Вінницька (Вінницько-Рожецька) ікона Божої Матері

Вінницько-Рожецька ікона Божої Матері

Ікона Пресвятої Богородиці «Вінницька»

Вінницька (Вінницько-Рожецька) ікона – старовинний Подільський образ Божої Матері, про який вперше згадується на початку XVIII століття. Наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття іконою зацікавилися місцеві краєзнавці й опублікували в Подільських єпархіальних відомостях кілька присвячених їй досліджень. До наших днів дійшло, щонайменше, два списки цього чудотворного образу, які свідчать про його народне шанування, а також старовинне фото (початок ХХ ст.) самої ікони, оригінал якої, на жаль, було втрачено впродовж буремних подій ХХ-го століття.

Історія образу безпосередньо пов’язана з існуванням на Вінниччині двох монастирів: Микулинського та Рожецького. Микулинський монастир відомий ще з XVI століття. Він розташовувався на півострові, який омивався річкою Згар та утвореним нею ставком. Тут розташовувалося три храми: Спасо-Преображенський, Успенський та Хрестовоздвиженський. Обитель володіла великим наділом землі, мала свій ліс, лани та сільськогосподарський хутір у Ріжку. Однак у XVII столітті монастир припинив існування через конфлікт місцевого володаря з братією обителі. Остаточно монастир знищили татари, пограбувавши його і спаливши усі будівлі. Сталось це приблизно в середині XVII століття.

Невдовзі відбулася невдала спроба відродити обитель у с. Ріжок, на тому місці, де колись був монастирський сільськогосподарський хутір. Нову сторінку своєї історії обитель перегорнула на початку XVIII століття, коли в Микулинсько-Рожецьких лісах оселились православні черниці, котрі тікали сюди, не бажаючи приймати унію.

Місцеве населення та тодішній володар Микулинець Стефан Кринський поставилися до них із співчуттям. Згодом його племінник, шляхтич Миколай Кринський, подарував землю черницям та у своєму дарчому листі від 17 серпня 1716 року написав наступне: «Надаю на вічні часи громаді монахинь з дванадцяти осіб, яка живе у лісі, над річкою Згаром, поряд із селом Ріжок…наступне право. По-перше, дозволяю тим самим монахиням на мої кошти або, краще сказати, мої витрати звести споруди по їхньому смаку на тому самому місці, де раніше була церква. Дозволяю спорудження келій і будівництво церкви. Даю їм (монахиням) наступний фундуш: мій скарбник повинен буде щорічно давати тим самим монахиням збіжжя…стільки, скільки потрібно буде. Грошима зобов’язуюсь давати (щорічно) не менше кількох десятків золотих». Окрім цього в документі вказувались кордони земельного наділу, право користуватись лісом та багато іншого.

Завдяки підтримці поміщика черниці дуже швидко побудували або відновили колишню Хрестовоздвиженську церкву та келії. На жаль, недовго монастир був православним. Вже на початку 30-х років XVIII століття монахині запрошували до себе на богослужіння уніатських священнослужителів. Приблизно саме в цей час сталась пожежа, під час якої згоріла церква. На попелищі храму черниці віднайшли єдину вцілілу ікону та назвали її «Врятована із пожежі Божа Матір» або «Рожецька ікона Божої Матері». Це є першим письмовим свідченням про Рожецьку ікону Пресвятої Богородиці.

Вже у 1733 році уніатським офіціалом Жураковським було закладено новий храм. Щойно його почали будувати, микулинському управлінню це чомусь не сподобалось, і вони виступили проти забудови. Тоді монахині перейшли у «Рожецький монастирьок», де облаштували капличку для звершення літургій. У такому стані монастир проіснував недовго. У 1748 році було прийнято рішення про закриття Рожецького монастиря та перехід черниць до Вінницького жіночого монастиря. Ігуменя Вінницької обителі Венедикта Ястремська забрала із храму церковний орнамент і перевела до свого монастиря шістьох черниць. Решта насельниць розійшлись по іншим монастирям або ж повернулись до Ріжка.

Після того, як Поділля було приєднано до Російської імперії, православна влада звернула увагу на Рожецький монастир. 26 травня 1796 року літинський протоієрей Василій Рогаля-Левицький надав у брацлавську духовну консисторію детальний опис цієї обителі, ознайомившись із котрим, консисторія вирішила, що монастир через матеріальну скруту не здатний існувати самостійно, а тому його потрібно закрити, майно та черниць перевести до Вінницького жіночого монастиря. Виконавцями постанови були призначені благочинний Забузького округу протоієрей Сава Горонович та ігуменя Вінницького монастиря Палладія.

Щодо того, як Рожецька ікона потрапила до Вінниці, існує народне передання та документальні факти. У 1802 році благочинний Іоанн Басарський та депутат Іоанн Кульчицький приїхали в Ріжок, щоб виконати доручення та перевезти майно колишнього монастиря до Вінниці. Селяни з сумом спостерігали за тим, як розбирали стару церкву, а ікони складали на підводу. Але свою давню святиню, Рожецьку ікону, ніхто не хотів віддавати. Люди помістили її у колишній монастирській трапезній. Проте, за кілька днів священник разом із депутатом знову приїхали сюди та потайки забрали ікону. Коли ж люди дізнались про це, то змусили виконавців повернути святиню назад, натомість до Вінницького монастиря було доставлено список шанованого образу Рожецької Божої Матері.

Таким чином, з 1802 року чудотворний образ Рожецької Божої Матері перебував у Вінницькому Благовіщенському жіночому монастирі. Ця обитель розташовувалась у центральній частині міста. Будівля колишніх монастирських келій збереглася й до наших днів. Нині це житловий будинок. У 1845 році було прийнято рішення про перенесення цього монастиря у містечко Браїлів. Разом з іншими святинями Рожецький чудотворний образ також був перенесений на нове місце і до 1891 року перебував у центральному храмі Вінницько-Браїлівського жіночого монастиря. Кіот з нею розміщувався біля передньої колони з лівої сторони. Коли ж 17 жовтня 1888 року царська сім’я врятувалася від катастрофи, що відбулась на залізниці, ігуменя монастиря матінка Мелитина дала обітницю збудувати Олександро-Маріїнську пустинь у селі Ріжок. 30 серпня 1891 року преосвященним Димитрієм було звершено освячення новозбудованого храму. Сюди знову повернулась шанована Рожецька ікона. Протоієрей Іоанн Шипович свого часу зробив детальний опис цього стародавнього образу. «З усіх прикрас та ікон, – писав священник –, які нині знаходяться в Свято-Олександро-Невській церкві, збереглися від стародавнього Рожецького монастиря всього лише дві святині: це ікона, що називається в народі «врятована від пожежі Рожецька Божа Матір», зображена по типу Смоленської ікони Божої Матері, та інша ікона Божої Матері, зображена по типу Казанської Божої Матері. Ікона «врятована з пожежі Рожецька Божа Матір» складається з трьох дерев’яних дощечок, скріплених на зворотному боці двома дерев’яними планками, має вимір півтора аршини довжини і п’ятнадцять вершків ширини. Вона покрита ризою золотої парчі і зберігається в кіоті під склом».

«Цікаво, що планки ретельно оброблені не рубанком, а ножем. Священне зображення зроблено на зеленому фоні. Лик Божої Матері являє нам продовгувате, гарне обличчя; навколо голови сяйво і зверху немає корони. Правою рукою Божа Матір тримає Предвічне Немовля, ліва рука Її покоїться на персах. Немовля правою рукою благословляє, лівою тримає св. Євангеліє; навколо Його голови теж сяйво. Одяг на обох ликах намальований потьмянілою золотистою фарбою. Біля голови Божої Матері звичайним чином написано: MP – , біля голови Немовляти, з лівого боку, IC – XC. Обидва лики підновлені тонким шаром кольору і первісної фарби. Фон і одяг складаються з декількох шарів фарб. В одному з нижніх шарів фарб, з правого боку від зображення голови Божої Матері, можна розрізнити напис грецькими буквами: MAP, а над головою Немовляти VXC. У нижній частині ікони є поглиблення, заповнені фарбою. За поясненням черниць це – вигорілі під час пожежі місця».

На жаль, після революційних подій 1917 року, коли Церква зазнала нечуваних гонінь з боку атеїстично налаштованої радянської влади, сумна доля спіткала й Рожецьку пустинь. У довоєнний період вона була закрита. Лише під час німецької окупації з 1941 по 1942 роки чернече життя відновилось на короткий термін. За народним переданням, одного разу ігуменя доручила черниці протерти ікону. Остання сумлінно виконала прохання. Після цього намісниця побачила, що образ нібито все одно залишився брудним. Тоді вона викликала монахиню і дорікнула їй за невиконання послуху, на що та відповіла, що вона все виконала. Аби дізнатися, у чому річ, вони підійшли до ікони і побачили, що святиня вкрилася миром та немовби плаче. Сестри відразу відчули, що наближається щось невідворотне, і тому вирішили полишити обитель та вирушити до Браїлова.

І недарма, бо після відходу черниць у монастирі влаштували засідку підпільники. Коли ж сюди приїхали німецькі солдати, то вартовий із дзвіниці відкрив по них вогонь. Загарбники втекли, але через певний час повернулись та ущент спалили обитель. Про подальшу долю ікони наразі нічого не відомо. Промислом Божим до нас дійшло дореволюційне фото самої ікони та два її списки. Саме на основі цих відомостей і було реконструйовано цей давній та шанований на Поділлі чудотворний образ.

Донедавна відновлений список Вінницької (Вінницько-Рожецької) ікони Пресвятої Богородиці знаходився у Спасо-Преображенському кафедральному соборі м. Вінниці, а у 2021 році його було передано відродженій вінницькій жіночий обителі на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці.

На засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви (Православної Церкви України), яке відбулося 22 листопада 2021 року під головуванням Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, було ухвалено рішення (№8)«Про прославлення шанованих ікон Божої Матері «Вінницька» («Вінницько-Рожецька»), «Далешівська», «Ласкава Станіславська», Ставропігійська «Одигитрія», а також «Угорницька»».

У рішенні зазначено, що Священний Синод Української Православної Церкви (Православної Церкви України), розглянувши рапорт голови Синодальної Комісії з питань канонізації святих Преосвященного Симеона, митрополита Вінницького і Барського, на підставі дослідження Комісією матеріалів щодо прославлення шанованих ікон Божої Матері «Вінницька» («Вінницько-Рожецька»), «Далешівська», «Ласкава Станіславська», Ставропігійська «Одигитрія», а також «Угорницька» вирішив:

  1. Благословити загальноцерковне шанування ікони Божої Матері «Вінницька» («Вінницько-Рожецька»), визначивши днем її шанування 7 вересня (25 серпня ст.ст.)