше життя.
В образі гарної дівчини у світлому одязі з олійним вінком на голові, йому явилась висока чеснота - милосердя, і сказала: «Якщо ти зробиш мене своєю подругою, то я виклопочу тобі у Царя велику благодать і приведу тебе до Нього, бо ніхто не має у Нього такої сили і відваги, як я. Я Його звела з Неба і одягла в плоть людську».
Ця чеснота і була супутницею всього його життя, за що святитель Іоан був прозваний в народі Милостивим. «Той, хто сподівається на милосердя Боже, повинен бути перш за все сам милостивим до всіх», - говорив святий Іоан. З волі батьків він одружився і мав дітей. Дружина і діти святого померли, а він прийняв чернецтво і був строгим посником і молитвеником.
Духовні подвиги і чесноти здобули святому Іоану популярність, і, коли овдовіла патріарша кафедра в Олександрії, імператор Іраклій і все духовенство умовили його зайняти патріарший престол.
Ревний святитель гідно ніс архіпастирське служіння, піклуючись про духовне виховання пастви. Під час свого патріаршества він викрив брехню монофіліта-антиохійця Фуллона і вигнав з Олександрії його послідовників.
Але головним своїм обов'язком святитель вважав милостиню і благодіяння всім страждальцям. На початку свого патріаршого служіння він наказав провести облік жебраків і убогих в Олександрії, яких виявилося понад сім тисяч чоловік. Усім цим нещасним святитель давав щоденне безкоштовне харчування. Кожної середи та п'ятниці він виходив до дверей патріаршого собору і розбирав чвари, допомагав скривдженим, роздавав милостиню. Тричі на тиждень він відвідував лікарні, надаючи допомогу недужим.
У той час імператор Іраклій вів важку війну з перським царем Хозроем. Перси розграбували і спалили Єрусалим, захопивши безліч полонених. Святий патріарх Іоан виділив велику частину церковної скарбниці для їх викупу.
Святитель ніколи не відмовляв тим, хто просить. Одного разу по дорозі в лікарню він зустрів жебрака і велів дати йому 6 срібняків. Жебрак, змінивши одяг, обігнав патріарха і знову став просити милостиню. Іоан знову дав йому 6 срібняків. Коли ж жебрак втретє попросив милостині і слуги стали гнати настирливого прохача, патріарх наказав дати йому 12 срібняків, сказавши: «Чи не Христос спокушає мене?» Два рази святитель давав гроші купцю, який зазнав аварії корабля, а на третій раз дав йому корабель, що належав патріархії, наповнений пшеницею, на якому купець зробив благополучну подорож і повернув борг.
Коли проходив день і Іоану не доводилося кому-небудь допомогти, цей день він вважав втраченим і зі сльозами промовляв: «У цей день я нічого не приніс моєму Спасителю за гріхи мої».
Відомий випадок, який свідчить про надзвичайну скромність святого Іоана. Один багатий вельможа, дізнавшись, що патріарх вкривається простою ковдрою, надіслав у подарунок йому дорогу ковдру. Святитель Іоан, хоча прийняв подарунок, але ні на хвилину не міг заснути: «Горе мені, лежу під таким багатим покривом, а брати Христові, бідні, в цей час, може бути, вмирають з голоду і без сну на морозі проводять ніч».
На другий день святитель звелів продати ковдру, а гроші роздати бідним. Вельможа, побачивши ковдру на ринку, знову купив її і відіслав до патріарха. Так тривало кілька разів. Нарешті, в третій раз, коли ковдра знову потрапила до патріарха, він знову продав її, при цьому сказавши вельможі: «Подивимося, хто швидше втомиться - чи ти купувати, чи я віддавати».
Святитель Іоан прощав від щирого серця образи і сам, з глибоким смиренням і лагідністю, просив вибачення у тих, кому він завдавав утиск або засмучення. Одного разу він повірив наклепу на одного ченця, якого звинуватили в злочинному зв'язку. Чернець був ув'язнений. Вночі патріарх побачив уві сні того ченця. Показуючи своє тіло, покрите виразками і ранами, він сказав святителю: «Чи приємно тобі це? Хіба апостоли так вчили управляти стадом Божим? Ти повірив наклепу». На другий день святитель Іоан закликав з темниці ченця, який розповів йому, що хрестив дівчину біля мощей святих мучеників Кира та Іоана в Газі, а потім ходив разом з нею, в простоті серця, бажаючи влаштувати її в один із жіночих монастирів. Почувши розповідь ченця, святий Іоан був дуже засмучений і щиро просив вибачення у невинно потерпілого. Після цього випадку він був вкрай обережний в судженні про ближніх і інших переконував ніколи нікого не засуджувати. «Не станемо нікого засуджувати, - говорив він, - ми тільки бачимо поганий вчинок, але таємного покаяння і скорботи грішника, прихованих від нас, не бачимо».
Святий Іоан Милостивий був відомий своїм лагідним ставленням до людей. Одного разу святитель змушений був за якусь провину відлучити від Церкви клірика.
Винний озлобився на патріарха. Святитель хотів закликати його для бесіди, але забув. Під час звершення Божественної літургії святий згадав слова Євангелія: «Коли приносиш свій дар на вівтар і згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиши дар свій і перш помирись з братом твоїм» (Мф. 5: 23-24). Святитель вийшов з вівтаря, закликав до себе винного клірика і, впавши перед ним на коліна, всенародно просив вибачення. Вражений клірик розкаявся в скоєному і згодом став благочестивим священником.
Один городянин образив Георгія, племінника патріарха. Георгій просив святого помститися кривдникові. Святитель обіцяв так віддати кривднику, що здивується вся Олександрія. Це заспокоїло Георгія, і святий Іоан став повчати його, кажучи про необхідність лагідності і смирення, а потім, закликавши образника, оголосив, що звільняє його від сплати за землю. Олександрія дійсно була здивована такою «помстою», а Георгій зрозумів урок свого дядька.
Святий Іоан, строгий аскет і молитвеник, завжди мав в душі пам'ять про смерть. Він замовив для себе труну, але не велів майстрам доробляти її до кінця, вказавши кожен святковий день приходити до нього і в присутності всіх питати, чи не час завершити роботу.
Незадовго до смерті святий Іоан змушений був через хворобу залишити свою кафедру і піти на о. Кіпр. Під час шляху хворому святителю було знамення. У сонному видінні йому з'явився світлий чоловік і сказав: «Цар царів кличе тебе до себе». Це явище благовістило швидку кончину патріарха. Прибувши на Кіпр, в рідне місто Амафунт, святитель з миром відійшов до Господа (616-620). Останніми його словами були: «Дякую Тобі, Господи Боже мій, що Ти сподобив мене все Твоє віддати Тобі, нічого я не зберіг від багатства світу цього, крім третьої частини срібняка і ту велю віддати убогим».
Мощі святителя Іоана були перенесені до Царгорода. Потім вони були перенесені в Буду, а звідти в угорське місто Пресбург.